Ухвала суду № 66867245, 29.05.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/816/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Іванова Н. Ю.

Доповідач Авраменко Т. М.

УХВАЛА

Іменем України

29.05.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.,

суддів: Кіселика С.А., Суровицької Л.В.

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, треті особи: Національний банк України, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Національний банк України, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність.

Зазначав, що 17 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 28.3/14/07-С, відповідно до якого останньому надано грошові кошти в сумі 30000 доларів США на строк до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,60 % річних.

17 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем укладено договір іпотеки б/н, відповідно до якого банку передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Відповідач своїх зобов'язань за кредитним договором не виконує, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 353886 грн. 55 коп., з яких: тіло кредиту - 340779 грн. 44 коп., відсотки - 13107 грн. 11 коп., в доларах тіло кредиту становить 15768,23 дол., відсотки - 445,64 дол.

Просив в рахунок погашення заборгованості в розмірі 353886 грн. 55 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за позивачем права власності на зазначену квартиру.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на нього можливе лише шляхом позасудового врегулювання таких вимог, крім того в межах графіку погашення кредиту заборгованість відсутня.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити. Зазначає, що суд не взяв до уваги, що наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку. До того ж предмет іпотеки є єдиним забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача та третьої особи просили відхилити апеляційну скаргу, оскільки рішення суду є законним та справедливим, правовстановлюючі документи на іпотечне майно знаходяться у відповідача і перешкод у позивача для звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому договором, не має. На час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційному суді прострочена заборгованість відсутня, що визнає позивач.

Представник позивача про час та місце розгляду справи повідомлений в установленому законом порядку під розписку (т.2 а.с.69,71,73,74,76,87, 90,91,98), в судове засідання не прибув повторно, просив розглянути справу за його відсутності (т.2 а.с.93).

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 17 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 28.3/14/07-С, відповідно до якого останньому надано грошові кошти в сумі 30000 доларів США на споживчі цілі на строк до 16 вересня 2022 року зі сплатою 13,60 % річних (т.1 а.с.7-13). 14 жовтня 2009 року укладена додаткова угода до цього кредитного договору (т.1 а.с.14-15).

17 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки б/н, банку передано в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (т.1 а.с.16-21) .

27 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с.31-37).

Статусу іпотекодержателя позивач набув 09 червня 2014 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру (т.2 а.с.104-108).

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 належним чином виконувала умови кредитного договору, вперше прострочення виникло у квітні 2014 року, проте на липень 2014 року заборгованість була погашена, потім прострочення виникло в жовтні 2014 року (т.1 а.с.157-158).

Причиною виникнення заборгованості, як пояснила представник відповідача, стало підвищення курсу долара та неможливість придбати валюту в зв'язку з обмеженням її продажу, а за умовами договору сплата кредиту передбачена в доларах. Також ці обставини підтверджуються зверненнями відповідача до банку (т.1 а.с.113-115

Станом на 28 липня 2015 року розмір простроченої заборгованості за тілом кредиту становив 1435,21 дол. США, сума прострочених відсотків - 445,64 дол.США (т.1 а.с.24).

26 серпня 2015 року банк надіслав відповідачу лист-вимогу, в якому зазначив, що станом на 28 липня 2015 року існує прострочена заборгованість в сумі 1880,85 дол.США, яку банк вимагав сплатити в тридцятиденний строк, у разі незадоволення цієї вимоги банк вимушений буде захищати свої майнові права шляхом позасудового врегулювання спору згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя або стягнення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором в сумі 16374,71 дол. США, яка складається з тіла кредиту 15768,23 дол.США, відсотків 606,48 дол.США, еквівалент 353886 грн.55 коп. (т.1 а.с.24,25), лист зданий на пошту 27 серпня 2015 року (т.1 а.с.26).

Таким чином, листом-вимогою банку передбачена сплату в тридцятиденний строк лише простроченої заборгованості і тільки в разі її несплати буде стягуватися достроково вся сума за кредитним договором.

Проте позовна заява до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність банку для погашення всієї суми заборгованості здана на пошту 31 серпня 2015 року, тобто з недотриманням встановленого самим банком строку (т.1 а.с.97).

Пунктом 4.3 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель за 30 календарних днів попереджає іпотекодавця про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язанння, забезпечені іпотекою, не будуть виконані, іпотекодержатель на свій розсуд задовольняє свої вимоги, зокрема набуває право власності на майно.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Одним із видів застави нерухомого майна є іпотека. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель, як зазначено у ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», тобто в позасудовому порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 вказаного Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Судом встановлено і це не оспорюється позивачем, що іпотечний договір має відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, позасудовий порядок набуття іпотекодержателем права власності.

Відомості, що за зверненням банку орган реєстрації на підставі іпотечного договору відмовив в реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, позивачем не надано.

Судом також встановлено, що прострочена заборгованість за кредитним договором повністю відсутня, що підтверджується квитанціями про сплату коштів за період з 17 вересня 2007 року по 10 травня 2017 року (т.1 а.с.72-112,118, 233-242, т.2 а.с.95-96) та довідкою банку (т.2 а.с.7-8).

Сума заборгованості відповідно до розрахунку банку за тілом кредиту за період з 28 липня 2015 року по 09 листопада 2016 року зменшилася з 15768,23 дол.США до 11502 дол. США, заборгованість за відсотками відсутня, вимоги про стягнення неустойки позивачем в позові не заявлялися.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові про передачу банку права власності на квартиру відповідача. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судом, у п.38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в якому роз'яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, наявність договору про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а також в ухваліВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року (а.с.178).

Скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2016 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2015 року про задоволення позову банку передачу предмету іпотеки у власність іпотеко держателя Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2967 цс 16 зазначив, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Отже, суди, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосували норми статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, колегія суддів зазначає, що звітом про оцінку від 04 травня 2016 року вартість іпотечного майна становить 465027 грн. (т.1 а.с.161-195), позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 353886 грн. 55 коп. без врахування сплачених відповідачем сум за час розгляду справи, тобто при задоволенні позову буде визнано право власності на майно, вартість якого перевищує суму боргу.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, умовам укладеного між сторонами договору, та вимогам закону. В межах доводів апеляційної скарги підстав для його зміни або скасування не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити, а рішення Кіровського районного суду м.Кіровограда від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: С.А.Кіселик

Л.В.Суровицька