Рішення № 66922464, 01.06.2017, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/187/16-ц

Номер провадження 2/350/16/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2017 року смт.Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

у складі: головуючої судді Калиній Г.В.

з участю: секретаря судового засідання Юречко Т.Б.

представника позивачки-відповідачки ОСОБА_1

адвоката ОСОБА_2

відповідача - позивача ОСОБА_3

та його представника адвоката Бурака Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину спадкового майна,

ВСТАНОВИВ:

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить постановити рішення, яким визнати за нею право власності на домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1.

У зустрічній позовній заяві відповідач - позивач ОСОБА_3 просить визнати за ним право власності на ? частину будівельних матеріалів, які залишилися після демонтажу спірного домоволодіння.

У судовому засіданні представник позивачки-відповідачки ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, а позовні вимоги відповідача не визнав та пояснив, що 26 вересня 2007 року дідусь позивачки ОСОБА_7 склав заповіт, яким розпорядився, що на випадок його смерті належне йому домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1, заповідає ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер і позивачка, як єдиний спадкоємець за заповітом, звернулася для оформлення спадщини до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документа про право власності спадкодавця на спадкове домоволодіння.

За захистом своїх спадкових прав ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом про визнання права власності. Рішенням Рожнятівського районного суду від 27 лютого 2015 року за позивачкою було визнано право власності на спірне домоволодіння. Однак, 25 серпня 2015 року племінник спадкодавця ОСОБА_3 - відповідач - позивач по справі, вважаючи себе спадкоємцем по спадковій трансмісії на спадкове майно своєї бабусі ОСОБА_8, яка померла у 1993 році, звернувся з апеляційною скаргою на дане рішення. ОСОБА_1 на той час перебувала за межами України, тому у судове засідання не прибула, у зв'язку з чим апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасував рішення Рожнятівського районного суду від 27 лютого 2015 року.

Вважає, що спадкова трансмісія ОСОБА_3 на спадкове майно, яке належало ОСОБА_8 є нульовою, оскільки після смерті ОСОБА_8 його мати ОСОБА_9, проживаючи окремо, до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини не подавала, а отже спадщину не прийняла. Таким чином мати відповідача-позивача ОСОБА_9 не здійснила будь-яких дій, що свідчать про прийняття спадщини та вважається такою, що відмовилась від неї, а дідусь позивачки, проживаючи з ОСОБА_8 на час її смерті, вступив у володіння і управління спадковим майном, і таким чином прийняв спадщину, а потім розпорядився зазначеним майном своїм заповітом, складеним на користь позивачки-відповідачки.

Таким чином позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є його дочки відповідачки по справі - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які на спадкове майно не претендують, відмовилися від своєї частки спадкового майна на користь позивачки.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково та пояснив, що у АДРЕСА_1 проживала його бабуся ОСОБА_8 у будинку, який був збудований ще у 1918 році.

В даному будинку разом із бабусею та своїми батьками до 1969 року проживав і він.

Згідно з записом у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської ради № 15, особовий рахунок № НОМЕР_1, жилий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, належав його бабусі на праві особистої власності.

До смерті спадкодавця і після смерті у будинку проживав брат його матері - ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Його мама ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживала на одному подвір'ї зі своєю матір'ю та братом, оскільки на відстані одного метра від будинку матері збудували з батьком новий будинок, а старий спірний будинок підлягав зносу.

Старий будинок не зносили тільки тому, що бабуся просила, щоб його не зносили поки буде жити ОСОБА_7, який іншого житла не мав, бо розлучився із своєю дружиною та із хати, яку з нею будував, перейшов жити до матері.

Заповіт бабуся не складала, ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла.

Право власності на спірну стару хату, у якій бабуся з сином жила до смерті, в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації було за нею зареєстровано. ОСОБА_7 у встановленому порядку не оформив свої спадкові права та не був власником спірного будинку.

