
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1094/16 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
У Х В А Л А
Іменем України
30 травня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собківа Я.М. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.09.2015р. № 45826552209.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 10.06.2015р. по 22.07.2015р. співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТФ «Афіна» з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2014р.
В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на суму 772 425 грн., у тому числі за вересень 2014 року на 97 372 грн., грудень 2014 року - 675 053 грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 29.07.2015р. № 237/26-55-22-09/30634679, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015р. № 45826552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 965 531,00 грн., у тому числі: основний платіж - 772 425 грн. та штрафні санкції - 193 106,00 грн.
В порядку адміністративного оскарження, на підставі рішення про результати розгляду скарги ДФС України від 14.01.2016р. № 498/5/99-99-10-01-01-25, податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015р. скасовано в частині 97 372,00 грн. ПДВ та 23 343,00 грн. - штрафних санкцій.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015р. протиправним, а відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.
Згідно підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
В силу пункту 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Із системного аналізу положень вказаних норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2014р. між позивачем (Замовник) та ПП «Орім» (Виконавець) було укладено Договір № 40011/123 про надання маркетингових послуг, відповідно до якого, виконавець зобов'язується надати послуги з проведення кількісного маркетингового дослідження у формі польового анкетування, визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі та визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках в грошовому виразі, що приймали участь у дослідженнях, а також проведення фокус груп, Он-лайн опитування споживачів та інше.
Крім того, між зазначеними сторонами були укладені в м. Дніпропетровську Додатки до Договору про надання маркетингових послуг від 10.09.2014р., 01.10.2014р., 01.11.2014р., 01.12.2014р., 01.02.2015р., відповідно до яких, визначено перелік, вид та вартість наданих послуг.
На виконання умов вказаного Договору, сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 30.09.2014р. № 001013, від 31.10.2014р. № 002050, від 30.11.2014р. № 005051, від 31.12.2014р. № 008056; податкові накладні: № 13 від 30.09.2014р., № 186 від 31.10.2014р., № 766 від 30.11.2014р., № 1525 від 31.12.2014р., № 1398 від 29.12.2014р., № 1351 від 25.12.2014р.
Згідно актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) виконавцем були надані наступні послуги: проведення фокус-груп; проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкритті питання); проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (закритті питання); обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту; проведення телефонного опитування респондентів; визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженні; визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні; визначення власної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі; Он лайн опитування споживачів на основі розробленої анкети з фіксованою кількістю питань.
Однак, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта щодо підтвердження реальності господарських операцій, з огляду на наступне.
Так, про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Орім» відповідач дійшов висновку з тих підстав, що в податкових накладних не наведені кількісні та вартісні показники проведених робіт, послуги підтверджувались тільки актами приймання виконаних робіт, інші документи, що деталізують перелік робіт, місце проведення зазначених робіт та час виконання в податкових накладних не наведені.
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Так, у податкових накладних відсутня інформація щодо яких товарів надані такі послуги, не надано відповідність/невідповідність цифрових даних щодо обсягів проданої продукції зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку, відсутні аналітичні та внутрішньокорпоративні звіти про результати від проведення маркетингової стратегії, відсутній наказ про впровадження комплексу заходів по результатам маркетингового дослідження, наказ про впровадження заходів для реалізації наданих консультантами рекомендацій.
Надані позивачем документи не містять жодного посилання на виконання конкретним контрагентом конкретного обсягу робіт на замовлення позивача. Не містять матеріали справи, також, жодних доказів та пояснень відносно конкретизації напрямку використання нібито наданих послуг, персоніфікації осіб, якими виконувались роботи, дати, часу та місця їх виконання, засобу комунікації з контрагентом, перевіркою повноважень посадових осіб, тощо.
Крім того, не визначено, які саме види досліджень та, відповідно, маркетингових послуг оцінено сторонами за договором у розмірі коштів, зазначеному в цих податкових накладних. Документи щодо результатів досліджень з детальним та повним описом усіх питань відповідно до узгоджених напрямів відсутні.
При цьому, як вбачається з Акту перевірки, сума витрат по операціям позивача з вищезазначеним контрагентом становить значну частину витрат позивача. Колегія суддів вважає, що за таких обставин, особи, що представляють контрагента під час укладання та виконання угод, об'єктивно не можуть залишитися невідомими позивачу, у випадку реального вчинення господарських операцій.
Слід зазначити, що маркетингова послуга, як вивчення та дослідження ринку, рекламна послуга повинна супроводжуватися пакетом таких документів: - наказ керівника, в якому зазначається ціль вивчення, особи, відповідальні за його проведення; - план підготовки до рекламних заходів, в якому зазначається календарний план заходів з в казаням строків і відповідальних осіб; - тендерні пропозиції з метою знаходження економічного вигідного; - договір в письмовому вигляді з прописаними вимогами до дослідження; - звіт про вивчення ринку; - акт виконаних робіт, в якому досконало описується, яке дослідження проводилось, в яких містах, скільки респондентів було опитано та інше.
Однак, вказаних документів матеріали даної справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що надані позивачем акти та податкові накладені не є належними первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які підтверджують реальність господарських операцій за період, який підлягав перевірці податковим органом.
Разом з тим, як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган встановив завищення позивачем сум податкового кредиту за вересень 2014 року на суму 97 372 грн., у зв'язку з тим, що в липні 2014 року ТОВ «Дистрибуція-Центр» було постачальником ТОВ «ТФ Афіна». Податкова накладна, яка виписана ТОВ «Дистрибуція-Центр» відображена позивачем в декларації з ПДВ за вересень 2014 року на суму 97 372 грн. Актом ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 08.12.2014р. № 637/22-03 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Дистрибуція-Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами покупцями та контрагентами постачальниками за період з 01.07.2014р. по 31.07.2014р.» встановлено, що операції здійсненні ТОВ «Дистрибуція-Центр» підпадають до категорії «транзитер», отже, підприємство є «вигодотранспортуючим».
Однак, вказані доводи відповідача в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 97 372,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24 343,00 грн., судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги, оскільки рішенням про результати розгляду скарги ДФС України від 14.01.2016р. № 498/5/99-99-10-01-01-25, податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015р. скасовано в частині 97 372,00 грн. ПДВ та 24 343,00грн. - штрафних санкцій.
Відповідно до п.п. 60.1.2 п. 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.
В силу п. 60.3 статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 02.09.2015р. № 45826552209 в частині визначення основного зобов'язання з ПДВ у розмірі 97 372,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24 343,00 грн. вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення, тобто з 14.01.2016р., а тому в задоволенні позовних вимог в даній частині правомірно відмовлено судом першої інстанції.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
З огляду на те, що ТОВ «ТФ «Афіна» не надано відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та податкового обліку, складені із дотриманням вимог податкового законодавства, які доводять, що відображені в обліку з ПП «Орім» безпосередньо пов'язані з провадженням господарської діяльності та призводили до збільшення суми отриманого прибутку, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем неправомірно було сформовано податковий кредит з ПДВ за договором про надання маркетингових послуг.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФ «Афіна» залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Грибан І.О. Собків Я.М.Повний текст ухвали виготовлено 02.06.2017 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Грибан І.О.
Собків Я.М.
Судове рішення № 66900788, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 30.05.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/1094/16. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: