Ухвала суду № 66889024, 24.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХ ВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарях: Казанник М.М., Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій, попередження та наказу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

23.02.2016 позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням поданої заяви про зміну підстав позову, збільшення позовних вимог /т.1 а.с.193-199/ просив суд:

§ поновити позивачу строк визнання неправомірними дій при складанні та ознайомлені з попередженням від 17.03.2015;

§ визнати неправомірними дії Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (далі - РС СКП «Спецкомінат ПКПО»), ОСОБА_3 при складанні та ознайомленні позивача з попередженням від 17.03.2015;

§ визнати неправомірним попередження від 17.03.2015 щодо нього;

§ визнати неправомірним наказ № 226 від 08.12.2014 про попередження про звільнення;

§ стягнути на користь позивача з відповідача РС СКП «Спецкомінат ПКПО» - 5000000,00 грн., з відповідача ОСОБА_3 - 2000000,00 грн., з відповідача ОСОБА_4 - 2000000,00 грн., як відшкодування завданої позивачу моральної шкоди.

Справа № 761/7096/16-ц № апеляційного провадження:№ 22-ц/796/2448/2017Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.03.2012 було затверджено мирову угоду, згідно якої відповідач РС СКП «Спецкомінат ПКПО» зобов'язався поновити позивача на посаді першого заступника директора з 22.01.2011 та виплатити йому різницю в окладах. Однак такі обов'язки було виконано частково. 16.05.2012 позивача було переведено на посаду помічника директора, без погодження та ознайомлення з таким наказом. На підставі Наказу від 14.01.2013позивача було переведено на посаду начальника Центрального розподільчого складу, а Наказом від 23.01.2014 призначено на посаду начальника Відділу постачання.

17.03.2015 позивача було ознайомлено з попередженням про майбутнє вивільнення з 18.05.2015 у зв'язку з скороченням. Позивач вважає, що на підприємстві відсутні підстави для проведення скорочення. До того ж враховуючи, що він призначений на посаду з порушенням норм трудового законодавства, то і винесення йому попередження про скорочення цієї посади є незаконним.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.12.2016 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання неправомірними дій, попередження та наказу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Не погодився з таким рішенням суду позивач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення заявлених позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права. Позивач вказує на те, що судом першої інстанції не розглянуто та не обґрунтовано відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету позову; не вирішено клопотання про залучення у справі третьої особи Київського міського голови Кличка В.В.; необґрунтовано відмовлено у забезпеченні доказів шляхом їх витребування та виклику свідків. Також, зазначає, що судом порушені норми процесуального права, оскільки не закінчено допит позивача як свідка та ухвалено рішення суду. Докази долучені судом до матеріалів справи є незаконними, отриманими з незаконних джерел - від особи без відповідних повноважень, оскільки адвокат Калюжний О.О. не має ордеру, договору про надання правової допомоги між Ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО», ОСОБА_3, ОСОБА_4. Також суд не врахував, що звертаючись до суду з вимогою поновити строк визнання неправомірними дій при складанні та ознайомленні з попередженням, власне попередження, позивач мав на увазі строк звернення до суду задля визнання неправомірними дій при складанні та ознайомленні з попередженням, власне попередження. Судом не враховано, що тримісячний строк оскарження попередження розпочався з 18.03.2015 та спливав 18.06.2015, з 18.05.2015 по 15.06.2015 позивач перебував на лікарняному, 16.06.2015 вийшов на роботу та був звільнений, а 30.06.2015 до Дніпровського районного суду м. Києва подав позов про поновлення на роботі, оскаржуючи також попередження, а тому 23.02.2016 звернувся до суду з позовом у цій справі з інших підстав, у зв'язку з чим просив суд поновити строк оскарження неправомірних дій при складанні попередження та власне попередження. Попередження про звільнення не є юридичним документом, воно не було затверджено у формі додатку до наказів винесених при скорочені та попереджені працівників, а тому є неправомірним. До того ж позивач не був ознайомлений з наказами по підприємству № 214 від 24.11.2014 «Про скорочення чисельності і штату працівників» та № 226 від 08.12.2014 «Про попередження про звільнення», тому строк не може вважатися порушеним, натомість наявні ознаки порушення процедури видання цих наказів та фальсифікації документації на підприємстві. Вказані обставини не враховані судом, крім того суддею було порушено таємницю нарадчої кімнати, що дає підстави для висновку про незаконність постановленого рішення суду.

В судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог. На початкових стадіях судового засідання участь приймав представник позивача ОСОБА_9 У зв'язку з його хворобою, за клопотанням позивача 17.05.2017 була продовжена перерва в судовому засіданні до 24.05.2017. З огляду на встановлені процесуальним законом строки розгляджу апеляційної скарги на рішення суду та у справах з трудових правовідносин, апеляційним судом відхилено клопотання позивача в частині продовження перерви до одужання представника, але не менше ніж 20 днів. Після продовження судового розгляду позивач, діючи на власний розсуд, не забезпечив участі представника, фахівця в галузі права.

Представники відповідача Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» (далі - РС СКП «Спецкомбінат ПКПО») Чехоєва Н.М. та Калюжний О.О. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 повідомлялись про розгляд справи в установленому процесуальним законом порядку, як за місцем проживання, так і за місцем роботи. Проте судова кореспонденція вручена не була, повернута поштовим відділення за закінченням терміну зберігання. Тому, виходячи з положень ч. 5 ст. 75 ЦПК України, вважаються повідомленими належним чином, а причини неявки в судове засідання не є поважними.

В порядку п.4 ч. 1 ст.169 ЦПК України вказані особи викликались для дачі особистих пояснень, про що також повідомлялись. Проте, в порядку ст. 27 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яке нею реалізується на власний розсуд.

За наведених обставин, колегія суддів, керуючись положеннями ч.2 ст. 305 ЦПК України, вважає, що неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з їх недоведеності, а саме позивачем не доведено за захистом якого права він звернувся, а також суд вважає, що попередження яке оспорюється позивачем не є правочином, а є процедурним документом, що носить інформаційний характер. Не погодився суд і з твердження позивача про незаконність наказу № 226 від 08.12.2014 у зв'язку з відсутністю техніко-економічного обґрунтування скорочення, оскільки це не передбачено положеннями ст. 49-2 КЗпП України

Позивачем не було надано також доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми моральної шкоди з відповідачів.Крім того, судом не встановлено, що погіршення стану здоров'я позивача мало місце саме внаслідок дій/бездіяльності відповідачів.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що наказом № 111-п від 16.05.2012 позивач був поновлений на посаді першого заступника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» з 22.02.2012 /т. 1 а.с.189/.

На підставі заяви позивача від 16.05.2012, наказом № 110-п від він був переведений на посаду помічника директора РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» /т.1 а.с.190-191/.

На підставі Наказу від 14.01.2013позивача було переведено на посаду начальника Центрального розподільчого складу, а Наказом від 23.01.2014 призначено на посаду начальника Відділу постачання. Вказані обставини визнані сторонами у справі, тому в порядку ч.1 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають. Тобто сторонами у справі визнані обставини щодо наявності між ними трудових правовідносин, у яких позивач є працівником, що займав посаду начальника Відділу постачання.

В позовній заяви позивач посилається на порушення вимог трудового законодавства при призначенні його на посаду, проте вимог про визнання неправомірними таких дій відповідачів та/або скасування цих наказів в ході розгляду справи заявлено не було. А отже обставини щодо призначення позивача на посаду начальника Відділу постачання виходять за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до наказу № 214 від 24.11.2014з метою скорочення апарату управління, оптимізації основного виду діяльності, на основі проведеного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства виникла необхідність внесення істотних змін в організацію виробництва і праці підприємства та його структури, в тому числі шляхом скорочення чисельності та штату працівників /т.1 а.с.19-23,142-146/.

У відповідності з ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Твердження позивача про незаконність цього наказу у зв'язку з відсутністю техніко-економічного обґрунтування скорочення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а тому не можуть бути прийняті до уваги суду. Наведеною вище нормою законодавства визначено право підприємства самостійно визначати свою організаційну структуру без встановлення певних умов чи підстав, тому і втручання у це право державними органами не передбачається. У зв'язку з цим здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства, як на тому наполягає позивач, буде втручанням у внутрішню діяльність підприємства без достатніх правових підстав, що є неприпустимим для суду та в Держави в цілому.

Наказом № 226 від 08.12.2014 було зобов'язано повідомити про наступне звільнення у зв'язку із скороченням певних працівників, зокрема, і позивача, як начальника Відділу постачання (п.1.16) /т.1 а.с.4-5,24-26/.

Позивачем 17.03.2015 було отримано попередження про здійснення скорочення його посади та майбутнє звільнення з 18.05.2015. Графа про запропоновані посади не заповнена /т.1 а.с.150/.

