Постанова № 66899009, 24.05.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 р. Справа № 804/2482/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача від відповідачаКонєвої С.О. Науменко К.І. Вошколуп В.Г. Немченко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення №0000094609 від 05.01.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» звернулося з позовом до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та просить скасувати рішення №0000094609 від 05.01.2017р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в сумі 904718,85 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що за оспорюваним рішенням до позивача застосовано штраф у розмірі 476433,58 грн. за період з 22.06.2016р. до 26.12.2016р. та нараховано пеню в розмірі 428285,27 грн. (0,1% від суми недоїмки) за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач вважає вищевказане рішення таким, що прийнято з порушенням вимог ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.61 Конституції України, оскільки відповідач має право на нарахування пені лише у випадку наявності у позивача недоїмки. Однак, як зазначає представник позивача, позивач не має недоїмки, більш того, як підтверджує і розрахунок штрафних (фінансових) санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску (ЄСВ) позивачем, доданий до оспорюваного рішення, на час прийняття оспорюваного рішення за звітні періоди, за які нарахована пеня, вже сплачені позивачем в повному обсязі, тобто відсутня також і заборгованість зі сплати єдиного внеску. З огляду на відсутність у позивача за звітними періодами та відсутність на час прийняття оспорюваного рішення заборгованості зі сплати ЄСВ за квітень-травень 2016р., представник позивача вважає нарахування пені таким, що порушує вимоги п.6 ст.1, п.10 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Представник позивача посилається також і на те, що за оспорюваним рішенням застосовано штраф і пеню неправомірно, оскільки пеня і штраф є одним видом відповідальності та позивач не може бути притягнутий до юридичної відповідальності двічі за одне і те саме правопорушення згідно ст.61 Конституції України. За викладеного, представник позивача вважає оспорюване рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в усних та у письмових запереченнях на позов просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі посилаючись на те, що вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, а доводи, наведені у позові, не ґрунтуються на вимогах законодавства з підстав того, що позивачем в порушення вимог п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-УІ (далі - Закон №2464) здійснено несвоєчасну сплату єдиного внеску, а саме: зобов'язання за квітень 2016р. із граничним терміном сплати - 20.05.2016р. у розмірі 1192173,57 грн. фактично погашені в період з 28.09.2016р. по 18.11.2016р., тобто із затримкою 182 дні; зобов'язання за травень 2016р. по терміну сплати до 21.06.2016р. у розмірі 1189994,35 грн. остаточно погашені - 26.12.2016р., тобто із затримкою 188 днів. Крім того, у Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. № 449 (далі - Інструкція №449) визначені процедура нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості з платників органами доходів і зборів. Розрахунок фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та при застосуванні штрафів приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди. Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Тобто, під терміном «недоїмка» необхідно розуміти своєчасно несплачені підприємством суми єдиного внеску, як самостійно розраховані у звітах, так і обчислені органом доходів і зборів. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника згідно п.4 ст.2 розділу ІУ Інструкції №449. За несвоєчасну сплату єдиного внеску по самостійно визначеним зобов'язанням за квітень-травень 2016р. до позивача застосована пеня у розмірі 0,1% на суму фактично сплаченої (погашеної) недоїмки за кожний день прострочення платежу. Одночасне нарахування пені та застосування штрафів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску відповідає вимогам Закону № 2464. Окрім того, представник відповідача зауважив, що відповідно до п.п.1, п.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок та жодна із статей Закону № 2464 не звільняє позивача від виконання обов'язку зі сплати єдиного внеску у разі наявності заборгованості із заробітної плати. Позиція відповідача уже підтверджена Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, яка відображена в ухвалі від 26.02.2015р. по справі № 804/12558/14 та постановою цього ж суду від 05.10.2016р. у справі №804/1818/15. Враховуючи викладене, застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальну суму 904718,85 грн. за оспорюваним рішенням єобгрунтованим та правомірним.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» 05.03.2004р. зареєстровано виконавчим комітетом Самарської районної ради м. Дніпропетровська як юридична особа за адресою: 49127, м. Дніпро, пров. Михайла Дідевича,12, є платником єдиних внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, перебуває на обліку у Дніпропетровському управлінні офісу великих платників податків ДФС, що підтверджується копією статуту позивача та доказами, наявними у матеріалах справи (а.с.26-28).

05.01.2017р. Дніпропетровським управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби було прийнято рішення №0000094609 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст. 25 Закону №2464, а саме: застосовано штраф у розмірі 476433,58 грн. за період з 22.06.2016р. по 26.12.2016р. та нарахована пеня у розмірі 428285,27 грн., тобто у загальній сумі 904718,85 грн. (а.с.29).

20.01.2017р. позивач оскаржив вказане вище рішення шляхом подання скарги до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, до Державної фіскальної служби та за результатами їх розгляду були прийняті рішення від 26.01.2017р. та від 21.03.2017р. про залишення їх без розгляду (а.с.30-36).

Позивач оспорює рішення відповідача №0000094609 від 05.01.2017р. про застосування до позивача штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, просить його скасувати посилаючись на те, що вищевказане рішення прийнято з порушенням вимог Закону №2464, ст.61 Конституції України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність правових та обґрунтованих підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-УІ ( далі - Закон № 2464).

Згідно п.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Відповідно до п.п.1 п.2 ст.6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати,обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 8 ст.9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

При цьому, згідно п.12 ст.9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015р. №435 затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

У відповідності до п. 2 ч.11 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів застосовує до платників єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум.

За приписами ч.10 ст. 25 Закону №2464 передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

За п.6 ч. 1 ст.1 Закону №2464 недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Аналізуючи вказані вище норми Закону №2464, можна дійти висновку, що позивач, як платник єдиного внеску зобов'язаний сплачувати єдиний внесок згідно поданих звітів про нарахування єдиних внесків щомісячно, не пізніше 20 числа наступного місяця, при цьому, єдиний внесок сплачується незалежно від фінансового стану платника та своєчасно несплачені суми єдиного внеску вважаються недоїмкою, на яку нараховується штраф та пеня.

Отже, у відповідності до вимог п.8 ст.9 Закону №2464 позивач зобов'язаний був сплатити єдиний внесок за квітень 2016р.- до 20.05.2016р., за травень 2016р. - до 21.06.2016р.

Проте, як встановлено у ході судового розгляду справи, а також підтверджено як матеріалами справи, так і представником позивача, позивачем єдиний внесок за квітень 2016р. у сумі 1192173,57 грн. було сплачено частинами у період з 28.09.2016р. по 18.11.2016р., а за травень 2016р. у сумі 1189994,35 грн. - сплачено лише 26.12.2016р., що також підтверджено і розрахунком штрафних (фінансових) санкцій та пені, копіями звітів про нараховані суми заробітної плати та сум єдиного внеску за квітень-травень 2016р., копіями платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи (а.с. 29,59,75-88,91-101).

Тобто, із вищенаведених доказів та усних пояснень представників сторін судом встановлені факти порушення позивачем строків сплати єдиного внеску - (за квітень 2016р. з граничним строком сплати єдиного внеску до 20.05.2016р. (фактично сплачені у період з 28.09.2016р. по 18.11.2016р.), за травень 2016р. з граничним строком сплати до 21.06.2016р. (фактично сплачені 26.12.2016р.), встановлених п.8 ст.9 Закону №2464, які не були спростовані представником позивача у судовому засіданні будь-якими належними та допустимими доказами.

Навпаки, представником позивача надані копії вищенаведених платіжних доручень про сплату єдиного внеску позивачем за квітень 2016р. у період з 28.09.2016р. по 18.11.2016р., за травень 2016р. - 26.12.2016р. (а.с.91-101).

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Представник позивача в судовому засіданні не навів жодних підстав та не надав жодних доказів, які б свідчити про протиправність оспорюваного рішення з урахуванням встановлених судом фактів порушення позивачем строків сплати єдиного внеску за квітень-травень 2016р., які не спростовані представником позивача у ході судового розгляду справи.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення доводи представника позивача про порушення відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення вимог ст.25 Закону №2464, оскільки нарахування пені можливе лише за наявності недоїмки, якої позивач не мав на момент прийняття оспорюваного рішення з огляду на те, що такі твердження представника позивача є помилковими, так як позивачем порушені були строки сплати єдиних внесків за квітень 2016р. - замість 20.05.2016р. були сплачені у період з 28.09.2016р.по 18.11.2016р., за травень 2016р. - замість сплати єдиних внесків 21.06.2016р., вони були сплачені 26.12.2016р. та у розумінні ст. 1 Закону №2464 несвоєчасно сплачені суми страхових внесків вважаються недоїмкою.

Одночасно судом враховується і те, що наявність у позивача недоїмки по сплаті єдиних внесків станом на 31.07.2016р. та станом на 31.08.2016р. підтверджується копіями наявних в матеріалах справи вимог про сплату боргу (недоїмки) від 02.08.20016р. №Ю-23-23 та від 05.09.2016р. №Ю-23-23, які спростовують твердження представника позивача про відсутність у позивача недоїмки за спірні періоди (а.с.8,9).

Є неспроможними і посилання представника позивача на те, що застосування до позивача за порушення строків сплати єдиних внесків і штрафу, і пені є неправомірними, оскільки штраф і пеня є одним видом відповідальності та позивач не може бути притягнутий до юридичної відповідальності двічі за одне і те саме порушення згідно ст.61 Конституції України, оскільки позивач посилається на загальні норми цивільного законодавства, зокрема, норми ст.549 Цивільного кодексу України, які регулюють цивільні правовідносини, проте, позивачем не враховано, що дані правовідносини врегульовані спеціальним Законом №2464 за нормами якого, зокрема, ст.25 Закону №2464 передбачено як нарахування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску, так і нарахування пені з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу суб'єктом владних повноважень на якого покладено функції контролю в питаннях своєчасного нарахування та сплати сум єдиного внеску.

Отже, загальні правила застосування штрафу та пені у цивільних правовідносинах, визначені нормами ст.549 Цивільного Кодексу України, не можуть бути застосовані при застосуванні штрафних санкцій (штрафу та пені) у правовідносинах, які врегульовані між платником єдиного внеску та суб'єктом владних повноважень, який здійснює контроль за їх нарахуванням, обчисленням та сплатою та які врегульовані спеціальним Законом №2464.

За таких обставин доводи представника позивача про те, що застосування штрафу та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за оспорюваним рішенням позивача притягнуто до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме порушення не відповідає дійсності з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, встановлені Законом №2464.

Між тим, представником відповідача у ході судового розгляду справи доведено обґрунтованість та правомірність прийняття оспорюваного рішення.

Проте, судом не береться до уваги посилання представника відповідача на позицію Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, яка відображена у справах №804/12558/14, № 804/1818/15 з огляду на те, що як встановлено в судовому засіданні зі змісту вказаних судових рішень, вони не стосуються прав та обов'язків позивача, а тому не мають ніякого преюдиційного значення у цій справі у розумінні ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваного рішення, суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що у разі ухвалення рішення на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати покладаються на позивача.

Проте, судом під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі, ухвалою суду від 18.04.2017р. позивачеві було відстрочено сплату судового збору за подання даного позову до суду до ухвалення судового рішення по суті у відповідності до вимог ст.88 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з наведеним та приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні даного позову, виходячи з вимог ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, ставки судового збору, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути з позивача на користь Державного бюджету України судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у розмірі 13570 грн. 78 коп., із розрахунку 904718.85/100х1,5.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» до Дніпропетровського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування рішення №0000094609 від 05.01.2017р. - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Дніпро» (49127,м. Дніпро, пров. Михайла Дідевича, 12, п/р №26008050001924 в «ПриватБанку», МФО 305299, код ЄДРПОУ 32813827) в дохід Державного бюджету України (р/р отримувача №31210206784008 УДКСУ у Чечелівському районі м.Дніпра, код ЄДРПОУ 37989253 банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету 22030101) - судовий збір за подання цього адміністративного позову у розмірі - 13570 грн. 78 коп. (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят грн. 78 коп.)

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 29.05.2017р.

Суддя С.О. Конєва