Рішення № 66829712, 30.05.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.05.2017р. Справа №905/839/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Феро - МД, м.Дніпро

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ

про стягнення заборгованості в сумі 71080,95 грн.

Суддя Г.В. Левшина

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2-по дов.

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Феро - МД, м.Дніпро, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ, про стягнення заборгованості в сумі 71080,95 грн., у тому числі основний борг в сумі 4227 грн. 47 коп., інфляція в сумі 60827 грн. 63 коп. та три проценти річних в сумі 6025 грн. 85 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання за договором від 24.12.2012р. №15/1908 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі №908/1394/15-г.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 24.05.2017р. №17/541, проти задоволення вимог заперечує, посилаючись на вирішення спору між сторонами щодо стягнення грошових коштів в сумі 4227 грн. 47 коп. При цьому, за твердженням відповідача, грошові кошти в сумі 4227 грн. 47 коп. є пенею, внаслідок чого неправомірним є нарахування трьох процентів річних та інфляції на вказану суму.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

12.05.2015р. рішенням господарського суду Запорізької області по справі №908/1396/15-г позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Феро - МД, м.Дніпро до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ про стягнення 192330,85 грн. боргу задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 119505 грн. 91 коп. боргу за договором поставки від 24.12.2014р. №15/1908, суму 6692 грн. 34 коп. пені, суму 4587 грн. 06 коп. трьох процентів річних, суму 59633 грн. 45 коп. втрат від інфляції, суму 3808 грн. 38 коп. судового збору.

Згідно вказаного рішення суду встановлено, що 04.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Феро-МД» (постачальником) та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Енергомашспецсталь» (покупцем) було укладено договір поставки №15/1908, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця товар (продукцію), загальна кількість, одиниця вимірювання, ціна за одиницю вимірювання та загальна ціна, виробник, визначена сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його (п.1.1 договору).

Відповідно до п.2.1 договору ціна продукції зазначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Орієнтовна сума договору на момент укладення складала 830000,00 грн. без ПДВ, ПДВ - 166000,00 грн., всього з ПДВ - 996000,00 грн. Загальна сума договору є змінною та складається з суми всіх специфікацій, оформлених по даному договору (п.2.2 договору).

Строк та умови поставки зазначаються в специфікаціях (п.5.1). Датою поставки товару вважається дата поставки товару на склад покупця (п.5.2). Датою переходу права власності вважається дата поставки товару на склад покупця, документом, що підтверджує перехід права власності, є видаткова накладна на товар (п.6.4 договору).

У розділі 9 договору сторони узгодили умови оплати. Так, відповідно до п.9.1 договору оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті України. Покупець проводить оплату за поставлену продукцію на протязі строку, зазначеного в специфікації, від дня отримання оригіналів рахунку та сертифіката якості, якщо інше не передбачено специфікацією (п.9.3 договору).

Відповідно до п.п.13.1, 13.2 договір вважається укладеним та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору до 31.01.2014р. Додатковою угодою №1 від 02.12.2013р. до договору №15/1908 від 24.12.2012р. сторони встановили строк дії договору до 31.01.2015р.

Сторонами до договору укладено специфікації: №1 від 01.07.2013р., №2 від 26.07.2013р., №3 від 17.09.2013р., №4 від 01.10.2013р., №5 від 29.10.2013р., №6 від 08.11.2013р., №7 від 14.11.2013р., №8 від 06.12.2013р., №9 від 20.12.2013р., якими узгоджено найменування продукції, її кількість, одиницю вимірювання, вартість за одиницю, загальна сума, умови і строк поставки та умови оплати.

Строк поставки, відповідно до п.3 специфікацій, - протягом трьох діб після передплати. Підтвердженням поставки товару є підписані сторонами видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання ТМЦ (копії містяться в матеріалах справи). У пункті 1 специфікацій визначено умови оплати: 100% передплата.

Як було встановлено судом,, позивачем за умовами договору №15/1908 від 24.12.2013р. та умов специфікацій №№1-9 до договору було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 119505,91 грн. з урахуванням заліку зустрічних однорідних вимог між сторонами та з урахуванням часткової оплати відповідачем поставленого товару.

Проте, як було встановлено судом, свої зобовязання за договором відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 119505,91 грн.

За таких обставин, рішенням суду від 12.05.2015р. по справі №908/1394/15-г стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 119505 грн. 91 коп. за договором від 24.12.2012р. №15/1908, суму 6692 грн. 34 коп. пені, суму 4587 грн. 06 коп. трьох процентів річних за період з 18.01.2014р. по 29.04.2015р., суму 59633 грн. 45 коп. інфляції за період з лютого 2014р. по березень 2015р., суму 3808 грн. 38 коп. судового збору.

Відповідно до ч.5 ст.124, п.9 ст.129 Конституції України, ст.115 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обовязковому виконанню на всій території України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015 по справі №908/1394/15-г видано наказ від 02.06.2015р., згідно з яким вказане рішення набрало законної сили 25.05.2015р.

Згідно приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки рішенням господарського суду Донецької області від 12.05.2015р. по справі №908/1394/15-г встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 119505,91 грн. та порушення відповідачем строків виконання грошового зобовязання, тому ці факти не повинні доводитися знову у відповідності зі ст.35 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем у позовній заяві заявлені вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4227,47 грн. за договором №15/1908 від 24.12.2013р.

За змістом п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як встановлено вище, 12.05.2015р. рішенням господарського суду Запорізької області по справі №908/1396/15-г було вирішено спір між ОСОБА_1 акціонерним товариством "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ та Товариством з обмеженою відповідальністю Феро - МД, м.Дніпро про стягнення основного боргу в розмірі 119505 грн. 91 коп. за договором від 24.12.2012р. №15/1908.

За висновками суду склад сторін, предмет та підстави спору по справі №908/1394/15-г та по даній справі є тотожніми.

За таких обставин, враховуючи приписи п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 4227,47 грн. підлягає припиненню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписом ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналогічна правова позиція викладена у п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", згідно з яким за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Як встановлено, згідно з наданими до справи платіжними дорученнями відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 2464,87 грн. та 29.12.2016р. в сумі 187534,80 грн. платіжним дорученням №3462 від 29.12.2016р. з наступним призначенням платежу: основний борг, інфляційні витрати, 3% річних та судовий збір згідно рішення господарського суду Запорізької області від 12.05.2015р. по справі №908/1394/15-г, з урахуванням ПДВ 19917,65 грн.

Виходячи зі змісту позовної заяви, за твердженням позивача, з урахуванням вимог ст.534 Цивільного кодексу України у відповідача залишилася несплаченою заборгованість з основного боргу в сумі 4227,47 грн.

Проте, відповідач у відзиві на позов від 24.05.2017р. №17/541 посилається на ті обставини, що внаслідок оплати платіжним дорученням №3462 від 29.12.2016р. основного боргу, інфляції, трьох процентів річних та судового збору залишок заборгованості в сумі 4227,47 грн. є пенею.

За приписами статті 534 Цивільного кодексу України встановлено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. Так, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на момент проведення відповідачем палатежу) грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. За письмовою заявою стягувача - фізичної особи стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем на зазначений стягувачем рахунок у банку або іншій фінансовій установі чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Тобто, як вбачається із змісту законодавства, у виконавчому провадженні при зверненні стягнення на грошові кошти боржника всі операції пов'язані з рухом грошових коштів від боржника до стягувана здійснюється через рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Проте, як встановлено, грошові кошти в сумі 187534,80 грн. перераховувалися відповідачем безпосередньо позивачу.

За змістом п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004р. N22, та п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N88 від 24.05.1995р., відсутнє право у отримувача коштів самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Таким чином, виходячи з того, що грошові кошти в сумі 187534,80 грн. сплачувалися відповідачем платіжним дорученням №3462 від 29.12.2016р. безпосередньо зі свого рахунку на рахунок позивача, враховуючи, що у вказаному платіжному дорученні відповідачем було чітко визначено призначення платежу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни такого призначення платежу, внаслідок чого залишок несплаченої заборгованості в сумі 4227,47 грн. за своєю правовою природою є пенею.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобовязань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та предявлено до стягнення:

- за період з лютого 2014р. по грудень 2016р. інфляцію в сумі 60738,85 грн. (на заборгованість в сумі 119505,91 грн. за вирахуванням інфляції в сумі 59633,45 грн., яка була стягнута судовим рішенням по справі №908/1394/15-г);

- за період з січня по лютий 2017р. інфляцію в сумі 88,78 грн. (на суму 4227,47 грн.);

- за період з 18.01.2014р. по 29.12.2016р. три проценти річних в сумі 5991,80 грн. (на заборгованість в сумі 119505,91 грн. за вирахуванням трьох процентів річних в сумі 4587,06 грн., яка була стягнута судовим рішенням по справі №908/1394/15-г);

- за період з 30.12.2016р. по 06.04.2017р. три проценти річних в сумі 34,05 грн. (на суму 4227,47 грн.).

Як вказувалось вище, стягнення інфляції та трьох процентів річних є відповідальністю за невиконання грошового зобовязання.

За змістом п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Виходячи з того, що несплата пені не є порушенням грошового зобовязання, нарахування трьох процентів річних та інфляції на пеню є неправомірним.

Таким чином, позов в частині вимог про стягнення інфляції в сумі 88,78 грн. та трьох процентів річних в сумі 34,05 грн. підлягає залишенню без задоволення.

Щодо вимог про стягнення інфляції в сумі 59633,45 грн. за період з квітня 2015р. по грудень 2016р. суд виходить з наступного.

Відповідно до п.3.2 постанови пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи зі змісту наданого розрахунку, позивачем безпідставно інфляцію нараховано також за грудень 2016р., тобто за місяць, в якому відповідачем було погашено заборгованість.

При цьому, внаслідок перевірки здійсненого позивачем розраунку, сума інфляції за період з квітня 2015р. по листопад 2016р. становить 39047,03 грн., а решта вимог про стягнення інфляції є неправомрними та підлягають залишенню без задоволення.

Одночасно, при нарахуванні трьох процентів річних за період з 30.04.2015р. по 29.12.2016р. позивачем помилково до розрахунку включено 29.12.2016р. день сплати відповідачем заборгованості.

Зокрема, згідно п.1.9 постанови пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 5972,10 грн. за період з 30.04.2015р. по 28.12.2016р., а решта вимог про стягнення трьох процентів річних підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.80, ст.ст.4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Припинити провадження по справі №905/839/17 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Феро-МД, м.Дніпро до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ про стягнення суми основного боргу в розмірі 4227 грн. 47 коп.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Феро - МД, м.Дніпро до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м.Краматорськ про стягнення інфляції в сумі 60827 грн. 63 коп. та трьох процентів річних в сумі 6025 грн. 85 коп. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (84306 Донецька область, м.Краматорськ, ЄДРПОУ 00210602, п/р26000303566164 в філіалі «Центрально-міське відділення» ПАТ Промінвестбанк в м.Горлівка Донецької області, МФО 334464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Феро - МД (49101 м.Дніпропетровськ, вул.Юрія Савченко, 9, р/р2600430736401 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро» м.Дніпропетровськ, МФО 305749, ЄДРПОУ 38434431) інфляцію в сумі 39047,03 грн., три проценти річних в сумі 5972,10 грн., судовий збір в сумі 1012,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 30.05.2017р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Г.В. Левшина