Постанова № 66899307, 24.05.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року , о 17:50 годині,Справа № 808/729/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Матяш О.В.,

за участю секретаря Передерій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя

справу за адміністративним позовом ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя»

до Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення №0001782201 від 09.12.2015,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду із вказаним позовом, зазначивши в заяві, що на підставі хибних висновків акту перевірки №109/22-01/35924440 від 01.12.2015 про відсутність фактичного здійснення операцій між ним та його контрагентом у звязку з непідтвердженням придбання ним у ТОВ «ПРОМТЕКС» товарно-матеріальних цінностей, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001782201 від 09.12.2015, яким визначено зобовязання з ПДВ в розмірі 113283 гривень. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням та зазначає, що товариство за перевірений період здійснювало діяльність, яка передбачена його статутом. Всі товари придбано і використано в рамках статутної діяльності. У товариства наявні та до перевірки були надані належним чином оформлені документи, які повністю підтверджують фактично здійснені господарські операції. Відповідачем не було отримано будь-яких належних доказів встановлення вини та умислу товариства (його посадових осіб) щодо порушення публічного порядку і завдання шкоди державі. Також в акті на надано жодного законного обґрунтування щодо непідтвердження фактичного здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «ПРОМТЕКС».

Позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0001782201 від 09.12.2015.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримує та просить задовольнити його, виходячи із викладених в ньому підстав. Додатково надав пояснення щодо порядку оформлення замовлень на запасні частини й ремонт транспортних засобів у ТОВ «ПРОМТЕКС». Так, вказує, що заявка на придбання необхідних запчастин проводиться в усній формі або через електронну пошту, тощо, за для економії часу. Вказує, що після отримання заявки постачальник виставляє рахунок на оплату, який узгоджується з Радою Директорів підприємства та в подальшому з засновником підприємства ТОВ «УМВЕЛЬТ-Україна», після чого постачальник в усній формі повідомляється про узгодження рахунку. В подальшому запасні частини забираються зі складу постачальника або привозяться нарочним способом на склад підприємства. Отриманий товар ставиться на облік до складу підприємства згідно з видатковою накладною. Комірник виписує переміщення запасної частини на відповідний автомобіль з підтвердженням підписом про отримання даної запасної частини. Щодо ремонту та відновлення працездатності вузлів і агрегатів у сторонніх організацій, зокрема ТОВ «ПРОМТЕКС», зазначає, що при виявленні непридатних до експлуатації вузлів, механізмів або агрегатів, але які можливо відновити та експлуатувати, поламаний вузол оглядається механіком по випуску спільно з механіком гаража, позначається відповідною поміткою про належність ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя» і транспортом підприємства позивача відвозиться на підприємство, яке буде відновлювати даний агрегат. Також відповідний спеціаліст може викликатися й на підприємство позивача шляхом направлення електронної пошти або телефонного дзвінка для ремонту вузла чи агрегату на території ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя». В подальшому постачальник обраховує вартість ремонту та виставляє рахунок, який узгоджується за наведеною вище процедурою. Після виконання робіт складається акт виконаних робіт.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнає з підстав, викладених в запереченнях, зазначивши, що в ході проведення матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів контрагента позивача встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту і торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ. Надані первинні документи не оформлені належним чином. Неточності в оформленні первинних документів є такими, що ставлять під сумнів фактичне виконання відображених у них господарських операцій, тому такі первинні документи не є належною підставою для формування позивачем податкових показників. Просить відмовити в позові.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, надавши їм оцінку за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області, правонаступником якої є Запорізька ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (далі ДПІ), проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ПРОМТЕКС», що відображені у податкових деклараціях з ПДВ за лютий - липень 2015 року, з ТОВ «АВТО СФЕРА», що відображені у податкових деклараціях з ПДВ за лютий, червень, липень 2015 року, з ПФ «АРТ-ПРИНТ», що відображені у податковій декларації з ПДВ за квітень 2015 року, з ТОВ «ОСОБА_1 ЛТД», що відображені у податковій декларації з ПДВ за квітень 2015 року, результати якої викладено в акті перевірки №109/22-01/35924440 від 01.12.2015 (т.1 а.с.12-29).

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми ПДВ 2015 року на загальну суму 75522 гривень, а саме по періодам: лютий 2015 року - на 10635 гривень; березень 2015 року - на 12148 гривень; квітень 2015 року - на 16397 гривень; травень 2015 року - на 13228 гривень; червень 2015 року - на 13072 гривень; липень 2015 року - на 10042 гривень. На підставі вказаного акту ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001782201 від 09.12.2015, яким підприємству визначено зобовязання з ПДВ в розмірі 113283 гривень (75522 гривень основного платежу та 37761 гривень штрафних санкцій) - а.с.11.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, підставою для невизнання сум податкового кредиту і визначення податкового зобовязання з ПДВ став висновок про відсутність фактичного здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕКС».

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного рішення останнє рішенням ГУ ДФС у Запорізькій області №499/10/08-01-10-04-13 від 15.02.2016 залишено без змін, скарга позивача - без задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного: відносини, що виникають у сфері справляння податків, регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Статтею 3 цього Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/ 704 (далі - Положення), згідно з якими первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства й не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ підлягають доказуванню, зокрема, обставини, що підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, тощо.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕКС» укладено договір поставки №09-14 від 15.09.2014, за умовами якого постачальник (ТОВ «ПРОМТЕКС») зобовязується поставити запасні частини до транспортних засобів, надалі товар, а покупець (ТОВ «РЕМОНДІС Запоріжжя», правонаступником якого є ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя») прийняти його та оплатити в зазначений договором строк. Якість товару має відповідати державним стандартам і технічним умовам; кількість товару на кожну партію поставки вказується у специфікаціях, які є невідємною частиною договору. Ціна товару і загальна вартість кожної партії товару поставки вказується у специфікаціях. Місце поставки - склад постачальника; строк поставки- три календарних дні з дати підписання специфікації. Приймання товару за кількістю і якістю проводиться відповідно до інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення, затвердженої Державним арбітражем. Розрахунок за цим договором проводиться покупцем на підставі рахунку постачальника у строк тридцять банківських днів з дати отримання товару (т.1 а.с. 59).

Також 15.09.2014 між позивачем та ТОВ «ПРОМТЕКС» укладено договір підряду №15-09/14, за умовами якого замовник (ТОВ «РЕМОНДІС Запоріжжя», правонаступником якого є ТОВ «УМВЕЛЬТ-Запоріжжя») доручає, а підрядник (ТОВ «ПРОМТЕКС») зобовязується на свій ризик виконати відповідно до умов цього договору роботу, а замовник зобовязується прийняти цю роботу і оплатити її. За цим договором виконанню підлягають наступні роботи: контрольно-діагностичні; електротехнічні; шино монтажні і балансувальні; монтажно-демонтажні; ремонт рульового управління та системи; ремонт вузлів та агрегатів; ремонт і зарядка акумуляторів; ремонт, регулювання та заміна інших складових; інші авто-технічні роботи. Роботи виконуються за заявою замовника з переліком необхідних робіт та оформленням наряду-замовлення. Вартість робіт та ціна матеріалів зазначаються в наряді-замовленні, який є невідємною частиною договору. Строк оплати виконаних робіт - тридцять банківських днів з моменту підписання акта здавання-приймання робіт, на підставі наданого підрядчиком рахунку (т.3 а.с. 133).

На виконання умов договорів сторонами за договорами складено податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, позивачем сплачено кошти, згідно з платіжними дорученнями. Перелік первинних документів наведено в додатках №1 і №2 до акту перевірки (т.1 а.с.30-31, 32-41).

На підтвердження використання придбаних запчастин і робіт у власній господарській діяльності позивачем до матеріалів справи надано перелік транспортних засобів, на які були встановлені запчастини від ТОВ «ПРОМТЕКС» с 01.02.2015 по 31.07.2015 (т.1 а.с.60), договори оренди транспортних засобів (т.1 а.с.61-118), копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т.1 а.с.119-127), акти на встановлення запчастин й на підтвердження оприбуткування на складі - прибуткові накладні (т.1 а.с.128-227, т.2 а.с. 1-195, т. 3 а.с. 1 - 59).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка судом господарських операцій під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій. Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то податкові зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в акті перевірки, на підставі чого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Зазначена позиція висловлювалася неодноразово Верховним Судом України, зокрема, в Постанові ВСУ від 17.02.2009, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 7046232, та додатково відображена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права - пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 ЦК, Верховний Суд України у своїй постанові від 22.09.2015 у справі №826/16369/13-а, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 52867861, зазначив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного, визначення "господарська операція" пов'язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, суд виходить із того, що хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складанням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

Установлений за наслідками дослідження договорів зміст спірних операцій поставки передбачає надання покупцем - позивачем - постачальнику відповідної заявки на конкретну партію товару. Між тим, відповідних документів позивач до суду не надав. З пояснень представника позивача встановлено, що такі заявки подавались в усній формі.

Також зміст господарських операцій за цими договорами передбачає складання специфікацій/нарядів-замовлень на кожну окрему партію товару, між тим таких документів до суду, як і до перевірки, не надано. Окрім того, договорами передбачено надання постачальником/підрядником рахунків на оплату товарів/послуг, які - за поясненнями представника позивача - узгоджуються з Радою Директорів та засновником товариства, проте до суду не надано ані таких документів, ані доказів їх узгодження.

Крім того, в договорі поставки вказано місце поставки склад постачальника, проте до матеріалів справи не надано документів, що підтверджують відрядження працівників підприємства позивача до складу постачальника з метою отримання цих товарів, довіреностей на отримання товарів, подорожніх листів, тощо. Також умови договорів містять приписи щодо якості товарів/послуг, проте відповідної документації на товари/послуги до суду не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару і підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 4 ст. 268 Господарського кодексу України, постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

В даному випадку договором передбачено надання документів, що посвідчують якість товарів, тому постачальник був зобовязаний надати такий документ разом із товаром, проте ані до суду, ані до перевірки такого документу не надано.

Оцінюючи у сукупності вищевказані фактичні обставини справи, суд погоджується з доводами відповідача, що господарські операції за вказаними договорами між позивачем та вказаним контрагентом відображені лише документально, без фактичного їх виконання, тому подані позивачем первинні документи юридичної сили не мають.

Окрім іншого, підставою для висновків про відсутність реального здійснення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами є висновки контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, які також свідчать про відсутність фактичного виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Слід зазначити, що платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) і відповідного досвіду. Наявність у постачальника державної реєстрації й реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг). Заходи, спрямовані на отримання витягу з ЄДРПОУ та інших документів реєстраційного характеру, не є достатнім проявом обачності при виборі контрагента, позаяк отримані відомості не дають можливості кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобовязань. Доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи й витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач не має сталих господарських взаємовідносин з його контрагентом ТОВ «ПРОМТЕКС»: ані до укладення вищевказаних договорів, тобто 15.09.2014, ані після цієї дати, між позивачем та вказаним контрагентом інші договори не укладалися. Тому суд не може прийняти до уваги покликання представника позивача на складання певних документів, складання яких є обовязковим за умовами договорів, в усній формі.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).

В силу приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Оскільки відповідачем доведено правомірність свого рішення, а позивачем не надано суду вищезазначених доказів на виконання договорів з ТОВ «ПРОМТЕКС», з огляду на вищевикладені норми права і фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що в позові належить відмовити.

Керуючись ст.ст.17,158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд через Запорізький окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання постанови у повному обсязі шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, що її подає, до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Матяш