Постанова № 66849518, 29.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

29 травня 2017 р. 15:09 год.справа № 820/1851/17 Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Король Д.О.

за участю:

позивач не прибув,

представника відповідача ОСОБА_1,

представника третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Попову Олексію Григоровичу суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за січень-березень 2017 року в сумі 44483,30 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Отже, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного ч.3 ст.133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI. Позивач не погоджується з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області за січень-березень 2017 року у меншому розмірі ніж передбачено законодавством.

Позивач в судове засідання не прибув, відповідно до заяви просив справу розглядати без його участі, адміністративний позов просив задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях та долучених до матеріалів справи. Вважає, що дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо відмови у перерахуванні та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн. відповідають вимогам чинного законодавства. Підстав для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання, відсутні.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 Президента України «Про переведення суддів» від 20 жовтня 2009 року № 841/2009 року переведений на роботу на посаду судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області у межах п'ятирічного строку. На підставі зазначеного ОСОБА_3 наказом Голови Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2009 р. № 06-01/40 зараховано до штату Первомайського міськрайонного суду Харківської області на посаду судді з 28 жовтня 2009 року.

Постановою Верховної Ради України від 16.05.2013 № 249-VII обрано на посаду судді Первомайського міськрайонного суду безстроково.

Відповідно до наявних в матеріалах справи довідки про нарахування суддівської винагороди, розрахункового листа позивач отримав у січні - березні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу 16000,00 грн.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності ст.133 Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VIІІ та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді до суду не надано.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані Конституцій України та нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Так, згідно з ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.10 №2453-VI (далі - Закон №2453) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року №1801-VIII встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів, що узгоджується з приписом ч.2 ст.130 Конституції України.

Відповідно до вимог ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.06 №1774-VIII відповідно до ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.16 №1402-VIII не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.

Суд зазначає, що Законом №1774-VIII не внесені зміни до Закону №1402-VIII чи Закону №2453 від 07.07.10р. в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII відсутні законодавчі підстави враховувати п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII при обчисленні розміру та нарахуванні суддівської винагороди.

З огляду на викладене, посилання відповідача на застосування пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 гривень є безпідставним.

Оскільки, станом на 01.04.2017 року позивач ще не проходив кваліфікаційне оцінювання судді, розмір суддівської винагороди повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат (10 х 3200 грн.) і дорівнювати 32000,00 грн.

Таким чином, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено ч.3 ст.133 Закону №2453.

Слід відмітити, що відповідно до ст.10 Закону України Про оплату праці передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Законом України Про Державний бюджет на 2017 рік встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень, іншого розміру мінімальної заробітної плати не передбачено. Отже, з 01.01.2017 року відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII 1600,00 гривень є розміром іншої спеціальної тимчасової розрахункової величини, але не іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Натомість, як вже було зазначено вище, ч.1ст.133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.10 №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.

Відносно посилання відповідача на приписи ч.1,2 ст.51 Бюджетного кодексу, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відносить Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, беруть бюджетні зобовязання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII принцип незалежності судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VI в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Пунктом 6.1 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" (Лісабон, 10.07.1998 року) визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

Відповідно до ст.8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини конвенційне поняття майно являє собою існуюче майно або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності (справа ОСОБА_4 Ганс-Адам II проти Німеччини, заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83); засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа Мельник проти України, заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13); принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа Броньовський проти Польщі, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Так, при розгляді справи Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 Бурдов проти Росії).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, відсутність додаткових коштів для проведення перерахунку суддівської винагороди з окладом у розрахунку мінімальної заробітної плати та не застосування відповідачем вимог п.23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIІІ є необґрунтованими та суперечать позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п.23 рішення від 10.03.2011 р. (заява 10972/05) у справі Сук проти України, відповідно до якої держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 154 Закону №1402-VШ визначено, що територіальне управління є територіальним органом Державної судової адміністрації України. Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. (ч.1 ст.151 Закону №1402-VШ).

Таким чином, саме на відповідача, як територіальний орган Державної судової адміністрації покладено обовязок щодо нарахування та виплати суддям грошового забезпечення в розмірі визначеному Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Згідно вимог позовної заяви, позивач просить стягнути з територіального управління державної судової адміністрації України у Харківській області суддівську винагороду за січень-березень 2017 року в сумі 44483,30 грн. Відповідно до розрахунку відповідача, різниця між реально виплаченою заробітною платою після відрахувань та заробітною платою після відрахувань із розрахунковою величиною посадового окладу 3200,00 грн. за січень-березень 2017 року складає 43787,09 грн. Суд критично відноситься до розрахунку суми, заявленої позивачем до стягнення, та приймає розрахунок здійсненний відповідачем як належний, з огляду на його обґрунтованість.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо не виплати суддівської винагороди відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік, частиною 3 ст.133 Закону №2453, за період січень-березень 2017 року є протиправними, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Попову Олексію Григоровичу суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суддівську винагороду за січень-березень 2017 року в сумі 43787,09 грн. (сорок три тисячі сімсот вісімдесят сім гривень 09 копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 01.06.2017 року.

Суддя Біленський О.О.