Його мати ОСОБА_10, як і ОСОБА_7 була спадкоємцем першої черги по закону після смерті своєї матері, і мала право на спадщину за законом на рівні з ним на половину спадкового майна після смерті своєї матері. Вона фактично прийняла спадщину, тому що жила з матір»ю і братом однією сім»єю, хоч в різних будинках, однак на одному подвір»ї, доглядала як за матір»ю так і за своїм братом ОСОБА_7 Однак вона не оформляла свої спадкові права на старий будинок, бо він підлягав зносу і ніхто не думав, що брат його заповість своїй онуці.

Коли стало відомо про те, що позивачка зареєструвала право власності на спірний будинок за рішенням суду, не залучивши матір до участі у розгляді справи, за позовом матері зазначене рішення суду було скасоване, мати звернулася до суду з позовом про визнання права власності на половину спірного спадкового майна. Проте дану позовну заяву суд не встиг розглянути, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 року мати померла.

Він є єдиним сином ОСОБА_10 та внуком ОСОБА_8, на даний час є пенсіонером по віку, а тому вважає, що має право на отримання частки даного спадкового майна, оскільки його мати фактично прийняла спадщину за законом після смерті його бабусі, проте не встигла оформити право власності на свою частку в спадковому майні в зв'язку із смертю.

На даний час будинок демонтований, ттому що він був у аварійному стані, зимою від снігу обвалився дах, діти бігала попри завали, що створювало загрозу їхньому життю і здоров»ю.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не прибули, направили суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, позов ОСОБА_1 підтримують а ОСОБА_3 не визнають.

Допитана у судовому засіданні як свідок дружина відповідача-позивача ОСОБА_11 дала показання про те, що ОСОБА_10 доводилась матір'ю її чоловіка, а ОСОБА_8 доводилась йому бабусею. Їй відомо, що чоловікова бабуся ОСОБА_8 була власником спірного будинку. Спочатку у будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_10 проживали разом, як мати та дочка. Також разом з ними жив брат матері її чоловіка ОСОБА_7 У 1993 році ОСОБА_10 збудувала новий будинок у АДРЕСА_1, в який перейшла проживати. ОСОБА_7 залишився проживати з матір'ю ОСОБА_8 у старому будинку. Оскільки обидва будинки знаходилися недалеко один від одного, то ОСОБА_10 продовжувала користуватись подвір'ям, яке практично було спільним. Також вони вели спільне господарство та практично продовжували жити однією сім'єю. Після смерті ОСОБА_8 її дочка ОСОБА_10 нічого з будинку не брала, бо нічого не потребувала.

Допитаний судом як свідок інженер ОБТІ ОСОБА_12 дав показання про те, що спірний будинок на даний час знесений. Це йому достовірно відомо, оскільки він був на місці. Крім того, в матеріалах інвентарної справи є відповідний акт, складений комісією сільської ради, який засвідчує, що спірний будинок на даний час відсутній.

Свідок ОСОБА_13 - сільський голова Сваричівської сільської ради у судовому засіданні дав показання про те, що 12 січня 2017 року на підставі адвокатського запиту комісія сільської ради провела обстеження спірного будинку, в результаті чого було встановлено, що будинку нема. При проведенні обстеження ОСОБА_3 пояснив, що будинок був дуже старий та частково розвалився. На подвір'ї часто граються діти, тому щоб уникнути нещасного випадку, він повністю демонтував будинок, а будматеріали, що залишились після демонтажу, склав на повір'ї.

Аналогічні показання у судовому засіданні дали свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - члени комісії Сваричівської сільської ради, що проводили обстеження спірного будинку по АДРЕСА_1, які підтвердили, що будинок на даний час демонтований.

Вислухавши учасників процесу, свідків, та вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторін не підлягають до задоволення з таких підстав.

Станом на 28 листопада 2014 року у АДРЕСА_1 знаходилося домоволодіння, що складалося із житлового будинку 1919 року забудови та сараю, загальною вартістю 7 824 гривні, що підтверджується копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виданого відділом технічної інвентаризації ПП «ОЛВІ Р» (а. с. 12-15, Том 1).

Право власності на домоволодіння в АДРЕСА_3 24 квітня 1992 року було зареєстроване у Івано-Франківському ОБТІ за ОСОБА_8. ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_8 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.233). Переходів права власності на даний об'єкт в ОКП Івано-Франківськ ОБТІ не реєструвалось, що підтверджується довідкою ОБТІ (а.с.95,193).

Тобто спадкодавець ОСОБА_7 належним чином не оформив свої спадкові права на спірний будинок після смерті матері, хоч фактично прийняв спадщину, оскільки з матір»ю разом жив та вступив у фактичне володіння спірним спадковим майном, що не заперечується учасниками процесу.

Згідно з записом в погосподарській книзі виконавчого комітету Сваричівської сільської ради за № 580, зазначене домоволодіння належало ОСОБА_7, що підтверджується копією довідки № 187, виданої 26 січня 2015 року виконавчим комітетом Сваричівської сільської ради (а. с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а. с. 9).

Спірне домоволодіння по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 заповів позивачці-відповідачці ОСОБА_1, що підтверджується копією заповіту, складеного спадкодавцем 26 вересня 2007 року (а. с. 8).

Позивачка-відповідачка ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, на підстав якої 18 серпня 2014 року заведено спадкову справу, що підтверджується копією витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі № 38149437 (а. с. 6, Том 1).

Нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті дідуся ОСОБА_7 у зв'язку з відсутністю документа власності на спадкове домоволодіння, що підтверджується копією листа приватного нотаріуса Рожнятівського районного нотаріального округу № 202/0214 від 18 серпня 2014 року (а. с. 11, Том 1).

У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сваричівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно і право власності на домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 було визнано за нею рішенням суду, що підтверджується копією рішення Рожнятівского районного суду від 27 лютого 2015 року (а. с 16, Том 1).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області в результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначене рішення Рожнятівського районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що спірний будинок належав бабусі ОСОБА_3 - ОСОБА_8, в якому проживали також і він з батьками до 1969 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_8 померла, заповіту не складала. На домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 було зареєстровано право власності. Спадкоємець ОСОБА_7 не був власником будинку. 25 листопада 2014 року мати ОСОБА_3 - ОСОБА_10 звернулася до нотаріальної контори із заявою про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено, оскільки пропущений шестимісячний строк для прийняття спадщини та відсутній документ про власність на спадкове домоволодіння. 17 грудня 2014 року ОСОБА_10 звернулася в суд із позовом про визнання права власності на ? частку спадкового майна. Однак ІНФОРМАЦІЯ_6 року остання померла і справу було залишено без розгляду, що підтверджується копією рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 вересня 2015 року (а. с. 17, 18).

Після смерті ОСОБА_8 головою домогосподарства по АДРЕСА_1 був ОСОБА_7, який з 2008 по 2013 роки за вказаною адресою отримував виплату пільг на придбання твердого палива як учасник війни, а у 2013 році скористався послугами ОСОБА_16, який у жовтні 2013 року перекрив дах будинку, що підтверджується копіями записів із по господарських книг (а. с. 96-103, Том 1), довідкою № 797/05-36 від 28 березня 2016 року, виданою Управлінням соціального захисту населення Рожнятівської РДА (а. с. 104) та заявою з підтвердженням виконання робіт про перекриття будинку від 02 березня 2016 року (а. с. 105, Том 1).

ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року була власником ? частини домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_2. Заповітом, складеним нею 01 листопада 2007 року у Сваричівській сільській раді все належне майно остання заповіла ОСОБА_17, а заповітом від 6 квітня 2009 року ОСОБА_10 заповіла належні їй земельні частки (паї) ОСОБА_18 та ОСОБА_19 Після смерті ОСОБА_10 спадщину прийняв ОСОБА_17, який 15 лютого 2016 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на ? частину домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_2, що підтверджується копією спадкової справи № 115/2015 після смерті ОСОБА_10, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року (а. с. 139-167).

На підставі аналізу наданих сторонами письмових доказів у їх сукупності судом встановлено, що власником спірного будинку була ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. Після її смерті у будинку залишився проживати син останньої ОСОБА_7, який з того часу згідно записів по господарських книг рахувався головою домогосподарства, отримував субсидії на тверде паливо, а також перекрив дах будинку, а отже вступив у фактичне володіння та управління спадковим майном.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_8 помела до вступу у дію ЦК України, то щодо спірних правовідносин слід застосувати норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За змістом ст. ст. 525, 526 названого кодексу, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а згідно ст. 529 - при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття, а за змістом статті 549 цього ж кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до офіційного роз'яснення Міністерства Юстиції України - на відміну від діючого Цивільного кодексу України, згідно норм Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який на сьогодні втратив чинність, для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, без подання відповідної заяви до нотаріальної контори, проживання зі спадкодавцем на момент його смерті не було обов'язковим. Визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Доказами такого фактичного вступу, також, могла бути, наявність у спадкоємця ощадних книжок на ім'я померлого, іменних цінних паперів, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, державних актів про право власності на землю, відповідних квитанцій, зокрема, про оплату житлово-комунальних послуг, та інше.

Судом встановлено, що у фактичне володіння та управління спадковим майном після смерті ОСОБА_8 вступив її син ОСОБА_7 Отже останній належним чином прийняв спадщину після смерті спадкодавця.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 посилається на те, що його мати ОСОБА_10, яка була дочкою ОСОБА_8 на час смерті останньої проживала з нею практично на одному подвір'ї та організувала похорон, а за життя - опікувалася нею, та допомагала матеріально. Однак відповідач - позивач не представив суду жодних доказів того, що його мати ОСОБА_10 фактично вступила в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_8

Крім того, судом встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_10 прийняв ОСОБА_20, який є спадкоємцем всього належного їй майна, крім земельний часток (паїв) згідно складених нею заповітів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами, що його мати прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8, тобто що у шестимісячний термін після смерті останньої вступила в управління або володіння спадковим майном. Також вона у зазначений термін не подала державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

У видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_10 відмовлено через пропуск шестимісячного строку прийняття спадщини, відсутність документа власності на спадкове майно, що підтверджується листом нотаріуса №1087/01-16 від 25 листопада 2014 року (а. с. 46).

Отже у суду відсутні підстави для висновку про можливість присудити ОСОБА_19 ? частину спадкового майна після смерті ОСОБА_8 в порядку спадкової трансмісії відповідно до ст. 1276 ЦК України, оскільки не довів право матері на спадщину після смерті його бабусі. Судом встановлено, що спадщину після її смерті у встановленому законом порядку прийняв її син ОСОБА_7, в той час як ОСОБА_10 не вчинила передбачених законом дій у встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, був власником спірного домоволодіння, яке заповів позивачці-відповідачці ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом, а відповідно до ст. 1223 названого кодексу, право на спадкування за заповітом мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1270 названого кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який обчислюється з часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Відповідно до статі 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено, що позивачка-відповідачка ОСОБА_1 належним чином прийняла спадщину після смерті свого дідуся ОСОБА_7, оскільки у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 є його дочки ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які на спадкове майно не претендують, відмовилися від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_1, що підтверджується копіями їх заяв та паспортів (а. с. 77, 78, 81, 82).

Отже ОСОБА_1 має право на спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_7

Згідно висновків звіту про технічний стан житлового будинку по АДРЕСА_1, виготовленого на замовлення ОСОБА_3, станом на липень 2015 року фізичний знос будинку становив 73, 60 %, технічний стан незадовільний та не відповідає вимогам ДБН у зв'язку з чим будинок слід демонтувати, що підтверджується копією Звіту про технічний стан житлового будинку по АДРЕСА_1, виготовленого Івано-Франківським філіалом «НДІ Проектреконструкція» (а. с. 50- 62).

На даний час будинок по АДРЕСА_1 демонтовано, що підтверджується актом, складеним комісією Сваричівської сільської ради 12 січня 2017 року (а. с. 189)та копією інвентарної справи з відповідною відміткою на обкладинці (а. с. 217-252).

За таких обставин суд приходить до висновку, що визнати за позивачкою відповідачкою ОСОБА_1 право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 на даний час неможливо у зв'язку з відсутністю зазначеного майна в натурі, оскільки судом встановлено, що будинок демонтований та як такий не існує.

Отже на неіснуюче майно суд не може визнати право власності.

Керуючись ст. ст. 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на ? частину спадкового майна відмовити за їх безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано - Франківської області через Рожнятівський районний суд протягом десяти днів з часу його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В. Калиній