Постанова № 66922833, 31.05.2017, Благовіщенський районний суд Кіровоградської області (до 25.04.2025 - Ульяновський районний суд Кіровоградської області)

Ульяновський районний суд Кіровоградської області

Справа № 402/531/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2017 р. Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді -Ясінського Л.Ю.

при секретарі - Кашнікову І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Благовіщенське адміністративну справу за позовом позивача ОСОБА_1 до відповідача Благовіщенське об"єднане управління пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання рішення протиправним, та призначення довічного грошового утримання, -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання визнання рішення протиправним та призначення довічного грошового утримання , пославшись на те, що 6 квітня 1990 року він був обраний суддею Ульяновського районного суду Кіровоградської області. 16 квітня 2009 року був звільнений з посади судді Ульяновського районного суду Кіровоградської області у зв'язку з закінченням строку, на який було обрано .

На момент звернення його стаж роботи на посаді судді становить 21 рік, 2 місяці та 14 днів , що підтверджується копією трудової книжки.

21 травня 2007 року рішенням Кіровоградської обласної МСЕК позивач був визнаний інвалідом 2 групи. Рішенням Кіровоградської МСЕК від 12 травня 2008 року було підтверджена 2 група інвалідності. З даного часу позивач отримує пенсію по інвалідності .

21 березня 2017 року позивач звернувся до Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення та нарахування йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді повноваження якого закінчились у зв"язку з закінченням строку на який призначено в розмірі 82 відсотка заробітної плати судді, на підставі п.4 ст.43 Закону України " Про статус суддів " в редакції 1992 року ст.138 ч.3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів " від 7 липня 2010 року, починаючи з 16 квітня 2009 року.

28 березня 2017 року позивач отримав відповідь з Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні йому щомісячного грошового утримання, посилаючись на те, що оскільки заявника звільнено з посади судді не у зв"язку з відставкою, що вимагається ст.142 ЗК України "Про судоустрій та статус суддів" то права на призначення щомісячного довічного грошового утримання у нього немає.

Позивач просив визнати відмову неправомірною та такою, що порушує його законні права та інтереси, гарантії судді , суперечить Конституції України, виходячи з наступного.

Так , відповідно до п.4 ст.43 Закону України " Про статус суддів" в редакції 1992 року , Указу Президента України від 10 липня 1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів " , постанови Кабінету України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" , йому як судді, який мав право на відставку та продовжував працювати на посаді судді Ульяновського районного суду, наказом начальника управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області від 18 липня 2008 року №101-К починаючи з 02 лютого 2008 року було призначено щомісячне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати. Дану виплату він отримав до 16 квітня 2009 року. Вважає , що право на отримання довічного щомісячного грошового отримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати він набув 02 лютого 2008 року , а тому наступні зміни та доповнення до Закону України "Про статус суддів " та прийняттям нових законів , які значно звужено обсяг досягнутих гарантій судді , зокрема Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213 відносно нього не можуть бути застосовані, оскільки відповідно до частини першої ст.58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часи, крім випадків коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи .

В судове засіданя позивач не з"явився подав до канцелярії суду заяву в кій зазначив. що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, надіслав до канцелярії суду заперечення та заяву в якій просить адміністративний позов залишити без розгляду посилаючись на те, що позивач звернувся до суду із порушенням строків передбачених ст.ст.99, 100 КАС. Крім того, в заперечені зазначено, що позов задоволенню не підлягає тому, що позивач не має права на призначення щомісячного довічного грошового утримання, оскільки його звільнено з посади судді не у зв»язку із відставкою, як того вимагає ст.142 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», а у зв»язку із закінченням строку на який його було призначено.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню .

При вирішення даного публічно-правового спору , суд керуються нормами Конституції України, рішеннями Конституційного суду України , висновками Верховного суду України, КАС України, Європейською хартією щодо Закону про статус суддів від 10 липня 1998 року, та Законом України "Про статус суддів "від 15 грудня 1992 року , з наступними змінами та "Про судоустрій і статус суддів " в редакції від 7 липня 2010 року.

