Рішення № 66861210, 30.05.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.05.2017 Справа № 908/589/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК", м. Запоріжжя

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ, Донецька область

про: стягнення заборгованості у розмірі 112198,41грн., 3% річних 9489,60грн., пені 8193,84грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю № 17/40 від 02.09.2015.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 30.05.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК", м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 112198,41грн., 3% річних 8299,60грн., пені 8078,28грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.03.2017р. вказану позовну заяву передано для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

30.03.2017р. на адресу господарського суду Донецької області надійшли матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК", м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 112198,41грн., 3% річних 8299,60грн., пені 8078,28грн.

Відповідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №15/840 від 09.07.2013р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені та 3 % річних.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 625, 638, 639 Цивільного кодексу України, ст. 173, 179, 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 4, 5, 12, 22, 54, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір поставки №15/840 від 09.07.2013р., видаткові накладні: №РН-02/05/14 від 05.02.2014р., №РН-02/11/04 від 11.02.2014р., №РН-02/13/13 від 13.02.2014р., №РН-02/13/15 від 13.02.2014р., №РН-02/20/19 від 20.02.2014р., №РН-02/24/09 від 24.02.2014р., №РН-03/07/03 від 07.03.2014р., №РН-03/06/03 від 07.03.2014р., №РН-03/21/17 від 21.03.2014р., №РН-03/28/24 від 28.03.2014р., №РН-03/31/11 від 31.03.2014р., №РН-04/02/08 від 02.04.2014р., №РН-04/11/01 від 11.04.2014р., №РН-04/29/01 від 29.04.2014р., №РН-06/19/10 від 19.06.2014р., №РН-07/25/06 від 25.07.2014р., №РН-08/22/12 від 22.08.2014р., №РН-08/29/09 від 29.08.2014р., №РН-08/29/24 від 29.08.2014р., №РН-09/11/21 від 11.09.2014р., №РН-09/11/20 від 11.09.2014р.; довіреності: №147 від 28.01.2014р., №264 від 11.02.2014р., №500 від 07.03.2014р., №588 від 21.03.2014р., №677 від 31.03.2014р., №780 від 10.04.2014р., №916 від 28.04.2014р., №1262 від 13.06.2014р., №1491 від 25.07.2014р., №1677 від 22.08.2014р., №1729 від 29.08.2014р., №1814 від 11.09.2014р.; рахунки-фактури; акт звірки взаємних розрахунків.

18.04.2017р. на електрону адресу суду (19.04.2017р. на поштову адресу) надійшли копії правоустановчих документів та клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання задоволено судом.

Під час розгляду справи позивачем було надано додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: супровідний лист №18/04/17 від 18.04.2017р., в якому підтверджено відсутність у провадженні господарського суду Донецької області або іншого суду чи органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих самих підстав; податкові накладні; платіжні доручення; витяги з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача та відповідача.

17.05.2017р. через канцелярію суду позивач надав уточнену позовну заяву від 16.05.2017р., в якій останнім фактично було збільшено позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% річних, а також доповнено вимогою про стягнення інфляційних нарахувань. До заяви надано: розрахунок заборгованості за позовом; специфікації: №1 від 09.07.2013р., №2 від 16.07.2013р., №3 від 01.11.2013р., №4 від 14.10.2013р., №5 від 09.07.2013р., №6 від 03.12.2013р., №7 від 02.12.2013р., №8 від 02.12.2013р., №10 від 03.02.2014р., №11 від 12.02.2014р., №12 від 28.02.2014р., №13 від 24.02.2014р., №15 від 06.03.2014р., №16 від 18.04.2014р., №17 від 18.04.2014р., №18 від 23.04.2014р., №19 від 19.06.2014р., №20 від 29.07.2014р., №22 від 31.07.2014р., №23 від 07.08.2014р., №25 від 11.08.2014р.

