Постанова № 66831132, 29.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2017 р. Справа № 922/103/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№1148Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року по справі №922/103/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківської області

про стягнення 124193,19 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005293 від 18.06.2012 р. у розмірі 21719,48 грн., плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 24661,15 грн., збитків у розмірі 68370,68 грн., пені у розмірі 1092,79 грн., 3% річних у розмірі 1167,78 грн., інфляційних витрат у розмірі 7181,31 грн. (що разом становить 124193,19 грн.). Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року по справі №922/103/17 (суддя Аюпова Р.М.) у позові відмовлено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005293 від 18.06.2012 р. у розмірі 21719,48 грн., плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 24661,15 грн., пеню в сумі 1092,79 грн., 3% річних у розмірі 1167,78 грн., інфляційні витрати у розмірі 7181,31 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 837,33 грн.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 68370,68 грн., прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суд від 10.04.2017 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 10.05.2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2017 року, у звязку з відпусткою судді Россолова В.В., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.

Ухвалою суду від 10.05.2017 року у звязку зі зміною складу судової колегії, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 29.05.2017 року.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 10.05.2017 року, у звязку з відпусткою судді Ільїна О.В., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В. (суддя-доповідач), суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.

У судове засідання, яке відбулось 29.05.2017 року, представники сторін не зявились, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" і його представником (т.2 , а.с. 28) та повернутою на адресу суду копією ухвали з поштовим відправлення у зв'язку з не запитом (т.2, а.с.29-32).

За змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1 постанови пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00005293.

Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі Об'єкту лізингу Лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства (надалі - Контракт).

Відповідно до п.3.1. Контракту, предметом лізингу за цим Контрактом є транспортний засіб, зазначений у Контракті (надалі - "Об'єкт лізингу"). Об'єкт лізингу був обраний у відповідності до специфікації Лізингоодержувача та в повній мірі відповідає вимогам Лізингоодержувача. Лізингоодержувач на власний розсуд здійснив вибір Дилера-продавця, у якого Порше Лізинг Україна придбавало Об'єкт лізингу.

Відповідно до п.4.1. Контракту, Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на Об'єкт лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію Об'єкт лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення Об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

В п.6.1. Контракту сторони домовилися про те, що для експлуатації Об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього контракту, та інших положень контракту. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе:

- відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування;

- частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу);

- комісії;

- покриття витрат, пов'язаний з оплати та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт Об'єкта лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з Контрактом).

За умовами п.6.5. Контракту лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок зазначений Порше Лізинг Україна у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню Лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених Контрактом.

Додатковою угодою №1/1 від 12.01.2015 року до Договору про фінансовий лізинг № 00005293 від 18.06.2012 р. строк дії договору продовжено до 84 місяців, визначено лізинговий платіж еквівалент 292,78 дол. США, також складено та підписано сторонами новий Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), відповідно до якого Лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунка позивача в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США) банківським переказом на банківський рахунок позивача.

Отже, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобовязався сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за Контрактом належним чином, передав відповідачу, а відповідач прийняв Обєкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI, 2011 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZCX066114, двигун № НОМЕР_1, вартість Об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 22215,00 доларів США. Враховуючи авансовий платіж на суму, що становить еквівалент 6664,50 доларів США, обсяг фінансування складає 15550,50 доларів США, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.07.2012р. та Планом відшкодування.

На виконання п.6.5. Контракту, позивач виставив відповідачу рахунки-фактури на оплату лізингових платежів.

Згідно позову позивач вказує, що з січня 2015 року відповідач почав порушувати свої зобов'язання за договором.

Станом на 26.12.2016 р. у відповідача існує наступна заборгованість:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1605,50 грн., відповідно до рахунку № 00254993 від 13.01.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 5914,15 грн., відповідно до рахунку № 00256833 від 02.02.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7319,50 грн., відповідно до рахунку № 00262517 від 06.03.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015 р.;

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 6880,33 грн., відповідно до рахунку № 00268269 від 06.04.2015 р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015 р.

Отже, загальна сума невиконаних грошових зобов'язань відповідача за лізинговими платежами, станом на 26.12.2016 р., складає 21719,48 грн.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Контракт/відмовитись від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Сторони, також, у пункті 12.6.1 Контракту обумовили право позивача на розірвання/відмову від контракту у односторонньому порядку та право на повернення обєкту лізингу, зокрема у випадку не сплати відповідачем одного наступного лізингового платежу у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Відповідно до п. 12.7 Контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач надсилає відповідачу письмове повідомлення про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступним телефонним звязком. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, відповідач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.13 Контракту, договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У пункті 12.9 Контракту сторонами визначено, що у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язався повернути Об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

14.05.2015 р. позивач направив відповідачу вимогу (вих.№ 00005293 від 05.05.2015 р.) про сплату заборгованості за Контрактом, повернення Об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від Контракту.

Вимога була направлена відповідачу 14.05.2015 року на адресу, вказану у Контракті, проте повернулася на адресу позивача за закінченням строку зберігання.

Відповідно до п. 12.13. Контракту у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Таким чином, враховуючи визначене у Контракті право позивача на відмову від контракту у односторонньому порядку (п. 8.3.2, п. 12.6) та десятиденний строк з якого контракт вважається розірваним (п. 12.13), приймаючи до уваги дотримання позивачем порядку повідомлення відповідача про таку відмову (п.12.7 Контракту), суд вбачає, що контракт є розірваним з 28.05.2015.

Проте, станом на час розгляду справи, всупереч вимогам, встановленим у контракті, відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості за лізинговими платежами, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

Суд першої інстанції з огляду на відсутність доказів оплати лізингових платежів в розмірі 21719,48 грн. задовольнив позовні вимоги в даній частині в повному обсязі.

Одночасно суд вказав на правомірність розрахунку суми пені в розмірі 1092,79 грн., 3% річних в розмірі 1167,78 грн., інфляційні втрати в розмірі 7181,37 грн., у звязку з чим визначив правомірність стягнення даних сум.

Також, місцевий суд визнав правомірно нарахованою плату за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 24661,15 грн.

Між тим господарський суд Харківської області наголосив на безпідставності заявлених до стягнення збитків в розмірі 32459,84 грн., оскільки вимога про стягнення збитків не відповідає вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України та оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками

Не погоджуючись з даною позицією суду першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" наголошує в апеляційній скарзі на неправомірній відмові суду першої інстанції у стягненні збитків у розмірі 32459,84 грн. За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" у звязку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" умов договору в частині повернення обєкту лізингу лізингодавець був змушений залучити третіх осіб для вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі") та здійснення дії з його зберігання (отримання послуг зберігання від ТОВ "Автосоюз"). При цьому позивач вказує на понесення витрат, у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і партнери" з метою отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства, зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 18 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше лізинг Україна" (позивач, лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (відповідач, лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00005293.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частина 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як встановлено судом, відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу, належним чином не виконував свої грошові зобовязання, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 21719,48 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи вищевикладене, перший відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання грошових зобовязань за договором про фінансовий лізинг №00005293 від 18.06.2012р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суми боргу за договором фінансового лізингу №00005293 від 18.06.2012 в розмірі 21719,48 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 21719,48 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі у розмірі 1092,79 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 8.2.1. п.8.2. Контракту у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовується пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання, мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зроблений позивачем розрахунок пені у розмірі 1092,79 грн. відповідає вимогам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність та правомірність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 1167,78 грн. та інфляційних витрат у розмірі 7181,31 грн., місцевий суд дійшов вірного висновку, що вони нараховані вірно та у відповідності до норм діючого законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, місцевий суд дійшов висновку, щодо правомірності вимоги позивача про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 24661,15 грн.

Як вже зазначалося, відповідач повинен був повернути Об'єкт лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Як свідчать матеріали справи, відповідач заборгованість не сплатив та об'єкт лізингу позивачу не повернув.

19.08.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис №1453 про зобов'язання повернути від відповідача обєкт лізингу на користь позивача.

26.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №1453 від 19.08.2015р. щодо повернення обєкта лізингу.

27.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві був складений акт, в якому зазначено, що відповідач повернув обєкта лізингу позивачу.

27.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що відповідач повернув обєкт лізингу позивачу.

Відповідно до п. 6.18 Умов лізингу, сторони погоджуються, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Таким чином, відповідач повинен компенсувати позивачу плату за фактичний час користування Об'єктом лізингу за травень - серпень 2015 року.

Отже, вимога про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 24661,15 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню.

Правомірним є також висновок місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні збитків в розмірі 68370,68 грн. з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків (реальних збитків) в розмірі 35910,84 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно положень статті 224 ГК України, які узгоджуються з положеннями статті 623 ЦК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Дійсно, сторони передбачили, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені Контрактом штрафні санкції (п. 8.6 Контракту), та, що у будь-якому випадку дострокового припинення дії Договору, позивач прямо зберігає право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут, штрафи, витрати на правову допомогу (п. 12.10 Контракту).

Позивач зазначає, що враховуючи протиправну поведінку відповідача, його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути Об'єкт лізингу, який є власністю позивача, останній був вимушений звернутись до спеціалізованих організацій ТОВ "Тріпл Сі" та ТОВ "Юридична фірма Вернер" для забезпечення свого права (договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року та договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 року).

Таким чином, позивач відносить до збитків витрати на правову допомогу (юридичні послуги), якій останній поніс у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Разом з тим, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 ЦК України та статті 224 ГК України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про стягнення збитків, позивач має довести вищезазначені умови в порядку статті 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При цьому, господарський суд зауважує, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 ЦК України та статті 224 ГК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Відтак, господарський суд дійшов висновку, що отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, вимога про стягнення збитків (реальних збитків) не відповідає вимогам статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України, оскільки позивачем не доведено причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками, а тому є безпідставною, необґрунтованою, відтак не підлягає задоволенню.

Вказані висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.

Щодо вимоги про стягнення різниці між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу обєкту лізингу (упущеної вигоди) в сумі 32459,84 грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 12.9 Контракту, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до пункту 12 Контракту, відмови Лізингоодержувача придбати Об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення Об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу Об'єкту лізингу або, якщо Об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю Об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими Платежами що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована Лізингоодержувачем відповідно до умов Контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Позивач не довів суду належними доказами розміру збитків, визначених ним як різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу Об'єкту лізингу (пункт 12.9 Контракту), оскільки в матеріалах справи відсутній належні докази визначення ринкової вартості об'єкту лізингу, визначеної професійним оцінювачем майна. Відповідний висновок оцінювача суду не наданий, а сам факт проведення такої оцінки позивачем не доведений.

Суд правомірно вказав, що наданий позивачем рахунок-фактура №00297949 від 23.09.2015р. не є належним доказом розміру понесених позивачем збитків, оскільки вказаний рахунок був складаний працівником останнього в односторонньому порядку. При цьому, у зазначеному рахунку відсутні ринкова вартість Об'єкту лізингу та розмір Лізингових платежів, що залишилися несплаченими.

Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано і доказів вручення відповідачу рахунку-фактури №00297949 від 23.09.2015р., а отже не підтвердженим є і факт доведення до відома відповідача необхідності сплатити вказані кошти.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 32459,84 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є недоведеними.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року по справі №922/103/17 без змін.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2017 року по справі №922/103/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 31.05.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.