Ухвала суду № 66851558, 30.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 року м. Київ К/800/3157/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Мойсюка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури міста Києва від 20 березня 2015 року №779к про звільнення ОСОБА_2 Поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника прокурора Подільського району міста Києва. Стягнуто з прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_2 суму вимушеного прогулу за період з 20 березня 2015 року по 20 березня 2016 року у розмірі 222528,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді першого заступника прокурора Подільського району міста Києва та стягнення суми середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

У касаційній скарзі заступник прокурора міста Києва просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 обіймав посаду першого заступника прокурора Подільського району міста Києва.

На підставі Указу Президента України №15 від 14 січня 2015 року ОСОБА_2 був призваний у Збройні Сили України при мобілізації з 10 березня 2015 року та 05 жовтня 2015 року звільнений (демобілізований) в запас за пунктом «ґ» (через сімейні обставини) на підставі наказу командира військової частини В23326 №106-рс. Крім того, позивачу було надано статус учасника бойових дій.

Наказом в.о. прокурора міста Києва від 05 березня 2015 року №583к увільнено радника юстиції ОСОБА_2 від виконання обов'язків першого заступника прокурора Подільського району міста Києва, призваного з 10 березня 2015 року на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, із збереженням посади та середнього заробітку на період до одного року (стаття 119 Кодексу законів про працю України).

На виконання розпорядження прокурора міста Києва №21 від 18 лютого 2015 року про проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» з 11 березня 2015 року розпочато перевірку стосовно перших заступників та заступників прокурорів міста Києва.

19 березня 2015 року на ім'я прокурора міста Києва позивач подав заяву, згідно з якою до нього не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або частиною четвертою статті1 Закону України «Про очищення влади» та надано згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо позивача, відповідно до вимог цього Закону.

Наказом в.о. прокурора міста Києва від 20 березня 2015 року №779к відповідно до статті 16 Закону України «Про прокуратуру», пункту 15 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563, звільнено радника юстиції ОСОБА_2 з посади першого заступника прокурора Подільського району міста Києва на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 1, пункту 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення у період знаходження позивача на військовій службі та до закінчення річного строку від дня мобілізації, що є підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу, а також поновлення позивача на займаній посаді в органах прокуратури.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Закон України «Про очищення влади» визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до частини першої статті 1 зазначеного Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 зазначеного Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

В свою ж чергу, пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації.

Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» регулюються відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року №116-VIII, який набрав чинності 08 лютого 2015 року, частину другу статті 39 зазначеного Закону («Призов на військову службу під час мобілізації. Демобілізація»; в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення), викладено у новій редакції, згідно якої за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Також частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у випадку, якщо особа вже призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, що має місце в даному випадку, то така особа, незалежно від попередньо займаної посади (місця роботи), надалі не може бути звільнена з посади у строк раніше ніж через рік, незалежно від виникнення у подальшому (після мобілізації) підстав для звільнення, що належить до визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям при виконанні конституційного обов'язку при проходженні державної служби особливого характеру.

За таких обставин та зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивача було звільнено з роботи з грубим порушенням норм трудового законодавства в період його безпосередньої участі в антитерористичній операції, а тому він підлягає поновленню на попередній роботі.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокуратури міста Києва не підлягає задоволенню. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Прокуратури міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий М.М. Заїка

Судді А.Ф. Загородній

М.І. Мойсюк