Рішення № 66889037, 25.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Журибеда О.М.

№22-ц/796/2961/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа №753/22045/14-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Панченка М.М.

при секретарі: Куркіної І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до житлово-будівельного кооперативу «Жовтень -3» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернулась до суду з позовомдо ЖБК Жовтень -3», в якому просила стягнути на її користь компенсаціюза невикористану відпустку у розмірі 7546 грн.80 коп.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 13800 грн.та моральнушкодуу розмірі 10000грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідно до наказу від 03.10.2008 року № 10 ЖБК «Жовтень-3» ОСОБА_1 з 03.10.2008 року прийнята на посаду голови правління. 27.06.2014 року на підставі наказу ЖБК «Жовтень-3» від 27.06.2014 року №1/1 позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін. За весь період перебування у трудових відносинах з відповідачем, а саме з 03.10.2008 року по 27.06.2014 року, позивачу надано щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних дня лише в 2013 році. Зазначала, що відповідач повинен був провести з нею остаточний розрахунок, а саме: здійснити виплату грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за наступні періоди:

- з 03.10.2008 року по 03.10.2009 року - 24 календарні дні;

- з 03.10.2009 року по 03.10.2010 року - 24 календарні дні;

- з 03.10.2010 року по 03.10.2011 року - 24 календарні дні;

- з 03.10.2011 року по 03.10.2012 року - 24 календарні дні;

- з 03.10.2013 року по 03.10.2014 року - 18 календарні дні;

Загальна кількість днів невикористаної щорічної відпустки становить 114 календарних днів, проте відповідач при звільнені не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 7546,80 грн.

З огляду на викладені обставини, просила позов задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ЖБК «Жовтень-3» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.10.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2015 року залишено без змін.

21.12.2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Апеляційного суду м. Києві від 13.10.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.06.2015 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Посилалася на те, що рішення суду є необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права при не повному з'ясуванні обставин справи. Зазначала, що судом не надано належної оцінки доказам, суд не дослідив пояснення позивача, якими спростовуються доводи відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з підстав наведених в ній.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішенням, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що факт невикористання позивачем щорічних відпусток у період перебування її на посаді голови правління ЖБК «Жовтень-3» не встановлений.

Колегія суддів не погоджується в повній мірі з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 була призначена на посаду голови правління ЖБК «Жовтень-3» на підставі рішення правління ЖБК від 03.10.2008року.

Відповідно до п.63 Статуту ЖБК «Жовтень-3» у редакції від 10.02.1997року голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) і правління.

Відповідно до протоколу №39 засідання правління ЖБК «Жовтень-3» від 19.06.2014 рокуза результатами обговорення роботи голови правління ЖБК ОСОБА_1ухвалено висловити їй недовіру та звільнити з займаної посади (а.с.20-21 том 1).

З наказу №1/1 від 27.06.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 звільнено 27.06.2014 року за угодою сторін згідно з п.6 ст.36 КЗпП України та зобов'язано ОСОБА_1 передати голові правління Кучеренко Н.Б. матеріальні цінності та документацію, провести передачу-приймання документації кооперативу та матеріальних цінностей до 10.07.2014 року за актом прийому-передачі.

Проте, увстановлений правлінням ЖБК строк до 10.07.2014 рокуОСОБА_1не передала новообраному голові правління документацію ЖБК «Жовтень-3».

Як вбачається з матеріалів справи відповідач неодноразово звертався до ОСОБА_1 щодо повернення документації кооперативу ЖБК «Жовтень-3».

Судом першої інстанції встановлено і не заперечується представником позивача, що у період перебування позивача на посаді голови правління ЖБК табелі обліку робочого часу працівників та їх особові картки не велися, графіки надання відпусток не складалися, книги наказів по ЖБК, в тому числі і наказів про надання відпусток, не велися.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії наказу б/н про надання відпустки (оригінал якого наявний у позивача) ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 03.10.2012 року по 03.10.2013 року тривалістю 24 календарних днів з 09.09.2013 року по 02.10.2013 року включно (а.с.6 том 1).

Відповідно до ст.83 КЗпП України та ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Статтею 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року визначено, що обчислення середнього заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з ст.3 вищевказаного Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сумм відрахування на податки, стягнення, аліментів тощо. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки, до фактичного заробітку включається виплати за час, протягом якого працівникузберігається середній заробіток та допомога у звя'зку з тимчасовою непрацездатністю.

Статтею 7 Порядку визначено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Як вбачається з матеріалів справи сумарний заробіток позивача за останні 12 місяців за період з жовтня 2013 року по вересень 2014року включно становить 23501,50 грн.

Виходячи із наведенногосередньоденна заробітна плата становить: 23501,50 грн. сумарного заробітку / на 331календарні дні (з урахуванням святкових та вихідних днів) = 71 грн.

Згідно з ст.8-1 КЗпП України, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Так, згідно з ст.12 Конвенції Про оплачувані відпустки №132 1970 року, яка була ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 про оплачувані відпустки» від 29.05.2001 року № 2481-111 угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки із заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов'язковим для виконання на території України. Отже, невикористання відпустки з власного бажання позбавляє робітника на компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до норм трудового законодавства у робітника, яким була позивач було право на відпустку, яке вона, будучи головою ЖБК «Жовтень-3» мала можливість використати, але відповідно до її пояснень не використала в повному обсязі. ОСОБА_1 була уповноваженою особою роботодавця в обов'язки якої входило надання в обов'язковому порядку відпустки, тобто, використання права на відпустку залежало від самої ОСОБА_1 так як право на відпустку не може бути реалізоване без виконання роботодавцем (увповноваженою особою роботодавця) обов'язків її надати.

Згідно зп.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Тобто, виплата компенсації за невикористані дні відпустки передбачена саме за останній рік, який передував звільненню, якщо працівник не використав щорічну відпустку зі своєї вини.

З пояснень позивача вбачається, що вона з 2008 року по час звільнення - 27.06.2014року перебувала у відпустці лише один раз, при цьому позивач заяв на відпустки за вказаний період не писала.

Таким чином, ОСОБА_1 будучи уповноваженою особою роботодавця з 2007 року не перебувала у відпустках саме з її вини чи її небажання, а тому виплата компенсації за невикористану відпустку має бути виплачена саме за останній рік, який передував звільненню позивача.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення грошової компенсації за 18 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 03.10.2013 року по 03.10.2014 року в розмірі 1278 грн. (71 грн середньоденна заробітна плата * 18 днів відпустки =1278).

Крім того, за приписами ст.ст.116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Звикладеного випливає, що на роботодавця покладено обов'язок повністю розрахуватисяз працівником, який у день звільнення не працював, не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимогпро розрахунок, невиконання вказаного обов'язку має наслідком покладанняна нього відповідальності - стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в день звільнення не працювала. Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач після її звільнення пред'являла до відповідача вимогу про розрахунок, а тому вважати, що відповідачем було порушено строки розрахунку при звільненні немає.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем позивачу була спричинена моральна шкода внаслідок порушення її трудових прав у зв'язку з невиплатою компенсації за невикористану відпустку за останній рік, який передував звільненню.

Враховуючи характер і тривалість страждань позивача, виходячи з засад виваженості та розумності колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі 500 грн., оскільки розмір моральної шкоди позивачем завищений.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 червня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Жовтень -3» (ідентифікаційний номер 24361100) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошову компенсацію за 18 днів невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі 1278 грн. за виключенням сум відрахування на податки та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Жовтень -3» (ідентифікаційний номер 24361100) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: