Постанова № 66923424, 12.05.2017, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/4008/17

н/п 2-а/640/181/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2017 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді Зуб Г.А.

при секретарі Шаповал Є.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова про визнання неправомірними дій та зобов'язання здійснити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2017 року до Київського районного суду м. Харкова надійшов вказаний адміністративний позов, в якому позивач просить визнати протиправною відмову відповідача нарахувати та виплачувати позивачу пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом, та зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок пенсії із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з 01.09.2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. В обгрунтування зазначених вимог посилається на наступне. Позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ в Київському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 в розмірі 949 грн., розраховану відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 01 вересня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 17.09.2015 року в силу ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» були внесені зміни: «Установити у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 вересня 2015 року - 1074 грн. В грудні 2015 року був прийнятий та вступив у дію Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», в якому було задекларовано новий рівень прожиткового мінімуму: з 1 січня 2016 року - 1074 грн., з 1 травня 2016 року -1130 грн., з 1 грудня 2016 року - 1208 грн. В грудні 2016 року був прийнятий та вступив у дію Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», де було задекларовано новий рівень прожиткового мінімуму: з 1 січня 2017 року - 1247 грн., з 1 травня - 1312 грн., з 1 грудня - 1373 грн. Оскільки пенсія позивача залишилась на рівні 949 грн.. тобто в розмірі меншому, ніж встановлений законодавством України прожитковий мінімум для працездатних осіб - позивач звернулась до відповідача із заявою про підвищення та перерахування пенсії. Листом від 14.03.2017 року відповідач повідомив позивача, що вона не має права на отримання пенсії в розмірі мінімального прожиткового рівня для непрацездатних осіб, мотивуючи свою позицію посиланням на ст. 28 Закону №1058-VI від 09.07.2003 року, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, призначається за наявності у жінок 30 років страхового стажу з посиланням також на Постанову КМУ від 26.03.2008 року №265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян». Крім того, відповідач посилається на ч.3 ст. 42 Закону №1058-VI, в якій встановлено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до ст. 28 цього закону, крім пенсіонерів, які працюють. Однак, дане посилання є незаконним та безпідставним. Оскільки згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, відповідачка не працює та не сплачує внески до ПФУ з лютого 2015 року. До того ж посилання відповідача на ч.3 ст. 42 Закону для позивача значення немає, оскільки дана стаття стосується осіб в яких достатньо стажу для застосування ч.3 ст. 42 та ст. 28. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, оскільки вони порушують встановлене ст. 46 Конституції України її право на гідне соціальне забезпечення в старості. Отже, здійснюючи позивачу виплату пенсії у розмірі нижчому від встановленого законодавством України прожиткового мінімуму, відповідач діяв в порушення ст. 19 Конституції України, тобто не на підставі та не у спосіб, передбачений законодавством України, порушивши ч.3 ст. 46 Конституції України. Таким чином, враховуючи наведене, а також факт того,

що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, не є стабільним і встановлюється щорічно бюджетним законодавством, а виплата пенсії не підлягає обмеженню строком, тому дії відповідача по виплаті пенсії позивачу в розмірі, який є значно нижчим, ніж встановлено законом, є неправомірними. Відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Таким чином, відновлення порушеного права позивача можливе лише шляхом задоволення позовних вимог, починаючи з 01.09.2015 року.

Позивач в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином, надіслала до суду заяву, в якій просить розглядати справу без своєї участі та участі її представника, позов підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином та своєчасно, причину неявки не повідомив. Клопотань про відкладення судового розгляду до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Харкова та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 в розмірі 949 грн., розраховану відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058- VI.

09.02.2017 року позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

14.03.2017 року УПФУ в Київському районі м. Харкова листом було повідомлено позивача, що загальний розмір пенсії з 01.09.2015 року позивача становить 949,00 грн., та за матеріалами пенсійної справи, пенсія обчислюється відповідно до законодавства, що діє на сьогоднішній день, з посиланням на норми ч.3 ст. 42 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 року та Постанову КМУ №265 від 26.03.2008 року.

Положеннями ч. 1 ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

У відповідності з ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 вересня 2015 року - 1074 гривні. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні,

з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Положеннями ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, згідно яких позивач, починаючи з 01.01.2015 не отримує інших доходів, крім пенсії за віком, яка відповідно є його єдиним та основним джерелом існування.

Враховуючи вищевикладене, позиція відповідача, з посиланнями на ч.3 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стосовно неможливості виплачувати позивачеві пенсію в розмірі не нижчому, ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки вона отримує дохід, судом не береться до уваги, оскільки є необґрунтованою.

Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

В постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. зазначено, що оскільки Конституція має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Таким чином, посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26.03.2008 року № 265, є такими, що суперечать ч.3 ст.46 Конституції України.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який вищу юридичну силу.

Положеннями ч. 2 ст. 8 КАС України, встановлено принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд бере до уваги надані позивачем рішення Європейського суду, а також лист Вищого адміністративного суду від 17.08.2016 №1875/10-14/16, з аналізу змісту якого випливає, що при вирішенні справ стосовно виплати пенсії в розмірі нижчому, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом для непрацездатних осіб, національні суди мають керуватися ст. 46 Конституції України та враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 18.07.2006 року по справі „Проніна проти України" та від 12.07.2016 року по справі «Петриченко проти України» констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цих справах заявники звертались до національних судів з вимогою вирішити їх спори щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявники посилались, зокрема, на положення ст. 46 Конституції України, заявляючи, що їх пенсії не повинні бути нижчими за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позови з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Європейського Суду з прав людини національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції.

Положеннями ст. 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788 - XII суми пенсії, неодержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь - яким строком.

Зазначена норма регулює відносини щодо строку виплати нарахованих сум.

Аналогічна норма містися в ч.2 ст.46 Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в якій визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження

будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

При цьому суд зазначає, що виходячи з вищезазначених норм закону, розмір виплат позивачу в будь - якому разі не міг бути меншим прожиткового мінімуму, і пенсія в такому розмірі повинна була йому виплачуватися незалежно від підрахунку, здійсненого за його заробітком та стажем. Розмір пенсії позивача на рівні прожиткового мінімуму, встановлений Конституцією України.

Тобто, якщо при нарахуванні пенсії згідно законодавства, виходячи з середнього заробітку, стажу, доплат розмір пенсії становить нижче прожиткового мінімуму, виплаті підлягає пенсія в розмірі прожиткового мінімуму.

Також, суд звертає увагу, що позивач звернулась за перерахунком пенсії, відповідно до законодавства, 09.02.2017 року, а з відповіддю відповідача - 14.03.2017 року. До суду звернулась 16.03.2017 року.

З урахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав застосування наслідків пропуску строку звернення до суду визначених ст. 100 КАС України.

Таким чином, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд вирішує в порядку ст. 87, 94 КАС України в зв'язку з чим вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова на користь позивача судові витрати в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6-14, 71, 72, 99-100, 122, 159-163, 167, 183-2, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсію на рівні не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого законом - протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, та провести відповідні виплати, починаючи з 01 вересня 2015 року з урахуванням раніше виплачених сум, врахувавши, що розмір виплаченої їй пенсії не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682017) на користь ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання сторонами копії цієї постанови.

Суддя: