Ухвала суду № 66903850, 01.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2106/17 Справа № 203/2340/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Колесніченко О. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Григор'євій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року, у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2013 року ОСОБА_5 склала розписку, яку назвала «Должностное обязательство», оригінал якої досліджений в судовому засіданні в суді першої інстанції (а.с.14), з тексту якої вбачається, що ОСОБА_5 має борг ОСОБА_4 в еквіваленті 67200,0 євро, з 4 травня 2013 року 1 євро - 1,3 - долара США, борг буде виплачувати згідно нижченаведеної схеми, оплату бажано проводити готівкою.

Однак, у тексі розписки, складеної російською мовою, будь-який графік або схема виплат не наведені, а так само не зазначений строк повернення коштів, не зазначено коли отримані кошти та чи отримані взагалі. Вказаний текст повністю відповідає тексу розписки, складеної турецькою мовою, оригінал якої досліджений в судовому засіданні (а.с.15-16), в якому на відміну від тексту російською мовою наведений графік щомісячних платежів.

Також в судовому засіданні визнано сторонами обставини того, що відповідач жодного разу не здійснювала повернення коштів за вказаною розпискою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог належними та допустимими доказами.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15.

Із наданої позивачем копії розписки, складеної 25 травня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_5 має борг та зобов'язується його виплачувати.

Отже, вказана розписка про не містить інформації щодо отримання позичальником коштів в борг.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 посилалася на те, що спірну розписку нею написано під тиском, між нею та позивачем договір позики не укладався та коштів у розмірі 67200,0 Євро від позивача вона не отримувала. Вона перебувала тривалий час з позивачем у фактичних шлюбних стосунках, які згодом були припинено та позивач намагається стягнути з неї кошти, яки були ним витрачені під час їх відносин.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається, під час розгляду справи, позивачем не було доведено, що він дійсно передавав в борг відповідачки зазначену суму грошей.

В апеляційні скарзі висновки суду першої інстанції апелянтом не спростовано, а доводи апеляції полягають у тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд апелянта, описання інфляційних процесів, можливості надання та стягнення коштів в іноземній валюті, викладення судової практики. Жодними належними та допустимими доказами апелянтом не доведено як факт передачі грошей, так і наявність боргових правовідносин з відповідачкою.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК, підстави для його скасування або зміни, що визначені ст.309 ЦПК відсутні, тому рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: