Рішення № 66830417, 26.05.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2017 р.Справа № 916/602/17

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Від прокурора: не з'явився;

Від позивачів:

- Міністерства оборони України: Єрмаков А.В. за довіреністю №220/420/д від 22.12.2016р.;

- Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса: Єрємєєва К.С. за довіреністю №1 від 03.01.2017р.;

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 24 642,34 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Одеського гарнізону (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4.) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 24 642,34 грн., яка складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 20 150,03 грн., пені у розмірі 601,61 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2 015,00 грн., компенсації податку на землю у розмірі 687,65 грн., компенсації за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати у розмірі 1 188,05 грн., а також про зобов'язання відповідача повернути на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси зі складанням акта-приймання передачі орендоване нежитлове приміщення. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачем прийнятих на себе за договором оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. зобов'язань у вигляді невнесення орендної плати, компенсації податку на землю та компенсації за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати внаслідок чого позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні даного договору.

ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву заперечував проти позовних вимог прокурора з підстав їх незаконності та необґрунтованості. При цьому, відповідач наголошував на відсутності правових підстав для звільнення орендованого майна, оскільки договір оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р., за переконанням останнього, є чинним та діючим.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

17.02.2011р. між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси (Орендодавець) та ОСОБА_4 (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси, у відповідності до п. п. 1.1, 1.3, 2.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення площею 60,9 кв. м. будівлі АДРЕСА_1, вартість якого визначена станом на 18.08.2010р. за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки 236 406,00 грн. Назване у п. 1.1 нерухоме майно Орендодавець передає Орендарю для розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (перукарня). Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 3 ст. 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Приписами ч. 1 ст. 1, ст. 2, ч. 1 ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 року N 1076-XIV (з наступними змінами та доповненнями) господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом. Відносини, пов'язані із здійсненням господарської діяльності у Збройних Силах України, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до п. п. 3.1, 3.6 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. орендна плата встановлена без ПДВ за базовий місяць (серпень 2010р.) у розрахунку на рівні 1 218,00 грн. за результатами конкурсу з урахуванням моніторингу орендної плати на аналогічних об'єктах оренди, але не нижче орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786, яка становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (серпень 2010р.) - 985,03 грн. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування базової орендної плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця оренди. Орендна плата у розмірі 100% перераховується Орендарем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний рахунок Орендодавця у територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Орендар відповідно до п. п. 5.1, 5.3, 5.10, 5.11 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його у оренду з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стан або втрати орендованого майна з вини Орендаря; здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору встановити прибори обліку тепло-, енерго-, водопостачання, заключити прямі договори з постачальними організаціями або укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Орендодавець, в свою чергу, відповідно до п. п. 7.1, 7.3 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. зобов'язується передати Орендарю у оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Згідно з п. п. 10.1, 10.4 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. договір укладено строком до трьох років, та який відповідно діє з 17.02.2011р. до 15.02.2014р. включно. У разі відсутності заяви Орендаря про припинення чи укладення договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його було укладено.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2011р. між сторонами договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. було підписано акт приймання-передачі нерухомого військового майна. Окрім того, 07.12.2012р. було складено акт інвентаризації орендованого нерухомого майна.

Шляхом підписання додаткової угоди №4 д/2014/ КЕВ від 01.04.2014р. термін дії договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. було продовжено до 13.02.2017р.

14.02.2017р. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса звернувся до ОСОБА_4 із претензією №499 про необхідність повернення орендованого нерухомого майна та сплати заборгованості у розмірі 26 829,90 грн., яка залишилась відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим, прокурор з метою захисту порушеного права Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд виходить з наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Приписами ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. ОСОБА_4 сплачував орендну плату, компенсацію податку на землю та компенсацію за фактичні комунальні послуги не у повному обсязі протягом періоду з січня по грудень 2016р., у зв'язку з чим, за відповідачем рахується прострочена заборгованість з орендної плати у розмірі 20 150,03 грн., заборгованість із компенсації податку на землю у розмірі 687,65 грн. та компенсації за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати у розмірі 1 188,05 грн., які станом на момент вирішення даного спору погашені не були.

Господарський суд зазначає, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем також підтверджується актами звірки взаєморозрахунків заборгованості по орендній платі, по компенсації податку на землю та компенсації за фактичні комунальні послуги за договором оренди від 17.02.2011р., підписаними між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси та відповідачем.

З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 20 150,03 грн., заборгованості із компенсації податку на землю у розмірі 687,65 грн. та компенсації за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати у розмірі 1 188,05 грн., які виникла за період з січня по грудень 2016р., що має наслідком необхідність задоволення позовних вимог прокурора у названій частині.

Відповідно до п. 3.7 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується у визначеному п. 3.6 договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

З посиланням на умови договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. прокурором було нараховано ОСОБА_4 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за порушення строків сплати орендних платежів за період з травня по грудень 2016р. у розмірі 601,61 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Так, згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до преамбули 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) вказаний закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (з наступними змінами і доповненнями) встановлено наступне. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, господарський суд доходить висновку, що правильним розміром таких штрафних санкцій за період з травня по грудень 2016р. є 1 691,67 грн., що, з урахуванням п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", свідчить про наявність правових підстав для стягнення із відповідача пені у розмірі 601,61 грн., яка було заявлена до стягнення прокурором.

Господарський суд зазначає, що умовами п. 3.8 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. сторонами було передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Приписами п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

З посилання на умови п. 3.8 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. прокурором було заявлено до стягнення три відсотки річних у розмірі 2015,00 грн., які були розраховані Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса у співвідношенні 10% від заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати, тобто як штраф.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд зазначає, що прокурором не було надано суду розрахунку трьох відсотків річних, заявлених до стягнення, проте було надано розрахунок штрафу у розмірі 10% від суми заборгованості з орендної сплати, розмір яких складає 2 015,00 грн., та які були заявлені до стягнення як три відсотки річних.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (з наступними змінами і доповненнями) з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Оскільки позивачем не було надано суду розрахунку заявлених до стягнення трьох відсотків річних, проте було надано розрахунок 10% штрафу від суми заборгованості з орендної плати, господарському суду не вбачається можливим встановити обґрунтованість порядку нарахування та розміру заявлених до стягнення трьох відсотків річних, що має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Оскільки прокурором було заявлено позовну вимогу про зобов'язання ОСОБА_4 повернути на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси зі складанням акта-приймання передачі орендоване нежитлове приміщення, яке було передане відповідачем на підстав договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р., господарський зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі ч. ч. 1,4 ст. 284 Господарського кодекс України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Підсумовуючи вище наведені приписи чинного законодавства, приймаючи до уваги умови п. 10.4 договору оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р., а також відсутність заяви з боку відповідача щодо продовження терміну дії договору та повідомленням Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса від 14.02.2017р. про необхідність повернення орендованого майна, яке розцінюються судом як заперечення проти продовження терміну дії договору, господарський суд доходить висновку, що договір оренди нерухомого військового майна №04-с/201/КЕМ м. Одеси від 17.02.2011р. припинив свою дію 13.02.2017р., у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Оскільки, ОСОБА_4 не було повернуто Орендодавцю орендоване приміщення, прокурор, з метою відновлення прав Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, звернувся до господарського суду із вимогою зобов'язати відповідача повернути орендоване приміщення.

Наведені по тексту рішення обставини, за переконанням суду, свідчать про те, що звільнення ОСОБА_4 орендованого майна спрямоване на остаточне відновлення прав позивачів, у зв'язку з чим, позовні вимоги прокурора у зазначеній частині підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, позов військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивачів заборгованості з орендної плати у розмірі 20 150,03 грн., пені у розмірі 601,61 грн., компенсації податку на землю у розмірі 687,65 грн., компенсації за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати у розмірі 1 188,05 грн. відповідно до ст. ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 612, 617, 625, 629, 631, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 232, 283, 284, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 1, 13, 17, 19, 22 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 1, 2, 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України". Крім того позовна вимога прокурора в частині зобов'язання відповідача повернути на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси зі складанням акта-приймання передачі орендоване нежитлове приміщення також підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 /АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022/ в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси /65014, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 13, ідентифікаційний код 08038284/ заборгованість з орендної плати у розмірі 20 150 грн. 03 коп. /двадцять тисяч сто п'ятдесят грн. 3 коп./, пеню у розмірі 601 грн. 61 коп. /шістсот одна грн. 61 коп./, компенсацію податку на землю у розмірі 687 грн. 65 коп. /шістсот вісімдесят сім грн. 65 коп./, компенсацію за фактичні комунальні та загально експлуатаційні витрати у розмірі 1 188 грн. 05 коп. /одна тисяча сто вісімдесят вісім грн. 5 коп./. Наказ видати.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 /АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ на користь військової прокуратури Південного регіону України /65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, ідентифікаційний код 38296363/ судовий збір у розмірі 3 069 грн. 17 коп. /три тисячі шістдесят дев'ять грн. 17 коп./. Наказ видати.

4. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 /АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ повернути на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022/ в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси /65014, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 13, ідентифікаційний код 08038284/ із складанням акту приймання-передачі нежитлові приміщення загальною площею 60,9 кв. м., які розташовані в будівлі №7 військового містечка №224 за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18.

5. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 29 травня 2017 р.

Суддя С.П. Желєзна