Так, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, з урахуванням практики Європейского суду з прав людини відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Судом встановлено, що позивач 16 квітня 2009 року був звільнений з посади судді Ульяновського районного суду Кіровоградської області на підставі Указу Президента України №250/2009 у звязку із закінченням строку на який його було призначено. Його стаж роботи на посаді судді Ульяновського районного суду з 06 квітня 1990 року до дня звільнення становить 21 рік, 2 місяці і 14 днів.

Відповідно до п.4 ст.43 Закону України " Про статус суддів" в редакції 1992 року , Указу Президента України від 10 липня 1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів ", постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів ", позивачу, як судді який мав право на відставку та продовжував працювати на посаді судді Ульяновського районного суду Кіровоградської області, наказом начальника управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області від 18 липня 2008 року починаючи з 02 лютого 2008 року було призначено щомісячне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати, що підтверджується довідкою ТУ Державної судової адміністрації в Кіровоградській області. 16 квітня 2009 року данна виплата була призупинена.

Згідно ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані . При прийняті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод . Довічне грошове утримання судді є однією з гарантій незалежності суддів , які не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів та внесених змін до чинних.

Правові позиції з цього приводу щодо звуження прав та свобод суддів , їх гарантії незалежності висловив Верховний суд України у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року №14 та своєму Конституційному подані від 8 липня 2015 року щодо відповідності (конституційності ) положень частини третьої , абзац четвертої та речення першого абзацу шостої частини пять ст.141 Закону України від 7 липня 2010 року №2453 У1 "Про судоустрій і статус суддів»" у взаємозв"язку з положенням пункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу 1, пункту 5 розділу 111 Закону України від 2 березня 2015 року №213-У111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального та соціального захисту суддів у відставці положенням ст.8, частини першої ст. 21 частині першої, пунктів 2,9 частини пять ст.126 Конституції України , де вказано, що не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України( зокрема у рішеннях від 3 червня 2013 року№3 рп/2013, від 22 травня 2008 року №10 рп 2008, від 11 жовтня 2005 року №8 рп 2005 року.

Згідно висновку Верховного Суду України викладеного ним у постанові №2-630 а 14 від 10 лютого 2015 року зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства , а правовідносин до пенсійного забезпечення виникають не на момент звернення на призначенням пенсії, а на момент виникнення права на її призначення.

Зазначена позиція узгоджується з Європейською хартією щодо Закону про статус суддів від 10 липня 1998 року , рекомендаціями Комітету Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність,ефективність та обов"язки від 17 листопада 2010 №12 (2010) та додатку до неї.

Згідноч.1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією та Законами України.

Як слідує з офіційного тлумачення ч.1 ст. 126 Конституції України в Рішенні Конституційного суду №19-рп/2004 від 01.12.2004 положення ч.1 ст. 126 Конституції України "незалежність і недоторканість суддів гарантуються Конституцією України і законами України" у взаємозв"язку з іншими положеннями розділу VIII Основного закону України треба розуміти так, що незалежність суддів забезпечується насамперед гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів, їх правового і соціального захисту. Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням.

Згідно з ч.3 ст.138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453 У1 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідної посаді понад 20 років. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді , без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Суд , враховуючи те , що позивач працював суддею в період дії спеціальних Законів України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року , з наступними змінами та "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 7 липня 2010 року , право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання в розмірі 80 % заробітної плати судді набув 02 лютого 2008 року , а в частині виплати грошового утримання було реалізовано до 16 квітня 2009 року, приходить до висновку , що наступні зміни та доповнення до Закону України « Про статус суддів» та прийняттям нових законів , які значно звужено обсяг досягнутих гарантій судді , зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213 по данному спору не можуть бути застосовані , оскільки відповідно до частини першої ст.58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часи, крім випадків коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи .

У відповідності до ст..6.4 Європейської хартії про статус суддів, суддя ,що досяг встановленого законом віку для виходу у відставку з суддівської посади, яку займав протягом певного часу , повинен отримувати пенсію по виходу у відставку , рівень якої повинен бути як можна ближче до рівня основної заробітної плати в якості судді.

Конституційний Суд України в своєму рішенні «3рп 2013 року від 3 червня 2013 року зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягнення пенсійного віку (пенсії) чи внаслідок припинення повноважень чи набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Стаж роботи позивача, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання станом на 16 квітня 2009 року становить 21 рік, 2 місяці і 14 днів. Щомісячне грошове утримання йому як судді у відставці повинно виплачуватись у розмірі 82 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Судді в Україні є рівними, адже , здійснюючи правосуддя , мають відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення і визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання . Тому припинення виплати щомісячного довічного грошового утримання або зменшення його розміру за своєю природою є обмеження права , порушення принципів незалежності суддів .

Посилання відповідача на те, що позивач не має права на призначення щомісячного довічного грошового утримання, оскільки він звільнений з посади судді не у зв»язку із відставкою, що вимагається ст..142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а у зв»язку із закінченням строку на який призначено є помилковим.

Відповідно до ст.43 Закону України «Про статус суддів» в редакції 1992 року - кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Згідно ст. 43 Закону « Про статус суддів» чинного на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання , кожний суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, мав право на відставку. За його вибором виплачується пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

Після втрати Законом України «Про статус суддів»чинності на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VIаналогічні положення були передбачені ч. 3ст. 138 цього Закону, згідно з якими щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Право на відставку та на щомісячне грошове утримання судді позивач набув ще 02 лютого 2008 року , оскільки його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років. Позивач дане право реалізував, шляхом одержання поряд із заробітною платою щомісячного грошового утримання, яке йому виплачувалося в розмірі 82 відсотки починаючи з 02 лютого 2008 року по 16 квітня 2009 року, тобто право на вказаний розмір грошового утримання позивач набув ще до внесення відповідних змін у законодавстві, зокрема, до прийняття положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213.

Факт звільнення з посади судді є лише доказом реалізації права на відставку.

До твердження відповідача про те, що позов підлягає залишенню без розгляду у зв»язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду, суд відноситься критично виходячи із наступного.

Строк звернення до адміністративного суду-це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Як встановлено судом, право на відставку та на щомісячне грошове утримання судді позивач набув ще 02 лютого 2008 року.

Відповідно до ч.1 ст.58 Коституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом»якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Коституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу ст..58 Конституції України щодо нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона посинається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб»єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Згідно законодавства, що діяло на момент звільнення позивача, позивач не був обмежений строком для звернення до Пенсійного фонду щодо нарахування щомісячного довічного грошового утримання.

Реалізуючи своє право позивач 21.03.2017 року звернувся до Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, проте отримав відмову. Моментом порушення права позивача з боку органу державної влади є саме відмова, а тому шестимісячний строк передбачений ст..99 КАС України посинає свій пребіг з 28.03.2017 року.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущений.

Крім того, як вбачається із листа Пенсійного фонду України на адресу Державної судової адміністрації від 22.02.2014 №4859/02-20 відповідно до пункту 1.2 розділу І Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008р. №3-1 щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв»язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров»я, що перешкоджає продовженню виконання обов»язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату цього суду.У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

Таким чином, виплата щомісячного довічного грошового утримання позивачу має бути призначена з 21.03.2017 року з дня звернення до Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області .

Відповідно до ч.1 ст.256 КАС України постанови суду про присудження виплати пенсій, інших платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.8,19, 22 ,126 Конституції України, ст.43 Закону України « Про статус суддів», ст.138. Закону України «Про судоустрій та статус суддів» , ст.ст. 8 9,10 11,98 158-163, 185, 186 256, 267 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Визнати дії Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 довічне щомісячне грошове утримання, як судді звільненого у зв»язку із закінченням строку, на який його призначено противоправними.

Зобов»язати Благовіщенське об"єднане Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 - судді, звільненому у зв»язку із закінченням строку, на який його призначено, щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 82 % грошового утримання судді без обмежень максимального розміру починаючи із 21.03.2017 року.

Стягнути з Благовіщенського об"єднаного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь Держави 640 грн. судового збору.

Допустити негайне виконання постанови суду в межах виплат за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Ульяновський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

ССуддя: Л. Ю. Ясінський