З Акту від 17.03.2015 вбачається, що одночасно з врученням повідомлення про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, позивачу, начальнику відділу постачання, на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України було запропоновано перелік посад, вакантних у відповідача РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» станом на 17.03.2015для можливого переведення, а саме: енергетик, машиніст компресорної установки 5-го розряду транспортно-механічної дільниці, електрик 3-го розряду Лісового кладовища, електрогазозварник 4-го розряду Міського кладовища, каменотес 5-го розряду Лісового кладовища, прибиральник території Байкового кладовища, прибиральник території Міського кладовища, прибиральник території Лісового кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Міського кладовища, робітник ритуальних послуг 3-го розряду Лісового кладовища. Позивач, усно відмовився від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення; відмовився від надання письмової відмови від запропонованих йому вакантних посад для можливого переведення. Засвідчено, що позивач від підпису в даному Акті відмовився.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вказана норма законодавства не вимагає видання відповідного наказу та здійснення письмового попередження працівника про звільнення, не встановлює вимог до процедури проведення попередження, окрім двомісячного строку, який має бути додержаний при звільненні.

В даній справі предметом спору є виключно процедура проведення попередження, а саме видання наказу та відсутність в тексті попередження запропонованих посад.

Наказ № 226 від 08.12.2014 був виданий відповідачем РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, носить розпорядчий характер. При цьому, цим наказом обов'язки покладаються на відповідача ОСОБА_4, а не на позивача, тому відсутність його ознайомлення з цим наказом є порушенням його прав. Не свідчить про порушення прав позивача і сам зміст наказу. Твердження позивача про фальсифікацію цього наказу не підтверджується жодним доказом. Вказаний наказ зареєстрований в книзі реєстрації наказів РС СКП «Спецкомбінат ПКПО», оригінал журналу оглянутий в судовому засіданні апеляційного суду 24.05.2017, інших вимог до оформлення та фіксації факту видачі наказів чинне законодавство не містить. Таким чином, вимога позивача про визнання неправомірним наказу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Як вже вказано вище, діюче законодавство не містить вимог до форми здійснення попередження роботодавцем працівника та пропонування йому посад для переведення, а тому відсутність у тексті попередження переліку запропонованих посад, сама по собі не свідчить про порушення прав позивача. Вказаний висновок ґрунтується і на правових позиція Верховного Суду України, який здійснюючи аналіз положень ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України, вказав на те, що роботодавець зобов'язаний протягом двох місяців запропонувати працівникові всі наявні посади (справа № 6-40цс15 та справа № 6-2485цс16). Що вказує на те, що пропозиція іншої роботи може бути здійснена окремо від попередження про майбутнє звільнення. А тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідачів при складанні попередження та визнання самого попередження неправомірним.

Згідно зАктом від 17.03.2015 позивачу було запропоновано ряд вакантних посад, від яких він відмовився, також позивач відмовився письмово засвідчити своє волевиявлення. Таким чином, вимога законодавства щодо здійснення одночасного з попередженням про звільнення пропонування іншої роботи додержана відповідачем.

Вказаний акт складений п'ятьма особами: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які своїми підписами засвідчили викладені в ньому обставини. Матеріали справи не містять доказів на спростування цих обставин. натомість в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що позивачем окремо оскаржувались дії осіб по складанню цього акту. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.07.2016 у справі № 755/3494/16-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Вказане рішення набрало законної сили після перегляду Апеляційним судом м. Києва 15.09.2016. При ухваленні вказаних судових рішень судами встановлена відсутність порушених прав та законних інтересів позивача та вимог чинного законодавства при складанні працівниками РС СКП «Спецкомбінат ПКПО» Акту від 17.03.2015 щодо пропонування позивачеві вакантних посад та його відмови від цих посад та підпису в акті /т.2 а.с.159-173/.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч вказаній нормі та положенням ст. 60 ч. 1 ЦПК України стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Разом з тим, апеляційна скарга переважно мотивована неповним з'ясуванням судом обставини справи в зв'язку з відсутністю доказів, що виходячи з наведених положень є обов'язком сторін у справі, зокрема позивача, а повноваження суду стосуються оцінки наданих сторонами доказів.

Отже висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених позовних вимог відповідає обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтовану відмову у забезпеченні доказів шляхом їх витребування та виклику для допиту свідків відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В порядку ст. 59 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив про виклик в якості свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 /т.1 а.с.41/. Вказане клопотання ухвалою суду від 01.04.2016 задоволено частково, викликано в якості свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 /т.1 а.с.46/. Вказані свідки в судове засідання не з'явились, проте і сторона, яка заявила про їх виклик, не наполягала на тому, не забезпечила їх явку, а тому завершення судом першої інстанції судового розгляду без виклику вказаних осіб не є порушенням вимог процесуального права, так як ст. 170 ЦПК України передбачає таке право суду.

Позивач ОСОБА_1 - був допитаний в якості свідка в судовому засіданні 11.10.2016, згідно журналу судового засідання як представником позивача, так і представником відповідача позивачу як свідку були поставлені запитання та надані відповіді, після чого оголошена перерва. Після продовження судового розгляду таких заяв від представника позивача не надходило, сам позивач в судове засідання не з'явився, а тому його твердження про незавершений допит є безпідставним. /т.2 а.с.31-33,47-49/.

Також позивач неодноразово звертався до суду з клопотаннями про витребовування доказів у справі частина з яких була задоволена судом, що вбачається з ухвали від 19.05.2016. В задоволенні клопотання про витребовування цілого ряду документів ухвалою суду від 11.10.2017 відмовлено з посиланням на предмет і підстави позову. Такий висновок є обґрунтованим, оскільки позов заявлений щодо здійснення відповідачем попередження позивачу про майбутнє звільнення, а клопотання про витребовувння доказів стосуються документів щодо діяльності всього підприємства протягом 2012-2014 років, здійснення перевірки повноважень особи яка здійснювала аудиторську перевірку підприємства, а також матеріалів судових справ за позовами інших працівників підприємства, тобто документів щодо обставин які виходять за межі заявлених позовних вимог у цій справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не обґрунтовано відмовлено у прийнятті заяв про зміну предмету позову, відхиляються апеляційним судом з огляду на положення ч.2 ст.31 ЦПК України. Згідно вказаної норми законодавства, до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Дана справа перебувала в провадженні суду першої інстанції з 23.02.2016, заява про зміну предмету позову була подана представником позивача в судовому засіданні та розглянута судом 11.10.2016. За цей проміжок часу судом прийняті уточнення позовних вимог від 14.07.2016, розглянуті численні клопотання сторони позивача, які часто мали повторний характер. Слід звернути увагу, що дії позивача, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, справляють враження про незацікавленість сторони позивача у розгляді даної справи та вирішення її по суті, його клопотання стосуються питань, що виходять за межі заявлених позовних вимог, заявляються неодноразово, що ускладнює і затягує розгляд справи. Проте, в силу ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Клопотання про залучення у справі третьої особи Київського міського голови Кличка В.В. відсутнє в матеріалах справи і не вбачається із журналу судового засідання. Разом з тим, в порядку ст. 35 ЦПК України, питання залучення до участі у справі третіх осіб вирішується судом за клопотанням сторін виходячи із предмету і підстав спору. В даному випадку відсутність участі у справі Київського міського голови Кличка В.В. не свідчить про порушення прав позивача, які є предметом даного судового розгляду.

Твердження позивача про долучення до матеріалів справи доказів, отриманих з незаконних джерел - від особи без відповідних повноважень, оскільки адвокат Калюжний О.О. не має ордеру, договору про надання правової допомоги між Ритуальною службою СКП «Спецкомбінат ПКПО», ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхиляються колегією суддів. Докази долучені до матеріалів справи стороною відповідача РС СКП «Спецкомбінат ПКПО», на виконання ухвали суду, завірені його печаткою та його уповноваженими особами, а не представником Калюжним О.О., тому сумнівів не викликають і відсутні підстави для висновку про їх незаконність чи неналежність.

Посилання позивача щодо наявності підстав для поновлення строку звернення до суду не приймаються до уваги апеляційного суду, оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог по суті, а не у зв'язку з пропуском строку звернення, який є самостійною підставою. А отже ці доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

В судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що обставини порушення суддею першої інстанції таємниці нарадчої кімнати не стосуються ухвалення оскаржуваного рішення. Ці обставини, за твердженням позивача, мали місце при розгляді одного з клопотань, проте відповідні докази відсутні і не були заявлені при подальшому розгляді справи судом першої інстанції. А тому вказане не впливає на законність і обґрунтованість рішення суду.

Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.12.2016 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: