Рішення № 66925517, 31.05.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.05.2017 Справа № 905/959/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО", м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНИИЛ-ЛОГІСТІК",

м. Маріуполь

про: стягнення заборгованості у розмірі 19496,68грн., інфляційних втрат у розмірі 769,92грн., 3% річних у розмірі 176,27грн.

За участю уповноважених представників

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 31.05.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО", м. Дніпро звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНИИЛ-ЛОГІСТІК", м. Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 19496,68грн., інфляційних втрат у розмірі 769,92грн., 3% річних у розмірі 176,27грн.

Відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого товару за видатковою накладною №Лв-00004962 від 03.12.2016р. внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст.ст. 1, 2, 5, 58 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 202, 207, 251, 252, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 629, 640, 662, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: розрахунок суми позовних вимог; копію вимоги про оплату товару №738 від 31.03.2017р.; копії видаткових накладних №Лв-00004535, №Лв-00004882, №Лв-00004962; копію довідки банку про зарахування коштів №Е.21.0.0.0/4-294 від 30.03.2017р.; копії платіжних доручень банка №8322, №8347, №8359; копії угод про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.11.2016р., 30.11.2016р., 31.12.2017р.; картку рахунку №361; копію акту звірки станом на 30.11.2016р.; виписку з веб-сайту ЄДР на відповідача; копію. Витягу ЄДР на позивача; оригінал довіреності на представника від 03.04.2017р.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: дистрибюторський договір №325 від 25.05.2015р. з додатками; копію статуту позивача; протокол учасників ТОВ «Торговий дім «ЩЕДРО» про призначення директора; свідоцтво про державну реєстрацію позивача; податкові накладні №14844 та квитанцію №1, №15895 та квитанцію №1, №16117 та квитанцію №1; банківська виписка від 16.05.2017р.; довідка про суму заборгованості; наказ №581 від 01.04.2017р. про ведення бухобліку директором.

Представник позивача у судове засідання 31.05.2017р. не зявився, вимоги ухвал суду виконав. 29.05.2017р. на адресу суду надіслав письмові пояснення від 25.05.2017р., в яких зазначив, що строк дії дистрибюторського договору №325 від 25.05.2015р. закінчився, а тому правовідносини сторін з купівлі-продажу товару, що виникли після 31.12.2017р. не регулюються умовами зазначеного договору, станом на 09.11.2016р. дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня. Станом на день подачі позову існувала часткова заборгованість відповідача з оплати товару, отриманого за видатковою накладною від 03.12.2016р. №Лв-00004962 у сумі 19496,68грн., яка після порушення провадження по справі була частково погашена у сумі 9956,68грн.

Відповідач у судове засідання 31.05.2017р. не зявився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст. ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2015р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (дистрибютор) був укладений дистрибюторський договір №325 (далі договір), згідно п.п. 1.1., 1.2. якого дистрибютор отримує передбачений умовами цього договору комплекс прав та обовязків відносно представництва інтересів постачальника у певному регіоні з продажу товарів, придбаних в постачальника, з метою розширення ринку збуту. На виконання умов договору постачальник зобовязується систематично передавати у власність дистрибютору масложирову продукцію (маргарини тверді та мякі, моноліти, спреди, майонези, кетчупи, соуси, гірчиця) надалі товар, а дистрибютор зобовязується приймати товар, своєчасно сплачувати його вартість та реалізовувати покупцям на умовах цього договору.

Відповідно до п. 11.3 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р. Отже, дистрибюторський договір №325 від 25.05.2015р. припинив свою дію 31.12.2015р.

Сторони в усній формі домовились про поставку товару, на загальну суму 643456,83грн.

У період 09.11.2016р. 03.12.2016р. позивачем було відвантажено товар відповідачу за видатковими накладними: №Лв-00004535 від 09.11.2016р., №Лв-00004882 від 29.11.2016р., №Лв-00004962 від 03.12.2016р. на загальну суму 643456,83грн.

Дані накладні були підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідач здійснив часткову оплату за вказаними накладними у розмірі 570143,16грн., що підтверджується довідкою банку та відповідними платіжними дорученнями.

Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог зменшена сума боргу відповідача на суму 53816,99грн., решта боргу в сумі 19496,68грн. залишилась несплаченою.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем обовязку з оплати товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості за поставлений товар відповідно до видаткової накладної № Лв-00004962 від 03.12.2016р.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковою накладною №Лв-00004962 від 03.12.2016р. товару, у нього виникло зобов'язання з його оплати у розмірі 171259,50грн. після його прийняття.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що у період з 09.11.2016р. по 03.12.2016р. позивачем було поставлено відповідачу товар за видатковими накладними №Лв-00004535 від 09.11.2016р., №Лв-00004882 від 29.11.2016р.., №Лв-00004962 від 03.12.2016р. на загальну суму 643456,83грн.

Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем під час розгляду справи не спростовано.

Відповідач своє зобовязання з оплати вартості поставленого товару виконав частково, сплатив 570143,16грн., що підтверджується довідкою банку та відповідними платіжними дорученнями. Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог зменшена сума боргу відповідача на суму 53816,99грн. Решта боргу в сумі 19496,68грн. залишилась несплаченою.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленого товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що він був отриманий останнім.

Позивач у позовній заяві просить стягнути 19496,68грн. суми основного боргу.

Під час розгляду справи, суд встановив, що відповідач 16.05.2017р. частково сплатив суму основного боргу, що підтверджується банківською випискою від 16.05.2017р. на суму 9956,68грн.

Пунктом 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки часткова сплата суми основного боргу в розмірі 9956,68грн. була здійснена після звернення із розглядуваним позовом до суду, яке відбулося 21.04.2017р. (згідно з штемпелем на конверті), таке усунення існування предмету спору у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 4.4 Постанови Пленуму Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18.

Таким чином, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 9956,68грн.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 9540,00грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 176,27грн., втрати від інфляції в розмірі 769,92грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення цих вимог в повному обсязі.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 205, 253, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 175, 193, 216-218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО", м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНИИЛ-ЛОГІСТІК", м. Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 19496,68грн., інфляційних втрат у розмірі 769,92грн., 3% річних у розмірі 176,27грн. задовольнити частково.

Припинити провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНИИЛ-ЛОГІСТІК", м. Маріуполь, Донецька область суми основного боргу у розмірі 9956,68грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАНИИЛ-ЛОГІСТІК (87512, Донецька область, м. Маріуполь, Володарське шосе, 23, ЄДРПОУ 37426126, п/р 26000060455212 в МФ ПАТ «КБ Приватбанк», МФО 335429) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЩЕДРО" (49033, м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького (вул. ОСОБА_1), 122, ЄДРПОУ 36094135, п/р 26001455022281 в АТ «ОТП Банк» МФО 300528) основний борг в розмірі 9540,00грн., 3% річних в розмірі 176,27грн., інфляційні нарахування в розмірі 769,92грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1600,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 31.05.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2017р.

Суддя Я.О. Левшина