Рішення № 66922308, 30.05.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/557/15-ц

Провадження № 22-ц/779/716/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Возняк В.Д.,

з участю ОСОБА_2, представника ПАТ КБ «Приватбанк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства КБ «Приватбанк» на рішення Долинського районного суду від 09 березня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Долинського районного суду від 09 березня 2017 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08.05.2007 року в розмірі 7100,64 Євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.01.2015 року еквівалентно в національній валюті становить 126888,4 (сто двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесять вісім) гривень та стягнути 1268,9 гривень судового збору.

Задоволено частково позов ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору.

Визнано недійсними п. 7.1 кредитного договору від 08.05.2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості по комісії та п. 2.1.3 в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів, застосувавши наслідки нікчемності правочину.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 11936,02 Євро, що в перерахунку в національній валюті становить 340296 (триста сорок тисяч двісті дев'яносто шість) гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 3403,3 гривні судового збору.

ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом не з'ясовано чи при укладенні угоди банком виконано положення ст.ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Апелянт зазначає, що зміст спірного договору суперечить ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів, оскільки ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, позивач не повідомив відповідача про умови надання кредиту, та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування.

Відповідачу з боку банку не надано жодної інформацію про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу євро до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання.

Судом не встановлено при винесенні рішення чи взагалі отримано від банку кошти по кредитному договору № IFIWGA00000211 від 08.05.2007 року, а позивачем - відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк» не надано жодного доказу отримання даних коштів.

Просить скасувати рішення та відмовити в позові ПАТ КБ «Приватбанк». Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

ПАТ КБ «ПриватБанк» також подало апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконує умови договору щодо внесення щомісячних платежів для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № 1FIWGA00000211.

На момент укладення кредитного обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній долі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику, кредитний договір укладено з дотриманням положень законодавства.

ОСОБА_2 не додав до зустрічного позову жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, Позичальник до цього часу належним чином виконував зобов'язання, що свідчить про його згоду зі всіма умовами кредитного договору.

Укладаючи кредитний договір, позичальник не ставив під сумнів розумність та справедливість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватись, зокрема, зважувати на відповідальність, яка настає, згідно умов Договору, при його невиконанні або неналежному виконанні.

Відповідач був вільний як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і у виборі форми кредитування. ОСОБА_2 особистим підписом в кредитному договорі підтвердив згоду зі всіма умовами договору та вважав їх справедливими по відношенню до себе Більш того, Позичальник тривалий час виконував зобов'язання за договором належним чином, що підтверджує згоду зі всіма умовами договору.

Кредитний договір № IFIWGA00000211 укладений між банком та ОСОБА_2 08.05.2007 p., тому саме з цієї дати позичальнику було відомо про порушення його прав та з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 08.05.2010 р.

Відповідач звернувся до суду в вересні 2016р., тобто із пропуском строку позовної давності.

Незастосування судом названих норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи призвели до ухвалення незаконного рішення. Оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, а тому підлягає виконанню.

Суд першої інстанції задовольняючи позов частково, не зазначив складових боргу, тому не зрозуміло з чого складається зазначена до стягнення сума, тому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вважає що судом розрахунок заборгованості належним чином не досліджено, обгрунтувань задоволених вимог банку не зазначено.

Просить скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтів та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та про відмову у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до висновку, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову щомісячну комісію, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" такі умови договору є недійсними. Також банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію мають надаватися позичальнику. При цьому банк нараховував, а позичальник сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позичальника, що є незаконним. З огляду на вказане, суд визнав недійсними п. 7.1. в частині оплати винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 1,5 % від суми в момент надання кредиту, в частині сплати заборгованості по комісії та п. 2.1.3 в частині надання кредиту на оплату чергових страхових платежів та доручення банку на щорічне перерахування для цього суми коштів, застосувавши наслідки нікчемності правочину.

Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд першої інстанції прийшов передчасно, без належного дослідження дійсних обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і порушенням процесуального права.

Судом встановлено, що 08.05.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2 був підписаний та 11.05.2007 укладений кредитний договір № IFIWGA00000211, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 59000,00 Євро на термін до 26.05.2017 року. Відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами, в строки і в порядку, встановлених кредитним договором. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач зобов'язувався сплатити банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, згідно поданого позивачем розрахунку заборгованості, останній станом на 27.01.2015 року має заборгованість у розмірі 9940,08 Євро, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 8282,65 Євро, що за курсом НБУ станом на 27.01.2015 р. складає 148010,96 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом 847,82 Євро, що за курсом НБУ станом на 27.01.2015 р. складає 15150,54 грн; заборгованість по комісії за користування кредитом 809,61 Євро, що за курсом НБУ станом на 27.01.2015 р. складає 14467,73 грн; а також заборгованість по пені та штрафах в межах строку позовної давності на суму 671,21 Євро, що за курсом НБУ станом на 27.01.2015 р. складає 11994,52 грн, а саме: пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 2726,75 грн, а також штрафи: 250 грн (фіксована частина) та 9017,73 грн ( процентна ставка).

Згідно статті 1046 договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно касового ордеру грошові кошти були надані 11 травня 2007 року, що згідно вище вказаної статті є датою укладення договору.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Зі змісту кредитного договору, укладеного між сторонами вбачається, що відсутні підстави, передбачені ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" для визнання кредитного договору недійсним. Колегією суддів встановлено, що всі умови договору були узгоджені сторонами. Пункт 7.1. кредитного договору передбачає сплату винагороди та комісії, що не є платою за обслуговування кредиту чи за послуги, що супроводжують кредит. Зазначена обставина не йде в розріз із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі № 6-1746цс16, на яку послався суд першої інстанції і яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування та має враховуватися іншими судами.

В укладеному сторонами кредитному договорі від 08.05.2007 року комісія (комісійна винагорода) є ні чим іншим, як видом забезпечення виконання зобов'язання, тому сторони вправі її передбачити як спосіб, який у випадку невиконання чи неналежного виконання умов договору є забезпеченням для кредитодавця (Банку) певних гарантій та захистом від ризиків. Доводи апелянта про недійсність кредитного договору в цій частині з моменту його укладення суперечать загальним началам щодо суті зобов'язання та видів забезпечення його виконання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач підписав кредитний договір, був належно ознайомлений з його змістом, в засіданні суду ствердив, що володіє, як юрист, відповідною термінологією, тривалий час сплачував чергові ануїтетні платежі згідно умов цього договору.

За таких обставин не заслуговують на увагу та не стверджені будь-якими доказами посилання ОСОБА_2 на порушення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, згідно яких банк у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору не попередив його як споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе саме споживач.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафів, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач просив стягнути їх у іноземній валюті. Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 6-145цс14 зазначено, що в силу положень ст. ст. 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором чи іншим нормативно-правовим актом.

Разом із тим, оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Проте положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.

Тому неустойка, визначена у кредитному договорі підлягає стягненню у національній валюті і становить: пеня в розмірі 2726,75 грн, штраф (фіксована частина) 250 грн, штраф (процентна складова) 9017,73 грн.

З огляду на вищенаведене позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення без додержання норм матеріального та процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням у даній справі нового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду від 09 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість станом на 27.01.2015 року за кредитним договором № IFIWGA00000211 від 08.05.2007 року в розмірі 9940,08 Євро, що за курсом 17,87 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.01.2015 року в національній валюті становить 177629,23 грн (сто сімдесят сім тисяч шістсот двадцять дев'ять гривень 23 коп), пеня в розмірі 2726,75 грн (дві тисячі сімсот двадцять шість гривень 75 коп), штраф (фіксована частина) 250 грн (двіста п'ятдесят гривень), штраф (процентна складова) 9017,73 грн (дев'ять тисяч сімнадцять гривень 73 коп) та стягнути 3982,10 грн (три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві гривні 10 коп) судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко

П.І.Проскурніцький