Ухвала суду № 66867224, 30.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6948/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1013/К/17 суддя Тимошенко Т.І.

Категорія 19 (I) Суддя-доповідач - ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

30 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря: Борщ А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (надалі ТОВ «ЛК «Авто Лайф») про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 19 жовтня 2016 року вона уклала договір фінансового лізингу № 1524 з ТОВ «ЛК «Авто Лайф» про придбання транспортного засобу КІА Sportage в комплектації Business,вартістю 215000грн. В цей же день, на виконання умов договору, вона сплатила відповідачу 70000,00 грн. Проте, автомобіль їй не було надано, а, прочитавши договір, вона виявила, що призначення платежу - це комісія за організацію по договору фінансового лізингу № 1524 від 19 жовтня 2016 року, а вартість автомобіля у договорі зазначена у розмірі 26657,69 доларів США.

Просила суд визнати договір фінансового лізингу № 1524 від 19 жовтня 2016 року, укладений між нею та ТОВ «ЛК «Авто Лайф» недійсним; стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 70000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано договір фінансового лізингу № 1524 від 19 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «ЛК «Авто Лайф», в особі ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності № 44 від 01 серпня 2016 року та ОСОБА_3, недійсним.

Стягнуто на користь ОСОБА_3 з ТОВ «ЛК «Авто Лайф» грошові кошти в сумі 70000 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ТОВ «ЛК «Авто Лайф» на користь держави судовий збір в розмірі 640 гривень 00 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «ЛК «Авто Лайф» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку, що відповідач, повинен мати ліцензію на здійснення своєї діяльності, оскільки для непрямого лізингу ліцензія непотрібна. Висновок суду про введення позивача в оману є помилковим. Договір лізингу містить всі істотні умови, щодо яких сторони дійшли згоди та не містить жодних несправедливих умов. Суд не врахував, що Закон України «Про фінансовий лізинг» є спеціальним законом, а ст. 799 ЦК України не регулює відносини лізингу, а тому нотаріальна форма для такого договору не є обовязковою.

Крім того, відповідач зазначає, що судом не було враховано судову практику за аналогічними справами.

Представник відповідача ТОВ «ЛК «Авто Лайф», будучи завчасно (25 квітня 2017 року) належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи за його апеляційною скаргою (про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки про виклик в судове засідання на 30 травня 2017 року - а.с. 86), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 19 жовтня 2016 між TOB «JIK «Авто Лайф» (лізингодавець) та ОСОБА_3 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1524 з додатками № 1 «Графік сплати авансового платежу» та № 2 «Специфікація» (а.с. 7-17).

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль марки КІА (модельSportage модифікації Business), вартістю 26657,69 дол. США, та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

В день підписання договору, на виконання його умов, ОСОБА_3 сплатила на рахунок ТОВ «ЛК «Авто Лайф» авансовий платіж в сумі 70 000 грн. (а.с. 18, 19).

Пунктом 8.3 договору передбачено, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Всі планові платежі здійснюються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5).

У випадку настання істотних змін на кредитно-грошовому ринку України та/або виникненні процесів, яку зумовили зміну валюти резервів Національного банку України та комерційних банків та/або обрання продавцями/постачальниками предметів лізингу за договорами інших грошових еквівалентів зобов'язання ніж долар або євро, грошовий еквівалент виконання лізингоодержувачем зобов'язання в іноземній валюті буде обрано лізингодавцем зіставно із виниклими змінами. При настанні зазначених подій лізингодавець розробляє нові додатки № 1 та № 3 із зазначенням нових розрахунків лізингових платежів та курсу грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті на момент надсилання таких додатків лізингоодержувачу (пункт 10.14).

Відповідно до пункту 10.3 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток № 3 до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що: у лізингодавця TOB «JIK «Авто Лайф» відсутня ліцензія на здійснення діяльності із надання фінансових послуг з залученням активів фізичних осіб; укладений між сторонами договір не відповідає вимогам закону щодо форми правочину в частині обовязкового нотаріального посвідчення; умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності, а тому мають місце правові підстави для визнання спірного договору недійсним та стягнення, у відповідності до ст.216 ЦК України, на користь позивача сплаченої суми авансового платежу у розмірі 70 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Договір лізингу віднесений ЦК України до різновидів договору майнового найму. У зв'язку з цим на відносини лізингу розповсюджуються всі положення параграфа 1 глави 58 ЦК України, якщо спеціальні норми не будуть встановлені даним параграфом або спеціальним законодавством.

Спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні є Закон України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України і висновок суду першої інстанції в цій частині є вірним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

За змістом частини пятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Як вбачається з матеріалів справи, Розділом 10 оспорюваного Договору передбачено, що дострокове погашення може відбутися не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу. За дострокове погашення передбачена сплата штрафу в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення.

Тобто, Договір фінансового лізингу № 1524 від 19 жовтня 2016 року містить умови про зміни у витратах, а саме щодо сплати штрафів за дострокове його погашення, у звязку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду щодо несправедливості його умов щодо споживача ОСОБА_3

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України № 6-65цс16 від 11 травня 2016 року, ухваленою за результатом розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, в договорі фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та Законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості.

Судом також було встановлено, що предмет лізингу автомобіль марки КІА (модельSportage модифікації Business) не можна вважати індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що умови договору містять несправедливі умови в частині невизначеності індивідуальних ознак предмету лізингу, зважаючи на відсутність будь-якої відповідальності останнього за передачу предмету лізингу неналежної якості, та обовязок його заміни в період гарантійного строку.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно з статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого у лізинг майна.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів, (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями, (ч. 1 ст. 5 Закону).

Фінансовою установою є - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України, (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону).

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частиною 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Органом, що здійснює видачу ліцензій для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд встановив, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Ваш Авто» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Станом на дату укладання між сторонами договору фінансового лізингу, відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що для непрямого лізингу, не потрібна ліцензія, не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними нормами права, аналіз яких свідчить про те, що відповідач не мав права без отримання спеціальної ліцензії, укладати з позивачем договір фінансового лізингу.

Погоджується колегія суддів й з висновками суду першої інстанції про те, що договір фінансового лізингу підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки, як зазначено вище, договір лізингу віднесений ЦК України до різновидів договору майнового найму, а, згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У даному випадку оспорюваний договір не був нотаріально посвідченим, а доводи апеляційної скарги в цій частині правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: