Постанова № 66903175, 01.06.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017 року Справа № 904/1684/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №б/н від 06.02.2017 року;

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2017 року у справі № 904/1684/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтрансоіл", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл", м. Дніпро

про стягнення 3 394 066, 38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтрансоіл" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у розмірі 3 394 066, 38 грн. за договором поставки № 24-02/16 від 05.02.2016 року, з яких основний борг у сумі 2 350 000, 00 грн., штраф у сумі 705 000, 00 грн., 3 % річних у сумі 61 615, 00 грн., інфляційні втрати у сумі 277 451, 38 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2017 року у справі № 904/1684/17 (суддя Золотарьова Я.С.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтрансоіл" заборгованість у розмірі 2 350 000, 00 грн., 705 000, 00 грн. штраф, 61 615, 00 грн. 3 % річних, 277 451, 38 грн. інфляційні втрати та 50 911, 00 грн. судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором № 24-02/16 від 05.02.2016 року щодо своєчасної оплати поставленого товару (мазуту паливного М-100 зг. ДСТУ 4058-2001 у кількості 905,200 т.), наявності боргу відповідача за поставлений товар у сумі 2 350 000, 00 грн., а також передбаченої умовами договору відповідальності за порушення строків оплати товару у вигляді штрафу, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. Також, суд не знайшов підстав для зменшення нарахованих штрафних санкцій та розстрочки виконання рішення у звязку з відсутністю для цього підстав.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, відповідач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті обставини, що наявний в матеріалах справи акт прийому-передачі товару від 08.02.2016 року, не є належним доказом у справі, тому висновок суду щодо настання строків виконання грошового зобов'язання за договором є недоведеним. Спір з приводу моменту виникнення обовязку відповідача щодо сплати коштів за отриманий товар виник з вини позивача, який не вжив своєчасно заходів усунення недоліків по оформленню видаткових документів та своєю бездіяльністю сприяв збільшенню нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України, що є підставою для зменшення їх судом. Відповідач вважає, що позивач виконав обовязки з поставки товару не в повному обсязі, оскільки не надав відповідачу акти прийому-передачі на кожну партію поставки товару. Відповідач зазначає, що поставка товару здійснювалась партіями з 08.02.2016 року по 13.02.2016 року, однак згідно вказаного акту прийому-передачі поставка усього обсягу товару була здійснена 08.02.2016 року. На думку відповідача, невірне зазначення в акті моменту поставки виключає можливість використання цього документа як доказу поставки товару. Окрім того, вказаний акт прийому-передачі складений з дефектами форми (невірно вказано дату договору, найменування товару, відсутній вартісний вираз товару, місце його складання) та підписано з боку позивача за допомогою факсимільного підпису. Враховуючи, що позивач заперечує проти того факту, що договір, додаткова угода та акт прийому-передачі підписані з боку постачальника за допомогою факсимільного відтворення підпису, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Наведене, на думку відповідача, свідчить про наявність між сторонами спору з приводу моменту виникнення обовязку відповідача щодо сплати коштів за отриманий товар та який існує виключно з вини позивача, який допустив недбале ставлення до оформлення документів про поставку. Неустойка у сумі 705 000, 00 грн. є явно завищеною, не відповідає передбаченим засадам справедливості, добросовісності, розумності, тому відповідач просив зменшити її розмір. Наявність таких чинників, як тяжкий фінансовий стан відповідача та загроза банкрутства, сезонний характер діяльності з тривалістю опалення 6 місяців, відсутність вини відповідача у виникненні спору та відсутність інфляційних процесів в країні є підставою для розстрочки виконання рішення суду.

