Ухвала суду № 66901812, 17.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" травня 2017 р. м. Київ К/800/19969/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Олексієнка М.М., Пасічник С.С., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на її користь: - невиплачену заробітну плату в розмірі 1761,48 гривень, яка складається з: 537,96 гривень - середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року по 1 лютого 2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі; 823,36 гривень - недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку; 400,16 гривень - надбавки в розмірі 30% за жовтень, листопад 2014 року; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 лютого 2016 року до набрання судовим рішенням законної сили з розрахунку середньоденної заробітної плати в сумі 89,67 гривень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 суму невиплаченої заробітної плати при звільненні в розмірі 400,16 гривень та розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1036 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач заперечив проти задоволення зазначеної касаційної скарги, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони у судове засідання 17 травня 2017 року не з'явилися, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, то суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі № 807/3/15, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 28 листопада 2014 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_4.». Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області з 29 листопада 2014 року та стягнуто на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року по 22 січня 2016 року в розмірі 25645,62 гривень за виключенням обов'язкових платежів. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 2500 гривень і допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2017,58 гривень.

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 25 січня 2016 року № 5-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4.» на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі № 807/3/15 скасовано наказ відділення від 28 листопада 2014 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_4.». Поновлено ОСОБА_4 з 29 листопада 2014 року на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу з відпустки працівника. Наказано виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року по 22 січня 2016 року в розмірі 25645,62 гривень за виключенням обов'язкових платежів, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2017,58 гривень та моральну шкоду в розмірі 2500 гривень.

Позивач, заперечуючи проти такого поновлення на тимчасовій посаді, поставила на вказаному наказі резолюцію: «заперечую поновлення на тимчасову посаду, 25 січня 2016 року, підпис».

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 26 січня 2016 року № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4.» на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року у справі № 807/3/15 скасовано наказ відділення від 28 листопада 2014 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_4.». Поновлено ОСОБА_4 з 29 листопада 2014 року на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення. Наказано виплатити їй середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року по 22 січня 2016 року в розмірі 25645,62 гривень за виключенням обов'язкових платежів, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2017,58 гривень та моральну шкоду в розмірі 2500 гривень без виключення обов'язкових платежів.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 8 від 27 січня 2016 року відповідачем виплачено ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі стягнення за один місяць.

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 1 лютого 2016 року № 19-к «Про звільнення ОСОБА_4.» її на підставі статті 38 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) України звільнено із займаної посади головного спеціаліста сектору правового забезпечення вказаного відділення з 1 лютого 2016 року за власним бажанням, з виплатою грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, стягнув з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на її користь 400,16 гривень невиплаченої заробітної плати при звільненні та 1036 гривень середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до статті 117 КЗпП України із застосуванням принципу співмірності, відмовивши в задоволенні решти позовних вимог за необґрунтованістю.

Так, згідно з частиною 7 статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Суди встановили, що Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 22 січня 2016 року поновив ОСОБА_4 з 29 листопада 2014 року на роботі на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та стягнув на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 29 листопада 2014 року по 22 січня 2016 року в розмірі 25645,62 гривень за виключенням обов'язкових платежів і моральну шкоду в розмірі 2500 гривень. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 2017,58 гривень звернуто до негайного виконання.

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 25 січня 2016 року № 5-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4.» її з 29 листопада 2014 року поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу з відпустки працівника.

Позивач 25 січня 2016 року заперечила проти такого поновлення на роботі на тимчасову посаду.

Наказом начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 26 січня 2016 року № 9-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_4.» її з 29 листопада 2014 року поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення.

Згідно поштового повідомлення від 28 січня 2016 року направлена 26 січня 2016 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області адресату ОСОБА_4 телеграма, якою її повідомлено про поновлення на роботі на посаді головного спеціаліста сектору правового забезпечення відповідно до наказу від 26 січня 2016 року № 9-к, не доставлена, квартира зачинена, адресат за телеграмою не з'являється.

28 січня 2016 року відповідач на адресу ОСОБА_4 надіслав лист з копією наказу від 26 січня 2016 року № 9-к про її поновлення на посаді.

Зі слів позивача, копію даного наказу вона отримала засобами поштового зв'язку 29 січня 2016 року.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу працівників 26, 27, 28, 29 січня 2016 року ОСОБА_4 на роботі у регіональному відділенні була відсутня.

Встановивши вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що такі дії відповідача спростовують доводи ОСОБА_4 щодо ухилення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від виконання рішення суду про поновлення її на роботі, відповідачем було вжито всіх необхідних заходів щодо поновлення позивача на роботі вчасно, на якій у період з 26 січня 2016 року по 1 лютого 2016 року вона була відсутня, а тому немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині стягнення на її користь 537,96 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року по 1 лютого 2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі.

Однак дійшовши такого висновку суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином те, що ухилення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від виконання рішення суду про поновлення на роботі позивач мотивувала тим, що 25 січня 2016 року вона з'явилася за місцем роботи і відповідач мав поновити її на посаді з якої вона була незаконно звільнена та поновлена судовим рішенням, а не на посаді на якій її було фактично поновлено. Також суди не звертають уваги на доводи ОСОБА_4 про те, що приступити до виконання своїх посадових обов'язків вона могла лише після видачі Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області відповідного наказу, доведеного їй під підпис, чого вчасно відповідачем зроблено не було.

Крім того, надаючи оцінку правомірності дій Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області щодо розрахунку суми компенсації ОСОБА_4 за невикористану відпустку при звільненні в розмірі 1956,41 гривень, суди посилаються на формулу, визначену пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, однак при цьому не здійснюють відповідного розрахунку на підставі цієї формули та у відповідності до вимог зазначеного Порядку, не встановлюють своїми рішеннями число календарних днів відпустки позивача, за які їй підлягає виплата компенсації, конкретний період та кількість календарних днів, які повинні застосовуватися при цьому розрахунку, погоджуючись із застосованим відповідачем при розрахунку розміром середньоденної заробітної плати суди не обраховують та не зазначають цей розмір.

У відповідності до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, і це не заперечується відповідачем, на час звільнення ОСОБА_4 залишилися невиплаченими їй кошти в розмірі 400,16 гривень - 30% надбавка за жовтень, листопад 2014 року, що підлягає стягненню з відповідача.

Оскільки Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Закарпатській області всіх належних звільненому працівникові ОСОБА_4 сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, не виплачено, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, однак при здійсненні відповідного розрахунку суди дійшли передчасного висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_4, становить 1036 гривень, оскільки частина позовних вимог у цій справі розглянута судами без з'ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і правильність такого вирішення може вплинути на розмір вказаної виплати.

Разом з тим, вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_4 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суди попередніх інстанцій не надали уваги доводам позивача про те, що на розмір такого стягнення також впливають невиплачені їй на час звільнення кошти по виконанню постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2016 року, які мали були бути їй виплачені відповідачем при звільненні 1 лютого 2016 року, а не після цієї дати, що також свідчить про неповний з нею розрахунок на час звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1036 гривень і відмови в задоволенні її позовних вимог про стягнення 537,96 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року по 1 лютого 2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі та 823,36 гривень недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку - підлягають скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 суми невиплаченої заробітної плати при звільненні в розмірі 400,16 гривень (30% надбавка за жовтень, листопад 2014 року) згідно з положеннями статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають залишенню без змін, оскільки в цій частині судові рішення прийняті у відповідності до вимог законодавства.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1036 гривень і відмови в задоволенні її позовних вимог про стягнення 537,96 гривень середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року по 1 лютого 2016 року в зв'язку з несвоєчасним поновленням на роботі та 823,36 гривень недоплаченої частини грошової компенсації за невикористану відпустку, справу в цій частині - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2016 року в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на користь ОСОБА_4 суми невиплаченої заробітної плати при звільненні в розмірі 400,16 гривень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Пасічник С.С.