Рішення № 66921750, 22.05.2017, Сокальський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2017 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

при секретарі Калиш В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів, покликаючись на те, що 01.03.2017р. між позивачем та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" укладено договір фінансового лізингу №004599. За умовами якого, лізингодавець - ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" зобов"язана придбати та передати йому на умовах фінансового лізингу та сплачувати лізингові платежі, згідно з умовами договору.

Предметом лізингу є автомобіль марки "Nissan Qashgai". Вартість предмета лізингу згідно договору була визначена у розмірі 423700грн.

Вказує, що того ж дня , як передбачено умовами договору, він здійснив платіж у розмірі 50000грн. на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "Еталон". При цьому менеджер відповідача ОСОБА_2 запевнила його, що вказана сума є авансом за товар, а сам договір просто формальність і через три дні після підписання договору позивач отримає предмет лізингу.

Згідно додатку 1 вартість предмета лізингу становить 500000 грн.; комісія за організацію (10 %) - 50000 грн., комісія за передачу (3%) - 15000 грн.

Предмет лізингу позивач не отримав, а через декілька днів представник ТОВ «ЛК «Еталон» пояснив, що він сплатив лише комісію за організацію, а не вартість транспортного засобу.

13.03.2017 р., позивач звернувся до представника менеджера ТОВ «ЛК «Еталон» із повідомленням про незгоду з такими умовами договору та його розірванням та запропонував відповідачу повернути сплачені ним кошти в сумі 50000 грн..

Представник ТОВ «ЛК «Еталон» повідомив про те, що у випадку розірвання договору, одноразова сплата за організацію та оформлення договору під час його укладення в розмірі 50000 грн. поверненню не підлягає згідно з пунктом 12.12 статті 12 договору, яким передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання - передачі предмета лізингу комісія за організацію цього договору лізингоодержувачу не повертається.

Вищевказаний договір укладений з використанням відповідачем нечесної підприємницької практики. Відповідач ввів позивача в оману щодо вартості майна, ціни договору, порядку розрахунків за договором, не надав інформацію щодо дати поставки предмету лізингу тощо. Тому, вважає, що підприємницька практика відповідача спонукала його, як споживача, дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, й така практика ввела позивача в оману. З цієї підстави вважає, що договір №004599 фінансового лізингу від 01.03.2017 року є недійсним на підставі ст.19 ЗУ "Про захист прав споживачів".

Також, зазначає, що вказаний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про фінансовий лізинг", ЗУ "Про захист прав споживачів", норм цивільного законодавства. Вказує, що при підписанні договору його було введено в оману представником відповідача, таким чином вважає, що діями відповідача порушені його права.

Просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004599 від 01.03.2017 року укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія "Еталон"»; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія "Еталон"», на його користь сплачені грошові кошти у розмірі 50000 грн. та стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір.

27.04.2017р. представником відповідача ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" подано заперечення на позовну заяву, в яких покликаються на те, що договір фінансового лізингу №004599 укладений між ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_1 01.03.2017р. у письмовій формі, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі учаснників. 01.03.2017р. ОСОБА_1 згідно з додатку №1 вказаного договору, що є його невідємною частиною, сплатив 50 000грн. комісії за організацію, згідно п.8.2.1а ст.8 Договору.

Комісія за організацію в сумі 50 000грн., що сплачена позивачем відповідно умов договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо пов"язані з виконанням договору лізингу.

Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме за послугу в організації та оформлення договору при його укладенні, що визначено його умовами.

Також, зазначають, що в укладеному між сторонами договору не містяться несправедливі умови, оскільки з умов договору не вбачається дисбалансу договірних прав між сторонами чи порушення принципу добросовістності так як в них немає обов"язків Лізингоодержувача, які спричиняють чи могли б спричинити шкоду останньому. Умови договору є прозорими і відповідають чинному законодавству. Укладений договір не містить несправедливих умов, тому не може бути визнаний недійсним.

Просить суд визнати дійсним договір фінансового лізингу №004599 від 01.03.2017 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон", позовну заяву залишити без задоволення, а розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

В судове зсідання позивач та його представник ОСОБА_3 не прибули, суду надано заяву про розгляд справи у їхній відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, однак у поданих запереченнях просив у задоволенні позову відмовити, а справу розглядати у його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

У відповідності до вимог ст.ст.10,11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Судом встановлено, що 01.03.2017р. між ОСОБА_1 та ТОВ "Лізингова компанія "Еталон" було укладено договір фінансового лізингу №004599, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль марки "Nissan Qashgai" у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу): розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг»).

Згідно ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувач на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.1.1. договору лізингу від 01.03.2017р. який був укладений між сторонами вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається договорі та додатку №1.

У п.8.2.1.Умов спірного договору та додатками до нього передбачені такі лізингові платежі: комісія за організацію угоди, авансовий платіж, комісія за передачу предмета лізингу.

Згідно копій квитанції від 01.03.2017р. позивачем ОСОБА_1 сплачено на рахунок відповідача платіж на загальну суму 50 000грн.

Так, згідно чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», до істотних умов договору лізингу встановлений вичерпний перелік лізингових платежів.

В додатку до договору №1.1 предметом лізингу визначено: автомобіль марки "Nissan Qashgai", вартістю1423700грн. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (марка та вартість), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів технічних умов, тощо. Як вбачається із наведеного, у спірному договорі відсутня обов'язкова умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу, прямо передбачена законодавством про фінансовий лізинг, що є порушенням ст. 203 ЦК України.

Перелічені обставини свідчать про недодержання сторонами при укладенні спірного договору правил ст. 203 ЦК України щодо відповідності правочину актам цивільного законодавства, що тягне за собою недійсність правочину, як те передбачено ст.215 ЦК України.

Вказаним договором передбачено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, проте таке право не передбачається для лізингоодержувача, який сплатив лізингові платежі та отримав у користування предмет лізингу. Одночасно для лізингоодержувача встановлюються жорстокі зобов'язання та непропорційно великі розміри штрафу. Умовами договору забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про дисбаланс між правами та обов'язками сторін. На підставі наведеного суд визнає, що несправедливі умови договору лізингу, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, невизначеність та неузгодженість сторонами сукупної вартості самого предмету лізингу є достатніми підставами для визнання недійсним даного договору лізингу із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Виходячи з положень ст..215 ЦК України та згідно роз'яснення Пленуму ВСУ в п.7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р., правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5-6 ст.203 ЦК України.

Статтею 18 ч.3 п.16 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Також зазначена стаття передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством здійснюється судом.

Також ч.2 ст. 12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996р. у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг) в даному випадку про лізингові відносини.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконанні робіт, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з цим, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України суд враховує висновок Верховного Суду України наданий у постанові від 11.05.2016р. в справі №6-3020цс15, згідно якого "Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві".

Таким чином, суд дійшов до висновку, що договір фінансового лізингу №004599 від 01.03.2017 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" слід визнати недійсним .

Також, оскільки укладений договір фінансового лізингу №004599 від 01.03.2017р. визнано недійсним, а на виконання даного договору позивач сплатив на користь відповідача адміністративний платіж у розмірі 50000,00грн., тому на відповідача необхідно покласти обов'язок повернути позивачу сплачені ним кошти.

У відповідності із ст. 88 ЦПК України суд покладає на відповідача обов'язок по сплаті судових витрат.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №004599 від 01.03.2017 року укладений між ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (код ЄДРПОУ 38865527).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон" (код ЄДРПОУ 38865527) в користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачені грошові кошти в розмірі 50 000 (п"ятдесят тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон" в дохід держави 640 (шістсот сорок) грн. судового збору.

Ухвалу про забезпечення позову від 17.03.2017 року, якою накладено арешт на грошові кошти розміщені на розрахунковому рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" ЄДРПОУ 38865527, п/р: 26009010015229, в ПАТ АБ "Південний", МФО 328209 в межах заявлених позовних вимог в розмірі 50 000 (п"ятдесят тисяч) грн. - після набрання рішенням законної сили - скасувати.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Львівської області через Сокальський районний суд, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - в той самий строк з дня отримання його копії.

Головуючий: М. Я. Адамович