Постанова № 66902014, 18.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року Справа № 910/16782/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А.суддівСибіги О.М., Швеця В.О.розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі № 910/16782/16 Господарського суду м.Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)пророзірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів

за участю представників сторін від:

позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_6

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про розірвання договору про організацію торгівельної діяльності від 05.07.2011, зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду (малу архітектурну форму) за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору у сумі 224 000 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині сплати позивачу винагороди (прибутку) при здійсненні торгівельної діяльності. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 527, 611, 612, 615, 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 193, 224 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2016, ухваленим суддею Курдельчук І.Д., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що спірний договір було розірвано за згодою сторін з ініціативи позивача, а тому підстав для задоволення вимоги щодо його розірвання відсутні. Відмова у решті вимог позову вмотивована судом недоведеністю позивачем того, що він є особою, яка станом на день розгляду спору, користується спірною земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1. При цьому суд керувався приписами статті 651 Цивільного кодексу України, статей 32, 35 Господарського процесуального кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Смірнової Л.Г. - головуючого, Чорногуза М.Г., Пашкіної С.А., постановою від 01.02.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на помилковий висновок судів про те, що відповідач проти розірвання спірного договору не заперечив, оскільки земельну ділянку під належному відповідачу торгівельному павільйону, позивачу повернуто не було, що свідчить про відсутність згоди на дострокове розірвання договору. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 611, 612, 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 193, 224 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 27.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Корсака В.А., суддів - Сибіги О.М., Швеця В.О., касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.04.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 розгляд касаційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відкладено на 10.05.2017 з продовженням строку розгляду справи на п'ятнадцять днів.

У зв'язку з проходженням співбесіди суддею Корсаком В.А. у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, ухвалою Вищого господарського суду України від 28.04.2017 визначено розгляд касаційної скарги на 18.05.2017 об 11 год. 30 хв.

На адресу Вищого господарського суду України від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 10.05.2017 судом також отримано клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишається колегію суддів без задоволення через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, крім того колегія суддів зауважує, що явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, а розгляд справи вже відкладався.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення позивача та представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.07.2011 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (сторона-1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (сторона-2) укладено договір про організацію торгівельної діяльності, за умовами якого сторони зобов'язалися організувати спільну торгівельну діяльність, за якою сторона-1 дозволяє використання земельної ділянки, а сторона-2 проводить торгівлю від свого імені або від імені сторони-1 (пункт 1.1. договору). Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить стороні-1 на праві оренди згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеним між позивачем та Печерською районною радою м. Києва від 26.08.2005 (пункт 1.3. договору). Згідно з підпунктом 3.2.1. пункту 3.2. та підпунктами 3.3.1., 3.3.2. пункту 3.3. договору сторона-1 зобов'язується надати земельну ділянку для організації торгівельної діяльності, а сторона-2 проводити торгівельну діяльність на земельній ділянці сторони-1, встановити власний торгівельний павільйон та обладнання. Відповідно до підпункту 3.4.3. пункту 3.4. договору сторона-2 зобов'язалася забезпечити стороні-1 винагороду (прибуток) у 4 000 грн. на місяць при здійсненні торгівельної діяльності безпосередньо або за довіреністю. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, укладається на 3 (три) роки та діє до 05.07.2014 (пункт 7.1. договору). За відсутності належного повідомлення за 1 (один) місяць до закінчення строку дії договору, договір є продовженим на такий же строк з правом автоматичної пролонгації на умовах договору (пункт 7.2. договору). Згідно з пунктом 7.3. договору дострокове розірвання договору проводиться за взаємною згодою сторін або за рішенням суду в порядку, визначеному законом. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про розірвання договору про організацію торгівельної діяльності від 05.07.2011, зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду (малу архітектурну форму) за адресою: АДРЕСА_1, та стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору у сумі 224 000 грн. Згідно з приписами статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою відноситься до договорів про спільну діяльність, правове регулювання відносин за яким здійснюється нормами статей 1130-1143 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 1130 вказаного Кодексу за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Форма та умови договору про спільну діяльність визнані статтею 1131 названого Кодексу, відповідно до якої договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка, право на розміщення відповідачем торгівельного павільйону на якій виступало внеском позивача за договором про організацію торгівельної діяльності, перебувала у останнього на праві короткострокової оренди лише строком на 3 (три) роки на підставі укладеного з Печерською районною у місті Києві радою договору оренди від 26.07.2005. При цьому, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів пролонгації цього договору після закінчення строку його дії, або укладення іншого договору (правочину), за яким би у позивача виникло право на розміщення тимчасової споруди торговельного призначення на спірній земельній ділянці, на момент укладення 05.07.2011 між сторонами у справі договору про організацію торгівельної діяльності. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частинами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з приписами частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення. З урахуванням вищенаведених правових приписів, колегія суддів приходить до висновку про те, що укладаючи 05.07.2011 з відповідачем договір про організацію торгівельної діяльності, позивач не міг передати відповідачу за цим договором право на розміщення тимчасової споруди торговельного призначення, позаяк таке право у позивача було відсутнє. Оскільки, спірний договір про організацію торгівельної діяльності від 05.07.2011 є нікчемним з моменту його вчинення сторонами, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 224 000 грн., як винагороди (прибутку) за право на розміщення за цим договором тимчасової споруди торговельного призначення, визнається колегією суддів необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Окрім цього, судами попередніх інстанцій встановлено, що на спірній земельній ділянці, яка раніше перебувала в оренді у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на підставі договору оренди від 26.07.2005 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено тимчасову споруду, яка належить на праві власності фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу торгівельного кіоску від 20.09.2012, актом прийому-передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012, довідкою Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ТС № 2568 від 04.06.2014 про функціональне призначення тимчасової споруди та листом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району міста Києва "Печерська брама" від 29.12.2014 № 2182/4. Відповідно до пункту 2.3. Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.02.2011 N 56/5443 (в редакції рішення Київської міської ради від 04.09.2014 № 62/62) у разі встановлення (розміщення) ТС на об'єктах благоустрою, розташованих на земельних ділянках комунальної власності територіальної громади міста Києва, власник ТС укладає договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою. На виконання вимог вказаного Порядку між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 16.04.2013 було укладено договір №50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва - тимчасової споруди на АДРЕСА_1. В подальшому аналогічні договори про сплату пайової участі (внеску) укладались відповідачем з Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 31.12.2014, 30.09.2015, 29.09.2016 та 06.10.2016 № 05506-16/5, строк дії якого визначено до 29.12.2016. Водночас з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не було доведено того, що він є особою, яка станом на день розгляду спору, має право користування спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1. Більше того, відповідно до приписів частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, яка є нормою прямої дії, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За таких встановлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати у відповідача демонтувати встановлену тимчасову споруду торгівельного призначення за вказаною адресою. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у даній справі, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, підлягають залишенню без змін, з мотивів, викладених у цій постанові. Доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі №910/16782/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Корсак

Судді: О. Сибіга

В. Швець