Постанова № 66902024, 31.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року Справа № 908/1596/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,за участі представників: позивача: відповідача: Андишула А.М. Сова І.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Енергоринок"на ухвалу та постановуГосподарського суду Запорізької області від 10 січня 2017 року Донецького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 рокуза заявою публічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля"пророзстрочку виконання рішенняу справі № 908/1596/15-гза позовом державного підприємства "Енергоринок"допублічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля"про стягнення 980 102 578,97 грнВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.05.2015 позовні вимоги державного підприємства "Енергоринок" до публічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 834 820 521, 49 грн основного боргу, 85 056 067, 64 грн інфляційних втрат, 8 554 721, 61 грн 3 % річних, 25 533 153, 21 грн пені, 302 480, 90 грн штрафу та судовий збір. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.08.2015 змінено рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2015 у справі № 908/1596/15-г. В частині 2 резолютивної частини рішення словосполучення "сумі пені у розмірі 25 533 153, 21 грн, суму штрафу у розмірі 302 480, 90 грн" замінено словосполученням "суму пені у розмірі 5 106 630, 64 грн, штрафу в сумі 60 496, 18 грн".

В іншій частині рішення залишено без змін.

10.09.2015 Господарським судом Запорізької області було видано наказ.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.08.2016, з урахуванням ухвали від 30.08.2016, за заявою відповідача розстрочено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2015 з липня 2016 року по травень 2017 року згідно з наведеним в ухвалі графіком.

28.12.2016 відповідач звернувся до суду із заявою (з урахуванням заяви про уточнення) про зміну способу виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2015 у справі № 908/1596/15-г шляхом розстрочення його виконання на залишок заборгованості у розмірі 933 671 517,56 грн на 3 роки.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.01.2017 (суддя - Азізбекян Т.А.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (головуючий - Стойка О.В., судді - Марченко О.А., Попков Д.О.), заяву відповідача задоволено.

Змінено порядок виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 28.05.2015, розстрочено його виконання строком на 3 роки - з січня 2017 р. по грудень 2019 р. згідно з графіку, зазначеного в ухвалі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи заяву відповідача (з урахуванням уточнень) про зміну порядку виконання рішення шляхом розстрочення оплати стягнутої суми, господарські суди, врахувавши причини виникнення заборгованості, а також те, що неможливість відповідачем виконати рішення у встановленому порядку зумовлена значною дебіторською заборгованістю, територія ліцензованої діяльності відповідача є окупованою; надзвичайними подіями, які є обставинами непереборної сили (сертифікати Торгово-промислової палати України) і за наявності яких товариство не може належним чином здійснювати свою господарську діяльність та відповідати за свої зобов'язання, прийшли до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 121 ГПК України, для розстрочки виконання рішення у справі.

Крім того, апеляційний суд вказав на те, що розстрочка виконання рішення у цій справі не позбавляє позивача права на компенсацію інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку наявності підстав для їх стягнення.

Проте, погодитись з такими висновками судів неможливо, виходячи з такого.

Розстрочка виконання рішення є встановленням періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певними інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатися судом. Це стосується виконання рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майно тощо).

Зміна способу та порядку виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення. Тобто, судом вживаються нові заходи для реалізації рішення суду в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, що встановлені раніше.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 ЦК способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

Таким чином, місцевий суд прийшов до помилкового висновку, що умови надання розстрочки можуть бути переглянуті у процесі розгляду господарським судом заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення із заявою) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

У ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016, який діє з 05.10.2016 визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

У ГПК України та спеціальному законі не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення на підставі яких суд може прийняти рішення про надання розстрочки.

Тобто, перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку розстрочки (відстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання розстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії"), а також беручи до уваги, те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

У цій справі держава не несе відповідальності за борги ПАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля", яке є самостійною юридичною особою, і неплатоспроможність публічного підприємства не може тягнути за собою відповідальність держави з огляду на Конвенцію та її Протоколи (ухвала у справі "Шестаков проти Росії" від 18.06.2002). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі "Фуклев проти України"). Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comi№gersoll S. A." проти Португалії").

Задовольняючи заяву відповідача та змінюючи порядок виконання рішення шляхом розстрочення, господарськими судами не було враховано, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.08.2016 відповідачу вже надавалась розстрочка виконання рішення у справі з липня 2016 по травень 2017 року, згідно з графіку вказаного в ухвалі, а ухвалою цього ж суду від 28.12.2016 було залишено заяву відповідача про розстрочку виконання рішення без задоволення з тих підстав, що діяла розстрочка, яка була надана згідно з ухвалою від 02.08.2016 і яка, як вбачається із матеріалів справи, належним чином відповідачем не виконувалась.

При цьому, надаючи відповідачу розстрочку виконання рішення з січня 2017 року по грудень 2019 року, враховуючи, що ухвалою господарського суду від 02.08.2016 розстрочка надавалась по травень 2017, суди не звернули уваги на те, що строк невиконання рішення для кредитора є надмірно тривалим, зважаючи на те, що протягом цього строку він не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення (правовий висновок Верховного Суду України у справі № 905/3137/14-908/5775/14 від 17.02.2016).

Щодо посилання судів на сертифікати Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини, як на підставу для зміни порядку виконання рішення шляхом розстрочки його виконання, то слід зазначити що сертифікати Торгово-промислової палати України хоч і констатують факт наявності форс-мажорних обставин на території Донецької області, однак ніяким чином не містять причинного зв'язку між вказаними подіями, які виникли у квітні 2014 р. та неможливості відповідача виконати свої зобов'язання за договором купівлі-продажу електроенергії № 4260/02 від 25.09.2007 у період з грудня 2013 р. по грудень 2014 р. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідач після періоду, за який стягується заборгованість, продовжує здійснювати свою господарську діяльність закуповуючи електричну енергію та проводити відповідні розрахунки.

Отже, надаючи повторно і в межах вже наданої розстрочки розстрочку виконання рішення, господарські суди, в порушення вимог ст. 121 ГПК України, не зробили жодної спроби обґрунтувати дотримання справедливого балансу інтересів сторін у спорі та не навели обставин, які б свідчили, що інтереси стягувача при наданні повторної відповідачу розстрочки враховуються.

Таким чином, ухвала Господарського суду Запорізької області від 10.01.2017 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 16.02.2017 є незаконними і підлягають скасуванню, а в задоволенні заяви відповідача у цій справі слід відмовити у зв'язку із відсутністю передбачених ст. 121 ГПК України, підстав.

Відповідно до правил ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у сумі - 1 600,00 грн, касаційної скарги у сумі 1 600,00 грн, а всього 3 200,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу державного підприємства "Енергоринок" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10 січня 2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16 лютого 2017 року у справі за № 908/1596/15-г скасувати та в задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про розстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 28 травня 2015 у справі за № 908/1596/15-г відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" (84302, м. Краматорськ, вул. Островського, 8, код ЄДРПОУ 00169845) на користь державного підприємства "Енергоринок" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 27, код ЄДРПОУ 21515381) 3 200,00 грн судових витрат.

Доручити Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Вовк Суддя Н. Нєсвєтова