Ухвала суду № 66858478, 30.05.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/1499/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1380/17Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Хіль Л.М.,

Суддів: Абрамова П.С., Лобова О.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь грошових коштів у сумі 3000 доларів США та 10000 грн., що були протиправно отримані нею в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої відповідачу в значно меншому розмірі злочином, скоєним братом позивача ОСОБА_4 солідарно з його співучасником.

В обґрунтування позову зазначила, що вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 13 липня 2015 засуджено її рідного брата ОСОБА_4 за кримінальне правопорушення відносно ОСОБА_5 В даному кримінальному провадженні на стадії досудового слідства позивачем було двічі передано потерпілій грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди. На підтвердження даного факту, відповідачем було складено дві розписки. Згодом позивач дізналась від свого брата, що останній не має ніякого відношення до кримінального правопорушення та не мав наміру відшкодовувати потерпілій шкоду. Таким чином вважає, що відповідач, використовуючи своє процесуальне положення потерпілої у вище зазначеному кримінальному провадженні, психологічний стан позивача, користуючись її довірою, умисно і безпідставно заволоділа значною сумою грошей, яку отримала від позивача, тому звернулась до суду із даним позовом.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про витребування грошей із чужого незаконного володіння було відмовлено за недоведеністю, безпідставністю позовних вимог, а також, у зв`язку із обранням невірного способу захисту свого права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачкою вчинення відповідачкою відносно неї шахрайських дій, спрямованих на отримання грошових коштів у розмірі 3 тис. доларів США та 10000 грн., на що вона посилалась як на підставу позову. Також, місцевий суд виходив з того, що витребування грошових коштів із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) не є належним способом захисту права позивачки.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_4 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, прохала його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що матеріалами справи у повному обсязі доведено безпідставність шляхом обману набуття відповідачкою грошових коштів від неї. Порушення суддею норм процесуального права вбачається апелянтом у незадоволенні нею декількох заяв позивача про відвід та не задоволення її клопотань про допит свідків.

У судове засідання позивачка не з`явилась, звернулась до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що вона "завчасно" отримала судову повістку та не зможе організувати свій приїзд у судове засідання. Проте доказів зазначеного позивачкою надано не було, з огляду на що, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.

Належним чином повідомлена відповідач у судове засідання не з`явилась.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з нормою п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 13.07.2015 року ОСОБА_4 було засуджено за ч.3 ст.187, ч.1 ст.309, ч.1 ст.70 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна (а.с.111-115).

Зі змісту вищевказаного вироку вбачається, що одним з доведених епізодів у даній справі є вчинення ОСОБА_4 за попередньою змовою з іншою особою розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_3, яка є відповідачкою у даній справі, завдавши останній вчиненим кримінальним правопорушенням шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12.11.2015 вирок суду першої інстанції від 13.07.2015 року було змінено та засуджено ОСОБА_4 за ч.3 ст.187, ст.69, ч.1 ст.70 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна (а.с.128-132).

Згідно з інформації з розписки 16.02.2015 року ОСОБА_3 отримала від захисника ОСОБА_4 за рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином, грошові кошти у сумі 600 доларів США (а.с.69).

Згідно з інформацією з другої розписки ОСОБА_3 отримала від позивачки ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 2400 доларів США та 10000 грн. в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої їй злочином. Претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_4 не має (а.с.70).

З вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що призначаючи ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі, судами було враховано у якості пом`якшуючої обставини повне відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілій ОСОБА_3(зворот а.с. 113, 132).

Згідно ч. 3 ст. 10, що також передбачено і ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В силу ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції та наголошуючи на доведеності ряду обставин, які суд першої інстанції вважає не доведеними, апелянт вказала, що грошові кошти, що передавались відповідачці надавала саме вона, а сама відповідачка отримала такі грошові кошти у результаті вчинення відносно неї шахрайських дій.

Колегія суддів наголошує на тому, що з першої розписки про отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 600 доларів США вбачається, що грошові кошти були отримані нею від адвоката обвинуваченого ОСОБА_4 Жодної інформації про отримання грошових коштів саме від позивачки дана розписка не підтверджує.

З тексту другої розписки вбачається, що грошові кошти у розмірі 2400 доларів США та 10000 тис. грн.. були надані саме позивачкою в рахунок відшкодування відповідачці шкоди, що були завдані їй злочинними діями ОСОБА_4

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, на підтвердження вчинення відповідачкою ОСОБА_3 шахрайських дій відносно ОСОБА_4, спрямованих на отримання грошових коштів у зазначеному розмірі, не надано.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обраний спосіб захисту ОСОБА_4 своїх порушених прав шляхом пред`явлення до ОСОБА_3 не є належним, з огляду на наступне.

Так, позивачкою заявлено позовні вимоги про витребування на її користь грошових коштів у розмірі 3000 доларів США та 10000 грн. Ні кількість купюр, ні їх номінал, серії та номери купюр нею зазначені не були. Тобто, гроші у даному випадку не є індивідуально визначеним речами.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму ВСУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Пунктом 19 вказаної постанови передбачено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставіст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу майна виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презумує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду ( ч.3ст.397 ЦК України).

Відповідно до норми ст. 389 ЦК України, гроші, а також цінні папери не пред`явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

Що стосується вказівки апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які виразились у незадоволенні клопотань про допит свідків та незадоволення заяв про відводи судді, колегія суддів не вважає вказані доводи обґрунтованими та такими, що призвели до неправильного вирішення судом справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до переконання, що висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 22 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді П.С. Абрамов

ОСОБА_6

З оригіналом згідно: ОСОБА_1