Ухвала суду № 66894049, 02.06.2017, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/8399/17

Провадження № 2/638/3619/17

02.06.2017 року м. Харків

Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Хайкін В.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківського району Харківської місткої ради, Служба у справах дітей Бердичівської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Конституцією Українизакріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі(стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а такожсправпро адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням нормКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6Конвенції 1950 рокукожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, а також дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 119, 120 ЦПК України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Зазначена заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана без дотримання вимог статті 119 ЦПК України, а саме: позовна заява повинна містити імя (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місце знаходження, поштовий індекс, номери засобів звязку, якщо такі відомі, що не відповідає пункту 2 частини 2 статті 119 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 119 ЦПК України, до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Разом з цим, із позовної заяви вбачається, що позивач просить відстрочити сплату судового збору, посилаючись на складний майновий стан.

Частиною 1статті 82 Цивільного процесуального кодексу Українитастаттею 8 Закону України «Про судовий збір»передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Суд вважає, що причини, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору. З огляду на зміст заявлених вимог, обов'язковість сплати судового збору та те, що заявником не зазначено підстав та не надано належних та допустимих доказів для відстрочення сплати судового збору, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про відстрочення судового збору. До того ж заявник не відноситься до жодної категорії осіб, зазначених устатті 5 Закону України «Про судовий збір», які звільняються від сплати судового збору.

Пунктом 29 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» встановлено, що відповідно достатті 8 Закону України «Про судовий збір»тастатті 82 ЦПКєдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зістаттею 10 ЦПКповинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням вимог статті 11 ЦПК, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України «Про судовий збір», з власної ініціативи. Так як на стадії вирішення питання про відкриття провадження норма щодо покладення судових витрат на боржника не застосовується, а відомостей про майновий стан позивач не надав, підстави для відстрочення сплати судового збору з подальшим стягненням його з відповідача відсутні.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини «Креуз проти Польщі» (CASE OF KREUZ v. POLAND) (Заява N 28249/95) від 19.06.2001 року, суд констатував, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Проте у цьому ж рішенні суд також наголошує, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 60).

Також, зокрема, у п.п. 50, 52 рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» («STANKOV v. BULGARIA») від 12.07.2007 (заява №68490/01), вказано про те, що цілі, які переслідуються при стягненні судових витрат, зокрема судового збору слід вважати прийнятними враховуючи загалом питання відправлення правосуддя, зокрема, що стосується фінансування судової системи, крім цього, такі діють стримуючим фактором для легковажних претензій, однак такі не повинні бути надмірним тягарем, тобто значне фінансове навантаження може виступати як фактор, що обмежує доступ до правосуддя, право на суд.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов. Якщо сплата судового збору згідно з вимогами закону є обовязковою, то наслідком недотримання цієї умови є залишення позовної заяви без руху, а у разі якщо документ, що підтверджує сплату судового збору не буде поданий у строк, встановлений судом визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві.

Відповідно до статті 121 ЦПК України позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у статтях 119-120 ЦПК України, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.121 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківського району Харківської місткої ради, Служба у справах дітей Бердичівської міської ради, про позбавлення батьківських прав - залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви в строк, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали.

Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення відмічених вище недоліків заява вважатиметьсяне поданою та буде повернено.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Дзержинського районного суду

м. Харкова В.М. Хайкін