24.04.2017 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 917/476/17 про визнання недійсним договору постави № 24-02/16 від 05.02.2016 року та справи № 917/477/17 про зобовязання скласти та надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" для підписання акти прийому-передачі товару за договором поставки № 24-02/16 від 05.02.2016 року на кожну партію поставки в період з 08.02.2016 року по 13.02.2016 року.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що жодним чином не порушував права відповідача, оскільки умовами договору не передбачено обовязку позивача скласти та надати для підписання акт прийому-передачі. Предметом договору є поставка позивачем нафтопродуктів відповідачу, відповідач не заперечує факту поставки товару, з оформленням на кожну партію поставки видаткової накладної. Отже, передача товару постачальником та його прийняття покупцем підтверджується товаророзпорядчими документами видатковими накладними; акт прийому-передачі є додатковим документом, передбаченим сторонами договором, при цьому, сам по собі акт не є підставою для визначення податкових зобовязань, оскільки предметом договору була поставка товару, а не виконання робіт чи надання послуг. Також, позивач зазначає, що в акті та додатковій угоді немає розбіжностей щодо найменування товару в угоді вказано додаткову характеристику товару згідно Державного стандарту, в акті зазначено додаткову характеристику товару згідно Українського класифікатору товару ЗЕД. Підписаним між сторонами договором не затверджена форма акту приймання-передачі та не вказані вимоги до складання такого акту, а відтак підписання акту приймання-передачі від 08.02.2016 року в запропонованій редакції означає її погодження сторонами, а технічні описки, які містяться у акті прийому-передачі від 08.02.2016 року, жодними чином не впливають на зобовязання відповідача щодо оплати поставленого мазуту. Позивач зазначає, що оригінал договору скріплено печатками обох сторін, факсиміле при підписанні договору використано директором позивача. Незважаючи на відсутність погодження сторонами можливості застосування факсиміле директора позивача, скріплення правочину із застосуванням відбитку підпису повноважної особи продавця не суперечить приписам чинного законодавства та не має наслідком визнання правочину недійсним. Доводи відповідача щодо відсутності волевиявлення останнього на укладення спірного договору спростовуються фактом його схвалення шляхом виконання поставки товару та його часткової оплати. Позивач вважає, що суд правомірно відмовив у задоволенні клопотань про зменшення нарахованих штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення суду у звязку з відсутністю підстав для їх задоволення.

15.05.2017 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду справ № 917/476/17 та № 917/477/17, вважає, що вказані справи жодним чином не повязані з даною справою, у цих справах не встановлюються обставини, що можуть вплинути на оцінку доказів у даній справі, до того ж провадження у них було відкрито після винесення рішення у даній справі. Позивач вважає, що відповідач після винесення рішення суду судом першої інстанції у даній справі подав позовні заяви, за якими порушено провадження у справах № 917/476/17 та № 917/477/17, з метою затягнення розгляду справи у суді апеляційної інстанції. Позивач не погоджується з доводами відповідача, що розгляд справи було пришвидшено у суді першої інстанції; справа розглядалась у трьох судових засіданнях; у першому судовому засіданні представники відповідача зазначили, що не мають наміру подавати зустрічний позов та просили перейти до розгляду справи по суті. Позивач відхиляє доводи відповідача, що з боку останнього договір укладено під впливом помилки. У процесі укладення договору № 24-02/16 було багато редакцій, які обговорювалися та коригувалися декілька разів. Однак, укладено, підписано та узгоджено тільки ту редакцію договору, яка знаходиться в матеріалах справи. Відповідач, як на підставу визнання недійсним договору посилається на ті обставини, що під час підписання договору не прочитав його, тому помилка щодо обставин, які мають істотне значення, відсутня. Помилка внаслідок недбальства відповідача, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Щодо справи № 917/477/17 позивач зауважує, що він не порушував прав відповідача, оскільки умови договору не передбачають обовязку позивача скласти та надати для підписання акт прийому-передачі. Передача товару постачальником та його прийняття покупцем підтверджується товаророзпорядчими документами видатковими накладними. Акт прийому-передачі є додатковим документом згідно Договору. Також, обраний відповідачем спосіб захисту порушеного права у справі № 917/477/17, на думку позивача, а саме перепідписання акту приймання-передачі, не передбачено ні законом, ні умовами договору.

18.05.2017 року від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої відповідач пропонує винести питання щодо виконання підпису від імені директора позивача на договорі поставки, додатковій угоді та акті приймання-передачі за допомогою факсиміле; чи виконано підпис на позовній заяві директором позивача.

Також, 18.05.2017 року від відповідача надійшло клопотання про залучення додаткових доказів у справі, а саме попередньої, дійсної, за доводами відповідача, редакції договору № 24-02/16 та вимоги відповідача від 06.02.2017 року вих. № 0602-1. В обґрунтування причин неподання вказаної редакції договору до суду першої інстанції відповідач зазначає, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувся у пришвидшені строки та фактично в одне судове засідання, що позбавило відповідача можливості надати всі докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. По даній справі відповідач підготував велику кількість документів (зустрічний позов, клопотання про витребування доказів, клопотання про зменшення штрафних санкцій, клопотання про розстрочку виконання рішення суду, відзив тощо), проте суд, поверхнево розглянувши вказані клопотання в одному судовому засіданні та негайно прийнявши рішення у справі, фактично обмежив відповідача у правах, у тому числі і на подання усіх документів та заперечень. Відповідач посилається, що попередня редакція договору та вимога відповідача від 06.02.2017 року вих. № 0602-1 знаходились у керівника відповідача, який у період з 14.03.2017 року по 23.03.2017 року перебував у відпустці та з 16.03.2017 року по 20.03.2017 року знаходився за кордоном. Наведене унеможливило подання представником відповідача усіх необхідних документів.

