Ухвала суду № 66845486, 30.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/136/17-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1221/К/17 суддя Ступак С.В.

Категорія - 26 (І) Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря: Борщ А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, та відповідача ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоровя.

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представник відповідача ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області ОСОБА_5, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (надалі - ОСОБА_4 Фонду) про стягнення моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя, посилаючись на те, що при виконанні посадових обовязків 17.01.2001 року з ним стався нещасний випадок, у звязку із чим висновком МСЕК у 2001 році йому встановлено 50% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи. При переогляді у грудні 2015 року позивачу встановлено 35% втрати професійної працездатності та підтверджено третю групу інвалідності

Вважає, що у звязку з нещасним випадком йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 215040,00 грн. і просив стягнути з відповідача.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 Фонду на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 Фонду ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає рішення необґрунтованим, ухваленим з порушення норм матеріального і процесуального права; ОСОБА_4 Фонду є неналежним відповідачем по справі; позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення йому моральної шкоди та вини відповідача; не було проведено медико-соціальної експертизи для встановлення факту отримання моральної шкоди; втрата професійної працездатності не може впливати на спосіб життя позивача; позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом та спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_3, просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неврахування судової практики при розгляді аналогічних справ.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3, яка підтримала апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 та просила її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 Фонду, як необґрунтовану, представника відповідача ОСОБА_4 Фонду - ОСОБА_5 яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 Фонду та просила її задовольнити, відхиливши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2, як необґрунтовану, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, як позивача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, так і відповідача ОСОБА_4 Фонду, підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17 січня 2001 року о 10 годині 00 хвилин, при виконанні посадових обовязків слюсаря-ремонтника при виготовленні огородження колісних пар автостріли конвеєра С-18 в гірничозбагачувальній фабриці №1 ВАТ «Криворіжсталь», з позивачем ОСОБА_6 стався нещасний випадок, у звязку із чим позивач отримав наступні травми: тупа травма живота, розрив селезінки, внутрішньочеревний крововилив, забійні рани голови, лівого колінного суглоба, закритий перелом кісток лівого передпліччя, струс мозку.

Відповідно до ОСОБА_7 форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 20 січня 2001 року, причиною нещасного випадку є: порушення п.п. 1.8., 3.2., 3.8(з) інструкції з охорони праці слюсарем-ремонтником ОСОБА_2; порушення п.п. 23.22, 3.24, 3.27 посадової інструкції механіком дільниці ОСОБА_8; порушення п.п. 3.17, 3.22 посадової інстанції начальником дільниці ОСОБА_9; порушення п.п. 3.28. 3.34 посадової інструкції начальником дільниці ОСОБА_10 (а.с.8-11).

Висновком МСЕК від 03 вересня 2001 року ОСОБА_2, у звязку з виробничою травмою, первинно було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50 % та визнано інвалідом третьої групи з наступним переоглядом у вересні 2002 року (а.с. 4,5).

При наступних переоглядах позивачу зменшено розмір стійкої втрати професійної працездатності до 35% та підтверджено третю групу інвалідності на строк до 01 жовтня 2017 року (а.с. 7).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на ОСОБА_4 Фонду обовязку з відшкодування позивачеві моральної шкоди у звязку з втратою останнім професійної працездатності.

Цей висновок суду відповідає положенням ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачу вперше стійкої втрати працездатності, якими передбачено, що відшкодувати заподіяну працівникові моральну шкоду, отриману внаслідок ушкодження його здоровя за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на ОСОБА_7 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Зазначений висновок суду узгоджується також із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, відповідно до якого громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у звязку з стійкою втратою професійної працездатності встановлений в судовому засіданні. Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, змушений був пройти курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих звязків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, тому доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві у звязку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності моральних страждань у позивача є необґрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким заподіяно моральної шкоди, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності.

Узгоджується рішення суду із рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-п/2008 від 22.05.2008 р., якими зокрема встановлено, що Законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасувати їх з об'єктивних причин, це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи вищенаведене, доводи ОСОБА_4 Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у вересні 2001 року, тобто до набрання чинності, як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законами України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки», якими було зупинено дію чинності норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати профпрацездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік дію цих норм припинено.

Не може погодитись, колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, у звязку з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року.

Так, згідно із ч. 8 ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. 2 п. 11.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12,ухваленою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Крім того, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони помякшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Згідно ж висновків Конституційного Суду України, викладених в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення частини першої статті 58 Конституції України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у вересні 2001 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності, в редакції станом на вересень 2001 року, за умовами якого обовязок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на ОСОБА_7 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що в даному випадку саме на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу є безпідставними та такими, що суперечать «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. №212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з вересня 2001 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.

Доводи представника відповідача про те, що судом не взято до уваги пропущення позивачем тримісячного строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права, не відповідають положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, який встановлює, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства суперечить положенням п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, оскільки даний спір виник з приводу відшкодування моральної шкоди, спричиненої при виконанні трудових обов`язків.

Крім того, як розяснено у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, завданням страхування від нещасних випадків на виробництві відповідно до статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоровю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоровя та працездатності потерпілих від нещасних випадків або професійного захворювання на виробництві; відшкодування шкоди, повязаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини, надання їм соціальних послуг у звязку з ушкодженням здоровя, а також у разі смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому порядку (стаття 55 вказаного Закону).

Відповідно до положень розділів I і II зазначеного Закону ОСОБА_7 соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не здійснює владні управлінські функції, тому з урахуванням наведеного та враховуючи субєктний склад сторін такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положень ст. 23 ЦК України та з урахуванням розяснень, наведених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих травм, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також зменшення розміру стійкої втрати професійної працездатності з 50% до 35%.

У звязку з вищевикладеним, доводи апеляційних скарг, як позивача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, та і відповідача ОСОБА_4 Фонду, щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, визначеної судом, безпідставні.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, та усні пояснення представника відповідача ОСОБА_4 Фонду ОСОБА_5 щодо неврахування судом першої інстанції судової практики щодо розгляду аналогічних справи є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України ( ч.1 ст. 8 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_3, та відповідача ОСОБА_4 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Кривому Розі Дніпропетровської області відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: