Рішення № 66831233, 24.05.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2017р. Справа № 914/1258/16

за позовом: Приватного підприємства «Вікторіа», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», с.Давидів Львівської області

про стягнення 206547,09грн.

Cуддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 представник за довіреністю

Суть спору: у звязку із скасуванням постановою Вищого господарського суду від 06.03.2017р. постанови Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. у справі №914/1258/16 в частині заявлених позовних вимог про стягнення ПП «Вікторіа» з ТзОВ «Агролайф корми» пені на загальну суму 206547,09грн. та переданням справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду, у відповідності до ст.2-1 ГПК України, проведено автоматизований розподіл справи, за результатом якого справу №914/1258/16 передано на розгляд судді Щигельської О.І.

Ухвалою суду від 23.03.2017р. справу №914/1258/16 за позовом ПП «Вікторіа» до ТзОВ «Агролайф корми» прийнято до провадження в частині заявлених позовних вимог про стягнення пені на загальну суму 206547,09грн. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2017р. Ухвалою суду від 24.04.2017р. строк вирішення спору за клопотанням представника позивача продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 24.05.2017р.

Представники сторін в судове засідання 24.05.2017р. зявились, їм розяснено права згідно зі ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 24.05.2017р. позовні вимоги в частині стягнення пені на загальну суму 206547,09грн. підтримав повністю з підстав, вказаних у позовній заяві та поясненнях (вх.№14075/17 від 14.04.2017р.). Зокрема, ствердив, що відповідачем ТзОВ «Агролайф корми» прострочено виконання зобовязання із оплати за товар, поставлений позивачем на виконання умов укладеного між ними в липні 2015 року договору. Зазначене зумовило нарахування 206547,09грн. пені, вимогу про стягнення якої й заявлено до суду. Просив позов в цій частині задоволити.

У своїх поясненнях (вх.№14899/17 від 24.04.2017р.) просив суд також прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 0,7% за користування товарним кредитом в розмірі 193563,63грн.

Суд звертає увагу сторін на те, що постановою Вищого господарського суду від 06.03.2017р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. у справі №914/1258/16 лише в частині заявлених позовних вимог про стягнення ПП «Вікторіа» з ТзОВ «Агролайф корми» пені на загальну суму 206547,09грн. та лише в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області. Вимогу про стягнення з відповідача 0,7% за користування товарним кредитом в розмірі 193563,63грн. вже розглянуто судом й відмовлено в її задоволенні рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. у справі №914/1258/16, що набрало в цій частині законної сили. Відтак, суд не приймає вказане клопотання позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.05.2017р. з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№27168/16 від 29.06.2016р.) та запереченнях (вх.№18260/17 від 23.05.2017р.), просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені й припинити провадження в частині добровільно сплачених сум неустойки.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про зменшення пені заперечив, зазначивши, що нарахування неустойки проведено у відповідності до норм закони та на підставі умов договору. Відтак, просив у його задоволенні відмовити.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 06.03.2017р. по справі №914/1258/16, серед іншого, зазначено, що обґрунтовуючи зменшення заявленої позивачем до стягнення пені суди попередніх інстанцій не надали у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України належної оцінки матеріальним інтересам позивача, його фінансовому стану, наявності інфляційних процесів у економіці держави, систематичності прострочення виконання, тощо, не обґрунтували зроблених висновків стосовно конкретних обставин справи, з посиланням на належні та допустимі докази згідно статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України. Тобто судами попередніх інстанцій не було належним чином обґрунтовано виняткової сукупності обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру стягуваної неустойки більш ніж на 75%. Окрім цього, судом касаційної інстанції звертається увага на те, що відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України випадкові обставини недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Беручи до уваги зазначені вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, розглянувши подані докази в їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між Приватним підприємством «Вікторіа» (постачальник за договором, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (покупець за договором, відповідач по справі) укладено договір поставки Д-3 на умовах відстрочення платежу №10 від 21.07.2015р., за яким постачальник продає, а покупець купує на умовах даного договору товар, в кількості, асортименті, цінах та умовах поставки («Інкотермс 2010»), що обумовлюються в додатках або специфікаціях або видаткових накладних, які є невідємною частиною цього договору (п.1.1).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач поставив відповідачу по видаткових накладних №ВИК00000237 від 22.07.2015р., №ВИК00000255 від 29.07.2015р., №ВИК00000256 від 29.07.2015р., №ВИК00000262 від 31.07.2015р., №ВИК00000282 від 06.08.2015р., №ВИК00000310 від 13.08.2015р., №ВИК00000332 від 20.08.2015р., №ВИК00000361 від 28.08.2015р., №ВИК00000373 від 03.09.2015р., №ВИК00000374 від 03.09.2015р., №ВИК00000400 від 11.09.2015р., №ВИК00000417 від 17.09.2015р., №ВИК00000434 від 22.09.2015р., №ВИК00000442 від 24.09.2015р., №ВИК00000465 від 02.10.2015р., №ВИК00000469 від 02.10.2015р., №ВИК00000499 від 15.10.2015р., №ВИК00000517 від 22.10.2015р., №ВИК00000587 від 02.12.2015р., №ВИК00000601 від 10.12.2015р., №ВИК00000614 від 16.12.2015р., №ВИК00000622 від 23.12.2015р., №ВИК00000623 від 23.12.2015р., №ВИК00000629 від 25.12.2015р., №ВИК00000010 від 14.01.2016р., №ВИК00000018 від 21.01.2016р. (оригінали видаткових накладних оглянуті в судовому засіданні, завірені копії долучені до матеріалів справи) товар на загальну суму 10342585,10грн.

Відповідно до п.2.3 договору, оплата вартості товару (партії товару) проводиться покупцем відповідно до умов цього пункту договору, якщо інші умови оплати не будуть передбачені у специфікації до договору. Частину вартості товару в розмірі 20% покупець оплачує не пізніше, ніж за 3 календарних дні до моменту відвантаження товару зі складу постачальника. Друга частина вартості товару в розмірі 80% оплачується покупцем на умовах відстрочення кінцевого розрахунку: протягом 21 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника (дата зазначена у видатковій накладній).

У звязку з неналежним виконанням відповідачами своїх обовязків щодо оплати вартості товару, звернулось до суду із позовом про стягнення з ТзОВ «Агролайф корми» 435144,70грн. основного боргу, 206547,09грн. пені, 70758,48грн. 15% річних та 193563,63грн. процентів за користування товарним кредитом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині, що набрала законної сили, задоволено позовні вимоги ПП «Вікторіа» та присуджено до стягнення з ТзОВ «Агролайф корми» 115478,14грн. основного боргу, 70758,48грн. 15% річних та 10823,52грн. судового збору.

В частині ж позовних вимог про стягнення 206547,09грн. пені справу, як вже зазначалось, у відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 06.03.2017р. направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Аналогічні за змістом норми містяться і в Цивільному кодексі України.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Однією із підстав припинення зобовязання є, у відповідності до ст.599 ЦК України, виконання, проведене належним чином.

Порушенням зобов'язання, за ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині, що набрала законної сили, встановлено, що ТзОВ «Агролайф корми» зобовязання із оплати за поставлений товар у встановленому договором порядку та строки не виконано. За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником. Водночас, при вирішенні спору, судом також встановлено, що за час розгляду справи в суді, відповідачем було сплачено частково основний борг в розмірі 319666,56грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень. Відтак, провадження по справі в цій частині припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, а на користь ПП «Вікторіа» стягнуто з відповідача непогашений залишок основного боргу в розмірі 115478,14грн.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення пені, суд зазначає, що у відповідності до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Так, у п.6.2 договору встановлено, що у разі порушення покупцем строків оплати товару, він сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка існувала в період прострочення, за кожний день прострочення платежу.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Згідно зі ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Беручи до уваги вищенаведене та проаналізувавши долучений до матеріалів справи розрахунок, суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем 206547,09грн. пені за прострочення виконання зобовязання із оплати за отриманий товар.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Відтак, позов в цій частині підлягає до задоволення.

Водночас, суд звертає увагу на те, що ТзОВ «Агролайф корми» у поданому відзиві (вх.№27168/16 від 29.06.2016р.) просить суд врахувати, що нарахована й заявлена до стягнення пеня в сумі 206547,09грн. є непомірно високою у порівнянні із несплаченим на той час залишком заборгованості за поставлений товар в розмірі 115478,14грн., відтак, просить суд зменшити її розмір на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України.

Так, у відповідності до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

З огляду на таке, суд звертає увагу на розяснення надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. про те, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що за відсутності визначеного законом вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при встановленні винятковості випадку, за наявності якого суд вправі зменшити розмір неустойки, прийняття відповідного рішення, зважаючи на оціночний характер такого поняття, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи і не може бути переоцінене. Зазначене узгоджується із правовою позицію, наведеною Верховним Судом України у постанові №3-844гс16 від 05.10.2016р.

Так, обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру неустойки, відповідач звертає увагу на те, що прострочення боржника є незначним, ТзОВ «Агролайф корми» вживались заходи з метою мирного врегулювання спору та добровільного виконання зобовязання, в ході судового розгляду справи систематично здійснювались платежі з метою погашення заборгованості по справі та належного виконання умов підписаної сторонами мирової угоди та спільно поданої на затвердження господарському суду, від якої позивач в подальшому відмовився, а до моменту розгляду перегляду судового рішення, постановленого по справі №914/1258/16, повністю виконано взяті на себе за договором зобовязання та погашено залишок основного боргу, в той час як позивачем не обґрунтовано наявності збитків, заподіяних несвоєчасним виконанням відповідачем зобовязань за договором.

Відповідач також просить суд врахувати, що ТзОВ «Агролайф корми» є сільськогосподарським товаровиробником, специфіку виготовлюваної ним продукції та її споживачів контрагентів товариства, що в більшості також є сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами, які протягом весняно-осіннього періоду істотно обмежені у своїй платоспроможності, а також з значне зростання цін на сировину, паливо, енергоносії. Зважаючи на це ТзОВ «Агролайф корми» опинилось у складній фінансовій ситуації та попри це, вживало усіх можливих заходів для погашення заборгованості перед позивачем.

Водночас позивач, заперечуючи проти зменшення судом пені, просить звернути увагу на строки прострочення платежів за кожним фактом поставки товару, систематичний характер порушень відповідачем взятих на себе за договором зобовязань із оплати за товар, а також врахувати, що ПП «Вікторіа» нараховано пеню на підставі договору та у встановлених законом межах.

Зважаючи на вищенаведене, суд, враховуючи клопотання відповідача, беручи до уваги майнові інтереси сторін, заходи, які вживались відповідачем з метою виконання зобовязання із оплати поставленого товару та фактичне погашення заборгованості в повному обсязі в ході розгляду спору судом до набрання рішенням суду законної сили, наслідки несвоєчасного виконання відповідачем зобовязань, в тому числі й відсутність збитків, завданих позивачу, незначні прострочення боржника за кожним фактом поставки товару, а також те, що основним видом діяльності підприємств позивача та відповідача є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, тобто їх участь у сільськогосподарському виробництві, приходить до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%. Відтак, до стягнення із відповідача підлягає 103273,54грн. пені.

Водночас,суд звертає увагу на те, що до моменту скасування Вищим господарським судом України рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. по справі 914/1258/16 в частині стягнення пені, ТзОВ «Агролайф корми» добровільно сплачено на користь ПП «Вікторіа» 50000,00грн. пені, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (копії долучено до матеріалів справи) та поясненнями позивача.

Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що провадження по справі в цій частині слід припинити Відтак провадження по справі в цій частині слід припинити на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 53273,54грн.

Вирішуючи питання розподілу господарських витрат, суд звертає увагу на розяснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п. 4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р. про те, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зважаючи на вищезазначене та беручи до уваги те, що Вищим господарським судом України рішення господарського суду Львівської області від 01.07.2016р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2016р. по справі 914/1258/16 скасовано лише в частині вимог про стягнення 206547,09грн. пені, суд вважає за необхідне провести розподіл господарських витрат повязаних зі сплатою судового збору за розгляд справи судом першої, апеляційної та касаційної інстанції саме в частині такої позовної вимоги.

У відповідності до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, у ч.2 ст.49 ГПК України зазначено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.7 Постанови №7 від 21.02.2013р. розяснено, що зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України. Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. також розяснено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору в розмірі 3098,21грн. за розгляд справи в частині вимог про стягнення пені судом першої інстанції слід покласти на відповідача в повному обсязі, оскільки позовні вимоги задоволено частково зважаючи на реалізацію судом свого права на зменшення розміру неустойки при прийнятті рішення по суті спору, а провадження по справі в частині позовних вимог про стягнення 50000,00грн. пені припинено зважаючи на їх сплату відповідачем на виконання рішення суду першої інстанції по даній справі. Зважаючи на таке, за рахунок відповідача підлягають також відшкодуванню на користь позивача 3408,03грн. та 3717,85грн. судового збору, сплачених за перегляд справи в частині вимог про стягнення пені судами апеляційної та касаційної інстанцій відповідно.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов в частині стягнення 206547,09грн. пені задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми» (Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів, вул.Львівська, 2А; код ЄДРПОУ 36874925) на користь Приватного підприємства «Вікторіа» (м.Київ, проспект Голосіївський, буд.42; код ЄДРПОУ 35576088) 53273,54грн. пені, 3098,21грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 3408,03грн. судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції та 3717,85грн. судового збору за перегляд справи судом касаційної інстанції.

3. В частині стягнення 50000,00грн. пені провадження по справі припинити.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 29.05.2017р.

Суддя Щигельська О.І.