31.05.2017 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з відрядженням його повноважного представника з яким відповідач 31.05.2017 року уклав угоду про надання юридичної допомоги, відповідно, необхідністю часу для ознайомлення з матеріалами справи; також, відповідач заявив клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження та призначено до розгляду у судове засідання на 25.04.2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 18.05.2017 року.

У судовому засіданні 18.05.2017 року оголошено перерву на 01.06.2017 року.

У судовому засіданні 01.06.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.02.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтрансоіл" (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" (покупець) уклали договір поставки № 24-02/16 (а.с. 13-16, т. 1), відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві паливно-мастильні матеріали (товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей товар.

Ціна, асортимент, кількість (об'єм) та порядок поставки кожної партії товару погоджується сторонами та відображається у рахунку фактурі, видаткових накладних (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3 договору доказом факту поставки товару є оформлені належним чином видаткові документи (товарно-транспортні накладні та/або додаткові угоди до договору, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей та/або акти приймання-передачі товару). У випадку доставки товару покупцеві із залученням перевізника, постачальник оформлює товарно-транспортну накладну у 4-х екземплярах. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у постачальника, другий - передається водієм (експедитором) покупцеві, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом уповноваженого представника покупця (у разі потреби й печаткою або штампом покупця), передаються покупцем перевізнику.

Згідно п. 3.1. договору загальна ціна договору складається з сум поставок, вказаних у видаткових накладних на кожну партію товару, які було складено за час дії цього договору.

В п. 5.3. договору вказано, що покупець зобов'язується підписати видаткові документи (товарно-транспортні накладні та/або видаткові накладні та/або акти приймання-передачі товару), надати довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей до початку вивантаження товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016 року. У разі відсутності письмової заяви жодної зі сторін про припинення дії цього договору, поданої до моменту припинення дії договору, договір вважається продовженим на один календарний рік. Кількість разів продовження дії цього договору є необмеженою (п. 9.1. договору).

Додаткові умови та строки поставки узгоджуються сторонами та закріплюються у додаткових угодах до цього договору на кожну партію товару (п. 5.1. договору).

08.02.2016 року позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору (а.с. 17, т. 1), предметом якої є зобов'язання постачальника передати, а покупця прийняти і сплатити постачальнику нафтопродукти (мазут паливний М-100 (ДСТУ 4058-2001)) у кількості 905,200 т. на загальну суму 4 317 804, 00 грн., станція призначення Кагамликська Південної залізниці.

Постачання товару здійснюється на умовах DDP Інкотермс 2010 років (п. 3.2. додаткової угоди).

Згідно з п. 2.1 додаткової угоди, покупець перераховує грошові кошти протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару (партії товару), прийняття його по кількості та якості та підписання акту прийому-передачі товару.

Моментом поставки товару постачальником вважається дата та час, зазначені в штампі станції в залізничній накладній на товар, про прибуття вагону на станцію (п. 3.6. додаткової угоди).

На виконання умов договору та додаткової угоди до нього, позивач в період з 08.02.2016 року по 13.02.2016 року поставив відповідачу, а відповідач прийняв без заперечень нафтопродукти (мазут паливний М-100 зг. ДСТУ 4058-2001) у кількості 905,200 т. на загальну суму 4 317 804,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні № 112 від 08.02.2016 року, № 116 від 09.02.2016 року, № 117 від 10.02.2016 року, № 118 від 11.02.2016 року, № 119 від 12.02.2016 року, № 120 від 13.02.2016 року, які підписані обома сторонами (а.с. 18-23, т. 1), акт прийому-передачі від 08.02.2016 року (а.с. 24, т. 1) та залізничні накладні № 32197667 від 06.02.2016 року, № 32197675 від 06.02.2016 року (а.с. 25-28, т. 1).

Вказаний вище товар відповідач оплатив частково у сумі 1 967 804, 00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки по рахунку позивача (а.с. 50-62, т. 1). Часткові оплати було проведено відповідачем: 15.02.2016 року, 22.02.2016 року, 16.03.2016 року, 04.04.2016 року, 06.04.2016 року, 07.04.2016 року, 15.04.2016 року, 18.04.2016 року, 19.04.2016 року, 20.04.2016, 25.04.2016 року, 05.05.2016 року, 02.06.2016 року. Отже, товар на суму 2 350 000,00 грн. залишився неоплаченим відповідачем, залишок боргу у вказаній сумі заявлений позивачем до стягнення.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи встановлені обставини справи, умови додаткової угоди № 1 від 08.02.2016 року (п. 2.1.) щодо строку здійснення розрахунку за поставлений товар, строк оплати поставленого позивачем відповідачу на підставі договору за спірними видатковими накладними товару на дату звернення позивача з позовом до місцевого господарського суду є таким, що настав.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними (а.с. 18-23, т. 1), актом прийому-передачі від 08.02.2016 року (а.с. 24, т. 1) та залізничними накладними (а.с. 25-28, т. 1). Факт отримання товару не зарепечує і відповідач.

Доказів повної оплати вартості поставленого товару за спірний період та у спірній сумі відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу з оплати поставленого товару за спірний період у сумі 2 350 000,00 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 2 350 000,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, згідно з ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку прострочення оплати поставленого товару понад шістдесят календарних днів - покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару.

У зв'язку з порушенням відповідачем встановлених договором строків оплати вартості поставленого йому позивачем товару, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача на підставі п. 7.2. договору штрафу за прострочення оплати поставленого товару понад шістдесят календарних днів у сумі 705 000, 00 грн., на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 25.03.2016 року по 07.02.2017 року у сумі 61 615, 00 грн., а також інфляційні втрати, розраховані із застосуванням індексів інфляції за березень 2016 року січень 2017 року у сумі 277 451, 38 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у сумі 705 000, 00 грн., 3 % річних у сумі 61 615, 00 грн., а також інфляційних втрат у сумі 277 451, 38 грн.

Апеляційний господарський суд приймає до уваги, що позивач при розрахунку інфляційних втрат неправомірно почав їх нарахування з березня 2016 року, однак здійснивши перерахунок інфляційних втрат за виключенням вказаного місяця суд встановив, що вказане не призвело до завищення суми інфляційних втрат заявлених до стягнення.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про звільнення від сплати штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п. 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями (не є неустойкою), а ст. 625 ЦК не передбачає можливості зменшення судом їх розміру, у суду відсутні підстави для їх зменшення.

Також, відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати штрафу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, статтею 233 ГК України надано суду можливість пом'якшити розмір неустойки у випадку її надмірності порівняно з наслідками порушення зобов'язання. Це є одним з правових способів, наданих законом, який направлений проти зловживання правом вільного визначення розміру неустойки, тобто по суті, направлений на реалізацію вимог ч. 2 ст.13 ЦК України, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утриматися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013).

У даній справі, що переглядається у апеляційному порядку, судом не встановлено, що прострочення відповідача заподіяло збитки позивачу.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню ті положення статті 551 Цивільного кодексу України, які стосуються інших обставин, які мають істотне значення.

В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати штрафу, 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилається на тяжке фінансове становище, сезонний характер діяльності, енергетичну кризу у країні, а також зниження попиту на мазут.

Статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач не надав жодного доказу свого тяжкого майнового стану (документів бухгалтерської та фінансової звітності тощо), непомірності заявленого до стягнення штрафу у зв'язку зі своїм фінансовим становищем.

Відповідач у справі в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати штрафу послався на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідача або будь-яким суб'єктом господарювання, яку відповідач здійснює на свій ризик. Наведені вище відповідачем обставини є наслідком власної господарської діяльності відповідача. Недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника, відсутність у боржника необхідних коштів не є тими обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності за невиконане зобов'язання. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні господарської діяльності.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідач тривалий час не виконує свої зобов'язання за спірними поставками.

Відповідач самостійно уклав спірний договір та додаткову угоду до нього, погодився з умовами оплати товару, які вказані в ньому, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.

Колегія суддів також не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами у відповідності до клопотання відповідача (а.с. 98-103, т. 1).

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Клопотання відповідача щодо розстрочки виконання рішення мотивоване тяжким матеріальним становищем, відповідач зазначає, що негайне виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості у повному обсязі, може призвести до призупинення виробничої діяльності та можливого банкрутства.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" ).

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 42 ГПК України). Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 43 ГПК України).

Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували обставини ускладнення або неможливості виконання рішення суду, підтверджували винятковість випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочки виконання рішення суду.

