Ухвала суду № 66863470, 01.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/2720/16-ц Номер провадження 22-ц/775/882/2017

Суддя доповідач Никифоряк Л.П

Головуючий у 1 інстанції Бєлоусов А.Є.

Категорія 27

______________

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Новікової Г.В, Гапонова А.В.

за участі секретаря судового засідання Молдованова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій подано апеляційну скаргу Публічним акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 березня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» /надалі Банк/ звернулося в суд до ОСОБА_2 із вимогами про стягнення заборгованості яка утворилася через неналежне виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту станом на 04 жовтня 2016 року та складалася із заборгованості за основним боргом в сумі 187339,00 грн., заборгованості за нарахованими відсотками 59887,31грн., пені в сумі 73193,62 грн., інфляційного збільшення заборгованості в сумі 142185,63 грн. та трьох процентів річних від суми заборгованості в сумі 24712,55 грн., в загальному розмірі 487339,00грн.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку суму основного боргу 60000,00грн., відсотки за користування кредитом 27024,71грн., пеню в розмірі 1059,59 грн. та інфляційні витрати в розмірі 19543,01грн. Також стягнуто судовий збір в розмірі 1614,41грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Банку просив рішення задовольнити в повному обсязі. Посилався на неправильне застосування норм матеріального права, вказуючи що в разі порушення стороною кредитного договору зобов'язань чинним законодавством передбачено право позичальника на стягнення як відсотків за договором так і трьох процентів річних. Також судом не враховано обставин щодо наявності виконавчого напису нотаріуса від 12 грудня 2011 року який на думку заявника апеляційної скарги за своєю правовою природою прирівнюється до пред'явлення позову до суду та перериває строки позовної давності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити за таких підстав.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково. Виходив з того, що 30 січня 2008 року між ОСОБА_2 та Банком укладено кредитний договір /надалі Кредитний договір/ строком дії до 29 січня 2018 року та мало місце неналежне виконання взятого на себе зобов'язання з боку позичальника, у зв'язку з чим виникла заборгованість. Суд стягнув з позичальника заборгованість що утворилася станом на 04 жовтня 2016 року в межах трьохрічного строку позовної давності за період з жовтня 2013 року по жовтень 2016 року в сумі 60000,00грн., відсотки що утворилися за період 1096 днів в розмірі 27024,71грн., пеню за період з жовтня 2013 року по 13 квітня 2014 року в розмірі 1059,59грн., а також інфляційні витрати за період з жовтня 2013 року по жовтень 2016 року в розмірі 19543,01грн.

У сторін які беруть участь в справі не виник спір з приводу обставин щодо істотних умов Кредитного договору, неналежного виконання умов Кредитного договору з боку позичальника та щодо розміру сум заборгованості, і зазначені обставини не були предметом апеляційного оскарження та не можуть бути предметом перевірки в апеляційному суді.

Відмовляючи в задовольняючи позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, суд керувався статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та виходив з того, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Також суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних від суми заборгованості в сумі 24712,55 грн. з тих підстав що інший розмір процентів, які зобов'язаний сплатити боржник за прострочення грошового зобов'язання сторони встановили в Кредитному договорі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини у справі, дотримався норм процесуального права та правильно застосував норми матеріального права.

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір та відповідно до положень частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом договірне зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже ґрунтуються на законі висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат.

У той же час, правовий аналіз положень статей 611 та 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що три проценти річних від простроченої суми підлягають стягненню, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, відмовляючи в частині вимог про стягнення трьох процентів річних суд діяв у відповідності до чинного законодавства, оскільки наявність договірних відносин та умов кредитного договору якими встановлено інший розмір процентів виключають право позивача на три проценти річних за ст. 625 ЦК України.

Також, в судовому засіданні з'ясовано що відповідач позичальник ОСОБА_2 постійно проживав в м. Донецьку та з 13 червня 2014 року проживає за місце реєстрації в м. Лиман (м. Красний Лиман).

Згідно змісту статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» із змінами і доповненнями, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

На виконання абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року N 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року N 1053-р до зазначених населених пунктів належить як м. Донецьк так і м. Лиман (м. Красний Лиман).

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що Закон поширює свою дію на взаємовідносини щодо дії мораторію, через що вірні висновки суду про те, що на час проведення антитерористичної операції діяла заборона щодо нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, з огляду на що правомірно відмовлено Банку в стягненні за договором кредиту пені за період починаючи з 14 квітня 2014 року.

Разом з тим, узгоджуються із фактичним обставинами справи висновки суду про порушення Банком строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно пункту 7.8 кредитного договору сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 років для всіх грошових зобов'язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами Кредитного договору.

Та зазначена умова договору узгоджується із положеннями ч.1 ст. 259 ЦК України за якою позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що право вимоги грошових коштів від боржника виникло з 01 квітня 2010 року, здійснення останнього платежу позичальником, що фактично сторони в засіданні суду апеляційної інстанції не заперечували.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Та чинним законодавством ч. 2 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку та позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Та в наведеній нормі передбачені конкретні підстави переривання перебігу позовної давності, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Переривання строків позовної давності Банк пов'язував із наявністю звернення до нотаріуса та вчиненням 12 грудня 2011 року виконавчого напису.

Однак такий довід не має правового значення та не береться до уваги апеляційним судом, оскільки в ч. 2 ст. 264 ЦК України прямо йдеться про пред'явлення позову до суду як про підставу переривання позовної давності та звернення до інших органів за захистом цивільних прав позовної давності не перериває.

Таким чином, Банк на який покладено обов'язок доказування тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, в судовому засіданні не підтвердив належними та допустимими доказами обставини щодо звернення до суду в межах визначених законодавством строків чи поважності причин через які цей строк пропущено, також Банком не надано доказів з приводу переривання цього строку, а відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже Банк, який відповідно до встановлених обставин, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, звернувся до суду про стягнення заборгованості тільки 28 жовтня 2016 року в межах дії Кредитного договору до 29 січня 2018 року отримав право на стягнення заборгованості за період що становить три роки до моменту звернення.

У зв'язку з наведеним висновки суду про часткове задоволення позовних вимог ґрунтуються на нормах матеріального права, та узгоджуються із фактичними обставинами у справі, що у відповідності до статті 308 ЦПК України має своїм наслідком залишення рішення суду першої інстанції без змін, як такого що відповідає вимогам про законність та обґрунтованість.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічним акціонерним товариством «Державний Ощадний банк України» відхилити.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: