Ухвала суду № 66905522, 31.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Київ К/800/5009/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Стародуба О.П.,

Штульман І.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію,

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з врахуванням уточнень, просив: визнати дії Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області та Державної міграційної служби щодо відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію; зобов'язати Державну міграційну службу України видати дозвіл на імміграцію в Україну.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, позов задоволено частково. Визанано протиправними дії Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області щодо відмови у наданні дозволу на імміграцію у відношенні громадянина Індії ОСОБА_1. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Державна міграційна служба України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 5 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

12 травня 2015 року Київський РВ ГУ ДМС в Одеській області листом від 12 травня 2015 року №14/181-1 повідомив позивача щодо відсутнусті підстав для оформлення дозволу на імміграцію в Україну, оскільки відповідно до наданого інформаційного повідомлення Департаменту зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської обласної державної адміністрації від 20 січня 2015 року №1351-2-3-925 іноземне інвестування в економіку України було здійснено у національній валюті, що не є підставою для оформлення дозволу на імміграцію в Україну.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається Законом України «Про імміграцію».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-ІІ (далі - Закон №2491-ІІ) передбачено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону №2491-ІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) пункт 7 частини другої статті 4 виключено; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Частиною шостою вказаного Закону встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Відповідно до статті 9 Закону №2491-ІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

З метою реалізації положень Закону України «Про імміграцію» Кабінетом Міністрів України 26 грудня 2002 року винесено постанову №1983, якою затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію й поданнями про його скасування і виконання прийнятих рішень (далі - Порядок). Цей Порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію в Україну іноземцям та особам без громадянства, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також повноваження центральних органів виконавчої влади України, підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менш як 100 тис. доларів США, що зареєстрована в установленому порядку; особами, імміграція яких становить державний інтерес.

Згідно Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Отже, заява про надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах подається до Державної міграційної служби України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Судами встановлено, що із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну позивач звернувся до Київського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, який відповідно до Закону №2491-ІІ та Положення не є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Таким чином, суди правильно виходили з того, що відповідно до Закону України «Про імміграцію» у відповідача Київського РВ ГУ ДМС відсутні повноваження щодо прийняття та розгляду заяви особи щодо надання згоди на імміграцію, оскільки такі повноваження віднесені до повноважень Державної міграційної служби, проте, оскільки позивач не звертався до нього, його дії не можуть бути визнані протиправними.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

О.П. Стародуб

І.В.Штульман