Суд не приймає дану заяву в частині доповнення позову вимогою про стягнення інфляційних нарахувань, оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу позивач має право змінити предмет позову лише до початку розгляду справи по суті. В даній справі розгляд справи по суті було розпочато 19.04.2017р., про що відображено в протоколі судового засідання 19.04.2017р.

В решті вимог (щодо стягнення пені та 3% річних) дана заява за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, яку суд, керуючись вимогами ст.22 Господарського процесуального кодексу України, прийняв до розгляду.

17.05.2017р. від відповідача до суду надійшов відзив №17/489 від 16.05.2017р. на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на відсутність обовязку з відповідача з оплати продукції внаслідок не надання позивачем документів, зазначених у п. 6.1. договору. Крім того, відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені.

Ухвалою суду від 17.05.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 14.06.2017р. на підставі заяви відповідача від 17.05.2017р.

17.05.2017р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.05.2017р.

Представник позивача в судове засідання 30.05.2017р. не зявився, про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується відповідною розписко, наявною в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання 30.05.2017р. зявився, проти позову заперечив, заяву про застосування строку позовної давності в частині пені підтримав, надав доповнення до відзиву на позовну заяву №17/561 від 29.05.2017р.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

09.07.2013р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №15/840 (далі договір), згідно п. 1.1., якого постачальник зобовязався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар (продукцію), загальну кількість, одиницю виміру, ціну за одиницю виміру та загальну ціну, виробник якого визначені сторонами в специфікаціях, шо є невідємною частиною даного договору.

За умовами п. 9.3. договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом строку, визначеного в специфікації, від дня отримання оригіналів рахунка на оплату та сертифікату якості, якщо інше не передбачено специфікацією.

В матеріалах справи містяться специфікації до договору №15/840 від 09.07.2013р., в тому числі за спірними поставками: №10 від 03.02.2014р., №11 від 12.02.2014р., №12 від 28.02.2014р., №13 від 24.02.2014р., №15 від 06.03.2014р., №16 від 18.04.2014р., №17 від 18.04.2014р., №18 від 23.04.2014р., №19 від 19.06.2014р., №20 від 29.07.2014р., №22 від 31.07.2014р., №23 від 07.08.2014р., №25 від 11.08.2014р., в яких сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції, а також визначили строк оплати товару - 35 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

За умовами п. 10.6. договору при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє до 31.12.2014р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного договору (п.п. 13.1.-13.3. договору).

На виконання умов договору позивач поставив продукцію відповідачу, що підтверджується видатковими накладними №РН-02/05/14 від 05.02.2014р., №РН-02/11/04 від 11.02.2014р., №РН-02/13/13 від 13.02.2014р., №РН-02/13/15 від 13.02.2014р., №РН-02/20/19 від 20.02.2014р., №РН-02/24/09 від 24.02.2014р., №РН-03/07/03 від 07.03.2014р., №РН-03/06/03 від 07.03.2014р., №РН-03/21/17 від 21.03.2014р., №РН-03/28/24 від 28.03.2014р., №РН-03/31/11 від 31.03.2014р., №РН-04/02/08 від 02.04.2014р., №РН-04/11/01 від 11.04.2014р., №РН-04/29/01 від 29.04.2014р., №РН-06/19/10 від 19.06.2014р., №РН-07/25/06 від 25.07.2014р., №РН-08/22/12 від 22.08.2014р., №РН-08/29/09 від 29.08.2014р., №РН-08/29/24 від 29.08.2014р., №РН-09/11/21 від 11.09.2014р., №РН-09/11/20 від 11.09.2014р. на загальну суму 160072,50грн.

Продукція була отримана уповноваженими представниками відповідача, які діяли на підставі довіреностей №147 від 28.01.2014р., №264 від 11.02.2014р., №500 від 07.03.2014р., №588 від 21.03.2014р., №677 від 31.03.2014р., №780 від 10.04.2014р., №916 від 28.04.2014р., №1262 від 13.06.2014р., №1491 від 25.07.2014р., №1677 від 22.08.2014р., №1729 від 29.08.2014р., №1814 від 11.09.2014р.

Відповідач отримав продукцію, але у визначений у специфікаціях строк за неї в повному обсязі не сплатив, своїх договірних зобов'язань перед позивачем не виконав, чим порушив умови договору.

Посилаючись на невиконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленої продукції, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме про стягнення заборгованості у розмірі 112198,41грн., 3% річних 9489,60грн., пені 8193,84грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №15/840 від 09.07.2013р. та стягнення пені та 3% річних

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки поставки №15/840 від 09.07.2013р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №15/840 від 09.07.2013р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили в договорі строк оплати, за яким покупець зобов'язаний сплатити суму за продукцію - 35 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем за видатковими накладними №РН-02/05/14 від 05.02.2014р., №РН-02/11/04 від 11.02.2014р., №РН-02/13/13 від 13.02.2014р., №РН-02/13/15 від 13.02.2014р., №РН-02/20/19 від 20.02.2014р., №РН-02/24/09 від 24.02.2014р., №РН-03/07/03 від 07.03.2014р., №РН-03/06/03 від 07.03.2014р., №РН-03/21/17 від 21.03.2014р., №РН-03/28/24 від 28.03.2014р., №РН-03/31/11 від 31.03.2014р., №РН-04/02/08 від 02.04.2014р., №РН-04/11/01 від 11.04.2014р., №РН-04/29/01 від 29.04.2014р., №РН-06/19/10 від 19.06.2014р., №РН-07/25/06 від 25.07.2014р., №РН-08/22/12 від 22.08.2014р., №РН-08/29/09 від 29.08.2014р., №РН-08/29/24 від 29.08.2014р., №РН-09/11/21 від 11.09.2014р., №РН-09/11/20 від 11.09.2014р. продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати у розмірі 160072,50грн.

Відповідач здійснив часткову оплату продукції у розмірі 47874,09грн., що підтверджується платіжними дорученнями. Решта суми в розмірі 112198,41грн. залишилась несплаченою.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки №15/840 від 09.07.2013р. за вищевказаними видатковими накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу продукцію за спірними накладними на загальну суму 160072,50грн.

Відповідач свої зобовязання з оплати поставленого товару за вказаними видатковими накладними належим чином не виконав.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплати заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати поставленої продукції, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що вона була отримана останнім.

Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів погашення заборгованості в сумі 112198,41грн. не надано.

Доводи відповідача, викладені у відзиві №17/489 від 16.05.2017р. на позовну заяву, щодо відсутності обовязку відповідача з оплати внаслідок порушення позивачем умов договору є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 112198,41грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 9489,60грн. за період з 28.03.2014р. по 20.03.2017р.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь відповідача 9478,92грн.

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 8193,84грн. суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами п. 10.6. договору при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимога про стягнення з нього пені заявлена позивачем правомірно.

Відповідач надав заяву про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з вимогами п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач звернувся з позовом, в тому числі з вимогами щодо стягнення пені, до господарського суду Запорізької області 23.03.2017р. (згідно штампу на позовній заяві). Як наслідок, по вимогах про стягнення пені за період з 28.03.2014р. по 14.04.2015р. строк позовної давності сплив.

За таких обставин, позовні вимоги у частині стягнення пені в сумі 8193,84грн., розрахованої позивачем за період з 28.03.2014р. по 14.04.2015р., є такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК", м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 112198,41грн., 3% річних 9489,60грн., пені 8193,84грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (84306, Донецька область, м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ВІК" (69037, м. Запоріжжя, Вознесенівський район, б. Шевченка, будинок 1, приміщення 2, код ЄДРПОУ 37407847) суму основного боргу у розмірі 112198,41грн., 3% річних 9478,92грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1825,16грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 8193,84грн., 3% річних у розмірі 10,68грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 30.05.2017р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2017р.

Суддя Я.О. Левшина