Ухвала суду № 66878090, 31.05.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/2735/17 Головуючий 1 інстанції Якуша Н.В.

Справа № 640/20112/16-ц Доповідач Кружиліна О.А.

Категорія: відшкодування шкоди

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року м.Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого Кружиліної О.А.

суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря Каплоух Н.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу

за апеляційними скаргами Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2017 року

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь збитки в сумі 62 341,03 гривень.

Стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь упущену вигоду у сумі 165 474 гривень.

Стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на свою користь моральну шкоду у сумі 25 000 гривень.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що через незаконні дії по накладанню арешту та протиправної бездіяльності державних виконавців, яка полягала у не знятті арешту, безпосередньо вплинули на його право власності, оскільки у грудні 2014 року, не знаючи про факт накладання арешту на все його майно, він мав намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, для чого уклав з громадянином ОСОБА_3 договір завдатку від 02 грудня 2014 року. Проте, внаслідок того, що державними виконавцями було здійснено незаконне накладання арешту та незаконна бездіяльність з приводу його не зняття, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений не був, що вплинуло на неможливість виконання ним взятих на себе зобовязань за договором завдатку та стало підставою для судового розгляду позовних вимог ОСОБА_3 до нього про стягнення завдатку, 3 % річних та інфляційних витрат. Вказане рішення суду набуло чинності і він був вимушений понести витрати по сплаті покупцю грошових коштів в загальній сумі 62 341,03 гривень.

Крім того, зазначив, що у звязку із вищевикладеним не мав змоги продати земельну ділянку за суму, яку йшла мова у договорі, а саме 181200 гривень, та в подальшому земельна ділянка була продана лише за 15726 гривень, тобто наявний факт упущеної вигоди через неналежне виконання державними виконавцями своїх обовязків.

Розмір моральної шкоди обґрунтував тим, що незаконне рішення державного виконавця, протиправна бездіяльність вплинули на його нормальні життєві звязки, він був вимушений направляти власні зусилля, витрачати власні кошті та час на поновлення свого права власності.

Зазначив, що враховуючи той факт, що процедура відшкодування шкоди за предметом судової справи здійснюється Державною казначейською службою України, як розпорядником державних коштів, просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та стягнути вказані кошти саме з Казначейства.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області та Державна казначейська служба України подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення в частині стягнення моральної шкоди та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг посилалися на неповне зясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, відповідно до статті 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи доводи сторін, суд першої інстанції забезпечив сторонам рівні можливості щодо надання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи і вирішив справу на засадах змагальності.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні дані та відповідні їм правовідносини, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з положень статей 22, 23, 611, 612, 614, 623, 627, 1167, 1173, 1174 ЦК України, статей 5, 7 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин), Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 45 від 30 січня 2013 року, з урахуванням розяснень, які містяться в пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421, рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 та вважав, що позивачем не доведена наявність заподіяної йому матеріальної шкоди, що ґрунтується на загальних підставах відповідальності за завдану майнову шкоду у вигляді реальних збитків, а також те, що саме неправомірні дії та бездіяльність державних виконавців стали підставою для стягнення з нього коштів за судовим рішенням від 26 травня 2016 року, а тому прийшов до висновку, що вимоги про стягнення на користь позивача збитків в сумі 62 341,03 гривень є безпідставними, а отже такими що не підлягають задоволенню. Також суд вважав недоведеними вимоги позивача щодо стягнення упущеної вигоди, яку він розрахував як різницю між потенційно можливим розміром отриманого розміру грошей при продажі земельної ділянки у грудні 2014 року та розміром отриманих ним грошей від продажу цієї ж ділянки у 2015 році. Однак, оскільки дії державного виконавця, пов'язані з винесенням постанови про накладання арешту на все майно позивача були визнанні судом неправомірними, як і бездіяльність щодо його не зняття, суд прийшов до переконання, що позивач дійсно був позбавлений можливості своєчасно реалізувати своє право власності на належне йому майно через встановлені судом обставини, а тому у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

З таким висновком суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим, та таким, що ґрунтується на достатньо повно встановлених обставинах справи, доказах, які містяться в матеріалах справи та відповідає вимогам статті 213 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, у випадках, встановлених законом.

За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржував дії державного виконавця щодо винесення ним постанов про накладання арешту і саме це було предметом дослідження в Ленінському районному суді м. Харкова, а так факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, встановлений у передбаченому законом порядку, що дає підстави вважати, що позивач дійсно був позбавлений можливості своєчасно реалізувати своє право власності на належне йому майно через встановлені судом обставини, а тому у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди за рахунок держави.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру моральної шкоди у розмірі 5000 гривень з урахуванням вимог статті 6 Міжнародної Конвенції про захист прав людини та основних свобод, практики Європейського суду з прав людини в національному судочинстві (справи «Бурдов проти Росії») та тих обставин, що позивач протягом тривалого часу зазнавав душевних страждань у зв`язку з незаконним накладанням арешту на належне йому майно, необхідністю доводити порушення своїх прав в судовому порядку шляхом оскарження неправомірних дій державного виконавця, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319, ЦПК України,-

у х в а л и в:

Апеляційні скарги Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу апеляційного суду може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

ОСОБА_4