Розстрочення виконання рішення суду, яке є відкладенням чи перенесенням виконання рішення на новий строк, призведе до надання переваг відповідачу в порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.

Невиконання протягом тривалого часу зобов'язань за договором порушує матеріальні інтереси позивача, а також може спричинити негативні наслідки для нього.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи у справі для встановлення належності підпису на видаткових накладних особам, які зазначені підписантами, та встановлення періоду підписання видаткових накладних, проставлення на них печаток (а.с. 104-107, т. 1).

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (пункт 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Враховуючи, що позивач та відповідач не заперечують факту виконання договору, поставки товару та його часткової оплати, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку потреба у встановленні обставин, які відповідач пропонує винести на вирішення експерта, відсутня.

У звязку з наведеним не підлягає задоволенню відповідне клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, подане 18.05.2017 року до апеляційного господарського суду.

Необхідність встановлення обставин підписання договору, додаткової угоди та акту директором позивача з використанням факсиміле відсутня; до того ж, як зазначено вище, договір виконано з боку позивача у повному обсязі та з боку відповідача частково.

Встановлення вказаних обставин не призведе до спростування факту здійснення поставки позивачем на користь відповідача, отримання відповідачем такого товару та наявності у нього заборгованості за товар у звязку з його лише частковою оплатою.

Також, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів підпис директора позивача на позові та інших документах, долучених до справи, оскільки сам позивач на такі обставини не посилається. Вказана справа в судах обох інстанцій слухалась за участі представника позивача на підставі довіреності, виданої директором позивача; на юридичну адресу підприємства позивача направлялися усі процесуальні документи у справі, проте, жодних посилань з боку позивача щодо подання позову у справі сторонніми особами зі сторони позивача не надходило; доводи відповідача, наведені в обґрунтування своїх припущень щодо цього питання з посиланням на іншу судову справу, суд відхиляє.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з доводами відповідача щодо недоведеності строку настання виконання грошового зобовязання за договором.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Зі змісту правової норми, наведеної у ч. 1 ст. 692 ЦК України, вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлений інший строк оплати.

Тобто, у даних правовідносинах передача товару позивачем та його отримання відповідачем підтверджується саме видатковими накладними, які підписані обома сторонами без заперечень. Жодних претензій щодо якості і кількості переданого товару матеріали справи не місять. У зв'язку з поставкою позивачем та отриманням відповідачем товару за спірними видатковими накладними у відповідача виник обов'язок щодо його оплати.

Окрім того, як зазначено вище, згідно п. 3.6. додаткової угоди моментом поставки товару постачальником вважається дата та час, зазначені в штампі станції в залізничній накладній на товар, про прибуття вагону на станцію. Вагони, в яких перевозився спірний товар, прибули на станцію призначення 08.02.2016 року, що підтверджується залізничними накладними № 32197667 від 06.02.2016 року, № 32197675 від 06.02.2016 року.

Підписання акту прийому-передачі товару 08.02.2016 року на весь обсяг партії товару, який у вказану дату згідно залізничних накладних прибув на станцію призначення, не порушує жодні права відповідача, оскільки 40 денний строк оплати товару позивач відраховує з дати підписання останньої видаткової накладної на партію товару - з 13.02.2016 року.

Інші недоліки акту, на які посилається відповідач, також не мають визначального значення для вирішення спору, та їх наявність не призводить до порушення прав відповідача. Окрім того, складення вказаного акту приймання-передачі не покладено на позивача як обовязок. За наявності зауважень відповідача щодо форми і змісту такого акту, останній мав можливість відмовитись від його підписання, самостійно запропонувати до підписання акт з врахуванням своїх виправлень, у тому числі і акти на кожну дату поставки партії товару. Вказаним відхиляються і доводи відповідача, що спір з приводу моменту виникнення обовязку оплати товару виник з вини позивача, який не усунув своєчасно недоліків по оформленню видаткових документів.

Розбіжності у найменуванні товару, який передбачався у додатковій угоді та товару, зазначеного в акті приймання-передачі, виникли у звязку з посиланням на характеристики товару згідно Державних стандартів та Українського класифікатору товарів ЗЕД.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень судом першої інстанції при розгляді справи процесуальних норм необєктивний та пришвидшений розгляд справи, ненадання можливості сторонам подати свої докази та заперечення.

Судом першої інстанції у даній справі проведено три судові засідання, у кожному з яких приймали участь представники обох сторін; справа розглядалася судом протягом місяця.

Відповідач не посилається на обставини, які перешкоджали йому своєчасно протягом місяця розгляду справи подати усі необхідні докази, навести усі заперечення щодо предмету спору.

Апеляційним господарським судом не встановлено також обставин неналежного розгляду клопотань відповідача, поданих до суду; результати вирішення кожного з вказаних клопотань наведені у рішенні, мотиви та підстави відмови у їх задоволенні також викладено у рішенні; незадоволення вказаних клопотань не свідчить про їх необєктивний розгляд.

Також, відповідач мав можливість своєчасно, до початку розгляду судом справи по суті, подати зустрічну позовну заяву; у випадку наявності наміру подати такий зустрічний позов, представник відповідача, який був присутній у судовому засіданні, міг заперечити щодо переходу суду до розгляду справи по суті та заявити у звязку з цим клопотання про відкладення розгляду справи. Проте, дані протоколу судового засідання від 13.03.2017 року таких заперечень відповідача щодо переходу до розгляду справи по суті не містять, зауважень на вказаний протокол від відповідача не надходило.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Не підлягає задоволенню клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення справ № 917/476/17 та № 917/477/17, предметом розгляду яких є визнання недійсним договору поставки № 24-02/16 від 05.02.2016 року та зобовязання підписати акти-приймання-передачі.

Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК України).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як зазначалось вище, відповідач, який був обізнаний про розгляд справи про стягнення заборгованості за договором № 24-02/16 в редакції, яку відповідач вважає недійсною, та будучи присутнім у судових засіданнях, подаючи письмові заперечення, жодного разу у суді першої інстанції не послався на обставини, що з боку відповідача договір у редакції, доданій до позову, підписано під впливом помилки.

Представник відповідача знайомився з матеріалами справи; позивач заявив до стягнення штраф на підставі п. 7.2. договору, який відсутній порівнянні з редакцією договору, на яку посилається відповідач, як чинну; ці редакції договору встановлюють різний обсяг відповідальності за прострочення оплати товару, у звязку з чим суд приходить до висновку, що відповідач не міг не звернути увагу на відмінності в редакціях договорів, які сторони вважать чинними, та за наявності заперечень своєчасно заявити їх.

Зустрічний позов, поданий відповідачем, про визнання недійсним договору № 24-02/16 був мотивований зовсім іншими обставинами (підписання договору з боку представника позивача факсимільним підписом), а не обставинами помилкового підписання спірної редакції договору директором відповідача внаслідок помилки, на які відповідач посилається у суді апеляційної інстанції.

Не подавалася до суду першої інстанції відповідачем і редакція договору № 24-02/16, яку він вважає укладеною та дійсною.

За викладеного, підстави для зупинення провадження у справі до розгляду справи, предметом якої є визнання недійсним договору поставки № 24-02/16 від 05.02.2016 року, відсутні.

Окрім того, 25.05.2017 року господарським судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 917/476/17, яким у задоволенні позову про визнання недійсним договору № 24-02/16 відмовлено.

Обставинам щодо складання та підписання акту прийому-передачі між сторонами у справі апеляційним господарським судом надано самостійну оцінку у даній справі.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним господарським судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Апеляційний господарський суд не вбачає поважних причин неподання до суду першої інстанції іншої редакції договору № 24-02/16.

Перебування директора відповідача у відпустці у період з 14.03.2017 року по 23.03.2017 року (10 днів), тоді як справа розглядалась судом у більший строк, так само як і посилання на підготовку у межах даної справи великої кількості документів (клопотань) не є такими поважними обставинами.

Таким чином, апеляційний господарський суд не вбачає підстав, передбачених статтею 104 ГПК України, для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Не підлягає задоволенню клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду справи, оскільки причини, з яких відповідач просить відкласти розгляд справи, не є поважними причинами незабезпечення відповідачем явки у судове засідання свого повноважного представника, суд не обмежував відповідача колом представників щодо явки в судове засідання для належного представництва його інтересів. З матеріалів справи вбачається, що представник ОСОБА_2, який подав відповідне клопотання, не є єдиним представником відповідача; в попередніх судових засіданнях, у тому числі у суді першої інстанції, участь приймали інші представники відповідача.

Обставини щодо неможливості забезпечити для участі у судовому засіданні іншого повноважного представника, як і обставини неможливості завчасного ознайомлення іншим представником з матеріалами справи підлягають доведенню на загальних підставах.

Наведене узгоджується з положеннями п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Блек-Ойл" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2017 року у справі № 904/1684/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2017 року у справі № 904/1684/17 залишити без змін.

Повна постанова складена 02.06.2017 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко