Рішення № 66891356, 02.06.2017, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/2717/17

(2/199/1643/17)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

30 травня 2017 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з даним позовом до відповідача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 гривень. В обґрунтування позову зазначив, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 21 квітня 1985 року по 07 травня 1987 року. В період з 03 листопада 1985 року по 16 серпня 1986 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, ним було отримано мінно-підривне множинне осколкове поранення голови, правого передпліччя, правого стегна, ЗЧМТ. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців було встановлено, що отримані ним поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 1999 році позивачу було первинно встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням. І вже у 2013 році встановлено 3 групу інвалідності, причиною якої є поранення, контузія, пов'язана з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави. У 2015 році 3 група інвалідності була залишена без змін. Окрім того, позивачу було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, психіатра, стаціонарне лікування у 16-ому відділенні ОКПБ, ендокринолога, терапевта, санатрон-курортне лікування. Після звільнення з військової служби позивача періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршення пам'яті, загальна слабкість, тому він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні

У зв'язку з інвалідністю позивач відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя.

Позивач постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився.

Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні.

Враховуючи зазначене, позивач оцінює моральну шкоду, що йому спричинено, у розмірі 100 000,00 грн. та вважає зазначену суму справедливою та адекватною глибині його душевних страждань, та просить суд стягнути її з відповідача на його користь.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач до судового засідання не зявився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений належним чином. Тому суд вважає можливим зі згоди представника позивача, у відповідності до вимог ст. 224 ЦПК України, провести заочний розгляд справ та постановити заочне рішення.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно дост.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно дост.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 21 квітня 1985 року по 07 травня 1987 року, що підтверджується військовим квитоком серії НО № 4974080. В період з 03 листопада 1985 року по 16 серпня 1986 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан, про що свідчить видана йому довідка Амур-Нижньодніпровського районного військового комісаріату від 28.02.2013 р. № 92.

Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, позивач отримав мінно-підривне множинне осколкове поранення голови, правого передпліччя, правого стегна, ЗЧМТ.

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців, протокол № 21 від 11.01.2012 року, було встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія), пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

У 1999 році позивачу було первинно встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК №129266 від 11.03.1999 року. У 2013 році встановлено З групу інвалідності, та у 2015 році 3 група інвалідності була залишена без змін, що підтверджується довідкою МСЕК №005436 від 09.02.2015 року.

Відповідно до ст..23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1ст.1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п.5постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації,так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Позивачем у порушення вищевказаних положень закону не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. Сам факт отримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Крім того, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністюміжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членівсімейзагиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану.Також відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством.

На позивача, як на учасника бойових дій, який брав участь у бойових діях на території іншої держави, розповсюджуєтьсяЗакон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд вважає за доцільне судові витрати віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 11, 60, 77, 84, 88, 209, 212-215,224 ЦПК України, ст.ст.23, 1167, 1176 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Заява про перегляд цього рішення може бути подана відповідачем в Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя