Рішення № 66886540, 02.06.2017, Василівський районний суд Запорізької області

311/800/17

2/311/508/2017

02.06.2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2017 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Степаненко Ю.А.

при секретареві Шак О.В.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Василівка цивільну справу за позовом:

ОСОБА_3 до Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов позов ОСОБА_3 до Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, який був уточнений в ході судового розгляду справи, в якому позивач зазначає, що він працює сторожем в Комунальному закладі «Василівський історико - архітектурний музей - заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради Запорізької обласної з 24.11.2015 року.

Згідно контракту, укладеного між ним та Міністерством оборони України, він вступив на військову службу в особливий період та з 13.07.2016 року перебуває на військовій службі в військовій частині пп ВО 105 м. Запоріжжя.

У такому випадку на працівника підприємства поширюються гарантії ст. 119 КЗпП України, і на час служби в військовій частині, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Також за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі незалежно від підпорядкування та форми власності.

30.11.2016 року він звернувся до відповідача з проханням надати йому роз'яснення стосовно невиплати заробітної плати з вересня 2016 року та надати копію трудової книжки. Відповіді на звернення він не отримав. Йому надали копію трудової книжки та копію відповіді Департаменту культури, туризму, національностей та релігії Запорізької обласної державної адміністрації від 28.07.2016 року № 01-0224/1259 за запит відповідача.

Своєю відповіддю Департамент інформує відповідача (підпорядкований йому заклад), що відповідно до ст.119 КЗпП України, за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, в яких вони працювали на час призову. Також у своїй відповіді директор Департаменту повідомив, що за ОСОБА_3 зберігається посада і середній заробіток до моменту фактичного виведення посади «сторожа» з 06 вересня 2016 року, але статтею 36 КЗпП України передбачено, що за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно ст. 119 КЗпП України, відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року у розмірі (4 міс. х 1611,92 грн.) 6447,68 грн. та середній заробіток за січень, лютий, березень 2017 року (3 міс х 1611,92 грн.) 4835,76 грн., всього - 11283,44 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні 44 копійки).

Вважає дії відповідача незаконними, вони призвели до його моральних страждань, оскільки він, знаходячись на військовій службі в зоні АТО, переживає з приводу існування своєї сім'ї, що спричиняє йому тяжкі душевні хвилювання. Він страждає від того, що відповідач, якого він захищає ціною власного життя, не здійснює захист його гарантованих державою трудових прав.

Позивач просить суд стягнути з Комунального закладу «Василівський історико - архітектурний музей - заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради Запорізької обласної на його користь середній заробіток у розмірі 11283,44 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні 44 копійки), моральну шкоду у розмірі 22400 (двадцять дві тисячі) гривень; стягнути з Комунального закладу «Василівський історико - архітектурний музей заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради Запорізької обласної судовий збір на користь Держави.

В судовому засіданні представник позивача в особі адвоката ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги з підстав, викладених в уточненому позові, просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в особі ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, підтримав письмові заперечення, які містяться в справі.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, оглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Як було встановлено в судовому засіданні та як видно з матеріалів справи, 26.06.2014 року Рішенням Запорізької обласної ради №2, копія якого є в справі, ОСОБА_4 призначений на посаду директора КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради.

Зі Статуту КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, зокрема, розділів VIII та IX, Закону України «Про оплату праці», копія якого є в справі, встановлено, що директор наділений не тільки повноваженнями, а й обовязками, у тому числі, щодо дотримання трудового законодавства України, та несе персональну відповідальність за його порушення.

Як вбачається з наданих матеріалів, ОСОБА_5 працював в КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради на посаді «сторожа». Наказом директора ОСОБА_4 №133-осн. від 01.07.2016 з 01.07.2016 року виведено зі штатного розпису посаду «сторож» (чотири одиниці) та введено посаду «охоронник» (чотири одиниці), про що, у тому числі ОСОБА_3, був повідомлений 05.07.2016 під підпис.

ОСОБА_3 повідомлявся про наступне звільнення з посади «сторожа» на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ з 01.09.2016, однак, наказ про звільнення ОСОБА_3 не видавався. Його трудова книжка знаходиться в КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради.

19.07.2016 було видано наказ №157-осн., копія якого є в справі, про увільнення ОСОБА_3 з 13.07.2016 від роботи у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, укладено короткостроковий контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на особливий період або до рішення про демобілізацію під час мобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до дня практичної демобілізації. Наказано бухгалтерії за результатами розяснень Запорізької обласної ради та Департаменту культури,

туризму, національностей та релігії провести повний розрахунок сторожу ОСОБА_3

Копія зазначеного Контракту є в матеріалах справи.

Таким чином, зазначеним наказом директор КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради ОСОБА_4 підтвердив те, що за ОСОБА_3 зберігається місце роботи, посади та середній заробіток на строк до закінчення особливого періоду або до дня практичної демобілізації.

Разом з тим, середній заробіток ОСОБА_3 не виплачувався з вересня 2016 року.

Відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпПУ в редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин за період, який є предметом даного розгляду: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (діяла з січня 2017 року), а також : за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"(діє на даний час), а також: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (діяла до січня 2017 року).

Аналіз даної статті свідчить про те, що за позивачем, який прийнятий на військову службу за контрактом, зберігаються, у тому числі, місце роботи, посада і середній заробіток.

Посилання відповідача на те, що середній заробіток ОСОБА_3 не виплачувався у звязку з тим, що ОСОБА_3 прийнятий на військову службу за контрактом не під час мобілізації та не під час особливого періоду, не в порядку призову, забезпеченого заходами державного примусу, а добровільно, що звільняє, на його думку, КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради від сплати ОСОБА_3 середнього заробітку за період служби, є безпідставними, вони суперечать вимогам Законів України: "Про військовий обовязок і військову службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію","Про альтернативну (невійськову) службу", «Про оборону

України», Положенню про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указу Президента України «Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», ст.119 КЗпПУ, а також вищезазначеному наказу №157-осн. від 19.07.2016 року.

При цьому, як вбачається з Контракту від 13.07.2016 року, Витягу з наказу №185 від 13.07.2016 року, довідки №199 від 13.07.2016 року, довідки №417 від 01.06.2017 року, які є в справі, ОСОБА_3 прийнятий на військову службу за контрактом про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського складу, під час дії особливого періоду, на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію.

Посилання відповідача на те, що середній заробіток ОСОБА_3 не виплачувався у звязку з тим, що КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради не отримував на ці виплати кошти з державного бюджету України відповідно до «Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у звязку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у звязку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 105, є безпідставними, оскільки, відповідальність за недотримання вимог ст.119 КЗпПУ, несе КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, відсутність коштів не є підставою для невиконання вимог трудового законодавства.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.11 ЦПК України, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено трудові права позивача ОСОБА_3 на своєчасну оплату праці, а тому, вони підлягають відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 середнього заробітку у розмірі 11 283,44 грн. (одинадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні 44 копійки), за період з вересня 2016 року по березень 2017 року ( 7*1611,92 = 11 283,44 ).

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1); моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2); моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру

відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3); моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4).

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суду при вирішенні вказаного питання необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Пунктом 9 вказаної Постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що порушивши законодавство про оплату праці та трудові права позивача ОСОБА_3, який прийнятий на військову службу за контрактом про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України на посадах сержантського складу до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, відповідач завдав позивачеві моральної шкоди, яка виразилася в його моральних стражданнях.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, обєктивності, виваженості, розумності та справедливості, беручи до уваги обставини по справі, враховуючи глибину його моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках і наслідків, що наступили, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на його користь 1000 грн.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь

у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, розмір моральної шкоди, про стягнення якого просить суд позивач 22400 (двадцять дві тисячі) гривень, суд вважає необґрунтованим, позивач не надав суду належні та достатні докази на його підтвердження.

Також, згідно ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Законом України «Про судовий збір», Законом України «Про збройні сили України», Законом України «Про оплату праці», Законом України "Про військовий обовязок і військову службу", Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу", Законом України «Про оборону України», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_2 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» N 9 від 06.11.1992 р. зі змінами, ст.119, 221, 231, 232, 233 КЗпПУ, ст.ст.22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 64, 81, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов: ОСОБА_3 до Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради, про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,- задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 24911290) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) середній заробіток у розмірі 11 283,44 грн. (одинадцять тисяч двісті вісімдесят три гривні 44 копійки), за період з вересня 2016 року по березень 2017 року включно.

Стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 24911290) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) моральну шкоду в розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень.

Стягнути з Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник» «Садиба Попова» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 24911290) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 640 грн.

У іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Василівського

районного суду

Запорізької області ОСОБА_6