Постанова № 66900188, 17.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2017 року № 826/8586/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" до управління соціального захисту населення Бобровицької районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Регіональна філія "Південно-західна залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до управління соціального захисту населення Бобровицької районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності Управління в частині невиконання вимог пункту 6 «Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256, а саме: не реєстрації за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. своїх зобов'язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремих категорій громадян по ст. Бобровиця за вказаний період та не надсилання інформації про свої зобов'язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Бобровицької районної державної адміністрації; стягнення з Управління на користь публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно- Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» витрат на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2015 р по 31.12.2015 р . в сумі 347 816 гривень 19 копійок.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення вимог чинного законодавства України щодо пільг, компенсацій та гарантій, відповідачем протиправно не здійснено заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Позивач зауважив, що всупереч чинній державній програмі уповноважений державою головний розпорядник коштів ухиляється від виконання відповідної частини своїх зобов'язань, визначених державною програмою, відмовляючи в компенсації залізниці витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Також, позивач наголошував на тому, що внаслідок невиконання умов чинного законодавства порушується законне право залізниці як суб'єкта господарювання, внаслідок чого суб'єкт господарювання не отримує гарантовану державою та передбачену законом компенсацію понесених збитків при виконанні державної програми соціального захисту населення.

Окрім того, позивач вказав, що головні розпорядники коштів при розрахунках компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян обмежені сумами фактичних зобов'язань відповідних бюджетів, однак, вони у відповідності до чинного законодавства зобов'язані, у разі виникнення додаткових зобов'язань, надсилати щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Відповідач не проводив реєстрації додаткових зобов'язань та щомісячно не надсилав уточненої інформації про фактично нараховані у поточному місяці суми до фінансового органу міської ради, таким чином відповідач в цій частині не виконав вимоги п.6 Порядку, чим порушив право позивача на отримання компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізницею в повному розмірі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, від відповідача до канцелярії суду надійшли письмові заперечення на позовну заяву, в яких Управління просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що виділена субвенція не забезпечує відшкодування в повному обсязі фактичних витрат залізничних перевезень.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали судом встановлено наступне.

З метою виконання вимог діючого законодавства між сторонами укладено Договір на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги № ПЗ/ДН-1-155219/НЮ від 26.02.2015 р.

На підставі зазначеного договору Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» в особі відокремленого підрозділу Київська дирекція залізничних перевезень протягом січень - грудень 2015 року надавала послуги по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станції Бобровиця, що розташована у м. Бобровиця Чернігівської області на загальну суму 347 816 грн. 19 коп.

На підтвердження розміру своїх витрат на перевезення пасажирів, що користуються пільгами, залізницею надсилались на адресу відповідача за січень-грудень 2015 року розрахунки на відшкодування недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в розрізі категорій пільговиків та облікові форми. Проте, відповідачем відшкодування збитків від перевезення пільгових категорій громадян в повному обсязі не здійснювалось.

Оцінюючи подані сторонами докази, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Пільги з безоплатного користування приміським транспортом окремих категорій громадян передбачені: Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"; Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 року №354 "Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування.

Обов'язок управління праці та соціального захисту населення відшкодувати позивачу витрати на перевезення пільгових категорій громадян, визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", Законом України "Про залізничний транспорт", Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.

За правилами частини п'ятої статті 102 БК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг здійснюються, зокрема, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. За частиною шостою цієї статті, Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про залізничний транспорт» для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Згідно з пунктами 2, 3, 5, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів). Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення). Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Відповідно до пункту 6 Порядку фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Частинами першою, третьою та четвертою статті 48 БК передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що загальний обсяг виплат з місцевих бюджетів на державну програму соціального захисту, яка передбачає компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, не може перевищувати розміру затверджених субвенцій.

Аналогічний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду України від 13.09.2016 року (справа №2а-17586/12/2670).

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що розмір фактичних витрат позивача на перевезення пасажирів пільгових категорій залізничним транспортом за період січень-грудень 2015 року становить 786230,29 грн., а загальна сума отриманих ним компенсаційних виплат – 438414,00 грн.

Відтак різниця між цими сумами становить 347816,19 грн., яку позивач вважає бюджетною заборгованістю відповідача перед Залізницею, яка виникла внаслідок неналежного виконання як умов Договору, так і вимог пункту 6 Порядку.

В той же час, дослідженню підлягає не лише стан розрахунків між сторонами (зокрема те, що в повному обсязі понесені позивачем витрати йому не компенсовано), але й з'ясування питання про те, чи виконав відповідач як розпорядник бюджетних коштів взяті на себе зобов'язання в повному обсязі в межах затверджених субвенцій, що з огляду на наведене вище має суттєве значення для правильного вирішення цього спору.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. п. 2.3.2. Договору на пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом загального користування та про відшкодування витрат за надані послуги № ПЗ/ДН-1-156384/НЮ від 31.08.2015 р., який визначає порядок надання послуг з 01.06.2015 р. по 31.12.2015 р., Управління зобов’язано забезпечувати фінансування видатків на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту за рахунок субвенцій з державного бюджету в межах обсягів, затверджених в бюджеті Бобровицького району на 2015 рік.

За змістом статті 102 БК, а також пунктів 10-11 Порядку вирішення питання щодо перерозподілу обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання державних програм соціального захисту віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України і лише на підставі такого рішення фінансові органи вносять пропозиції до відповідних рад щодо уточнення обсягів субвенцій.

Окрім того, відповідно до пояснень відповідача, нарахування регіональної філії за січень-серпень 2015 року повністю покрило кошторисні призначення 2015 року. Управління надавало дані фінансовому управлінню щодо використання субвенції на пільги за пільговий проїзд окремих категорій громадян та можливості їх перерозподілу, внаслідок чого кошторисні призначення були збільшені ще на 34000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням наведених вище положень законодавства та правозастосовної практики Верховного Суду України суд вважає, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а отже, позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом у справі за аналогічними позовними вимогами в постанові від 22.03.2017 р. №К/800/33086/15.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення.

Беручи до уваги положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судового збору позивачу не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов