Ухвала суду № 66903853, 01.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3323/17 Справа № 205/8102/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Григор'євої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради, третя особа - Професійна спілка «Організація працівників Адміністративно-технічного управління» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и л а:

23 лютого 2012 року Ленінським районним судом міста Дніпропетровська ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_4 до КП «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради, третя особа - Професійна спілка «Організація працівників Адміністративно-технічного управління» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Визнано незаконним та скасовано наказ голови комісії з припинення як юридичної особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради № 82-к від 22 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_4». Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника відділу з надання послуг Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради. Стягнуто з Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44177,62 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. Додатковим рішенням від 03 березня 2017 року вирішено питання судових витрат (а.с.183-191, 200-201).

Не погодившись з рішенням суду, КП «Адміністративно-технічне управління» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю (а.с.204-212,216-217).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради № 1/к-148-1 від 03.11.2014 року ОСОБА_4 прийнята на посаду інженера відділу реклами. Наказом підприємства № 5-к від 26.01.2015 року позивача переведено на посаду провідного інженера відділу з надання послуг.

Відповідно до наказу КП «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради № 16-к від 18.03.2016 року позивача переведено на посаду начальника відділу з надання послуг (а.с.10).

Рішенням VII сесії Дніпропетровської міської ради від 18.05.2016 року № 26/8 «Про реорганізацію та зміну найменування комунальних підприємств Дніпропетровської міської ради» вирішено реорганізувати Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради, з припиненням як юридичної особи, шляхом приєднання до Комунального підприємства «Управління з організації контролю благоустрою об'єктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності», змінивши його найменування на «Комунальне підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради (а.с.140-141).

Розпорядженням № 1-20/5-рк від 20.05.2016 року «Про створення комісії з припинення як юридичної особи комунального підприємства Дніпропетровської міської ради, створено комісію з припинення як юридичної особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради (а.с.142).

Наказом Комісії з припинення як юридичної особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради від 22.09.2016 року № 82-к «Про звільнення ОСОБА_4.», позивача 22.09.2016 року звільнено з посади начальника відділу з надання послуг Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, внаслідок реорганізації Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради з припиненням юридичної особи, відповідно до п. 1 рішення Дніпропетровської міської ради від 18.05.2016 року № 26/8 «Про реорганізацію та зміну найменування комунальних підприємств Дніпропетровської міської ради» (а.с.11).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП).

Позивачку звільнили у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників внаслідок реорганізації підприємства.

Представник відповідача зазначив, 21.07.2016 на адресу ОСОБА_4 було направлено письмове попередження про її звільнення з 22.09.2016 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією підприємства. Разом з тим, в судовому засіданні, в суді першої інстанції встановлено, що позивач вказане попередження не отримувала, оскільки відсутні докази, зокрема, поштове повідомлення про отримання кореспонденції. Також, а ні працівник відділу кадрів або утворена комісія їй особисто не вручали попередження про звільнення. Тому, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач не була попереджена про звільнення та не взяв до уваги в якості належного доказу попередження від 21.07.2016 року № 144/2-04-т (а.с.35).

На позивача, як члена профспілки, поширюються гарантії встановлені законом. В даному випадку згода профспілки відповідачем не була отримана. Звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України було проведено без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, хоча у даному випадку воно є обов'язковим (а.с.12).

Тому, суд першої інстанції, керуючись ст.43 КЗпП України, запитав згоду профспілки та в судовому засіданні отриманий висновок Профспілкового комітету Професійна спілка «Організація працівників Адміністративно-технічного управління» від 17 лютого 2017 року, згідно якого було відмовлено у дачі згоди на звільнення ОСОБА_4 з роботи ( а.с.170-172).

Як вбачається з протоколу засідання Профспілкового комітету Професійна спілка «Організація працівників Адміністративно-технічного управління» від 17.02.2017 року, рішення про ненадання згоди прийнято колегіально, (п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») у присутності позивача, підтримано одноголосно. Вказана відмова профспілки врахована судом.

З матеріалів справи вбачається, що всупереч наведеним нормам ст. 49-2 КЗпП України позивачу не було запропоновано вакантних посад на підприємстві, роботи, яку б працівник міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Як зазначив представник відповідача, ОСОБА_4 не було запропоновано вакантних посад на підприємстві, через відсутність посад у штатному розписі, які б могла обіймати ОСОБА_4, виходячи з її професії, спеціальності, попереднього досвіду роботи, освіти та кваліфікації, тому КП «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради не могли запропонувати позивачу іншу роботу на підприємстві.

Разом з тим, факт наявності вакантних посад у КП «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради підтверджується штатним розписом, згідно якого з 23 вересня 2016 року на підприємстві маються дві вакантні посади: інженер відділу реклами та інженер - інспектор відділу контролю реклами (а.с.174). Жодна із вказаних вакантних посад не була запропонована позивачеві, а лише було констатовано відсутність посад, що також є грубим порушенням трудового законодавства, зокрема ст. 49-2 КЗпП України. Наявність вакантних місць на підприємстві не заперечувалося і самим відповідачем.

На час розгляду справи в суді, юридична особа КП «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради з Єдиного державного реєстру юридичних осіб не вилучена (а.с.82-83).

З наказом про звільнення ОСОБА_4 ознайомлена не була. Як пояснила позивач 21.09.2016 їй зателефонували та повідомили, що необхідно прийти ознайомитись з наказом. Так, 22.09.2016 позивач та інші працівники прийшли до підприємства за новою адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, 55, яка їм до того не була відома, двері були із гратів, до приміщення їх не впустили, начальник відділу кадрів вийшла у коридор та видала накази та трудові книжки. Таким чином, відповідачем було порушено норми закону щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці.

На підставі довідки від 18.04.2016 року № 10, ОСОБА_4 нарахована заробітна плата за період з 01.10.2015 року по 31.03.2016 року складає 69357,44 грн., яку суд взяв до уваги при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.14).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_4 відбулось з численними порушенням норм трудового законодавства, а тому наказ голови комісії з припинення як юридичної особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради № 82-к від 22 вересня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_4» є незаконним та підлягає скасуванню.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції відповідно до ст. 220, 88 ЦПК України вирішив розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на користь держави судовий збір, як передбачено ч. 3 ст. 88 ЦПК України.

Суд першої інстанції дослідив всі обставини справи та надані сторонами докази. Надав їм відповідну правову оцінку.

Згідно вимогам ст.. 212 ЦПК оцінка доказів є виключним правом суду та їх переоцінка є неприпустимою.

Вирішуючи питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Вказані вище спірні відносини регулюються Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На працівника покладаються обов`язки, які є: складовими його трудової функції; іншими обов`язками, передбаченими правилами внутрішнього розпорядку.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством ( ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне звільнення.

Доводи апеляційної скарги, щодо невірного вказаного пункту закону на підставі якого звільнена ОСОБА_4, оскільки зазначений тільки пункт 1 ст. 40 КЗпП України, а частина не зазначена та, що відповідно до п.4 ч. 1 ст. 214 ЦПК України саме на суд покладено обов'язок щодо вирішення питання, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами, не є підставою для скасування рішення в цілому, оскільки судом встановлені інші порушення норм трудового права, які є безумовною підставою для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного з'ясування судом обставин справи в частині попередження позивача про наступне звільнення, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, щодо зміни місце знаходження КП «Адміністративно-технічного управління» Дніпропетровської міської ради та зазначені докази перевірялися судом першої інстанції, їм надана належна та обґрунтована оцінка.

Доводи апеляційної скарги щодо легалізації профспілки, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане питання не було предметом спору та законність діяльності профспілки жодною особою не оскаржувалася. Крім того, на час створення професійної спілки законодавством не встановлювалося окремої процедури її легалізації. Так, Дніпропетровським міським управлінням юстиції було розглянуто та взято до уваги повідомлення Третьої особи про утворення Професійної спілки «Організація працівників адміністративно-технічного управління», про що профспілку було повідомлено листом від 28.01.2016 за №242/10.12-09/166 «Про легалізацію».

Посилання в апеляційній скарзі на необґрунтоване рішення Професійної спілки «Організація працівників Адміністративно-технічного управління»» від 17 лютого 2017 року про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_5, колегія суддів не приймає до уваги. Відповідно до ст..212 ЦПК оцінка доказів є виключним правом суду та їх переоцінка є неприпустимою.

Відповідачем не надано жодного доказу про персональне попередження позивача про звільнення за два місяці, як це передбачено ст.. 49-2 КЗпП України. Відповідачем не було запропоновано вакантних посад на підприємстві, роботи, яку б працівник міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч.3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, яке призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Тому, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

Керуючись ст.. 307, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Дніпропетровської міської ради - ВІДХИЛИТИ.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2017 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: