Ухвала суду № 66828365, 29.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/4014/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у справі №446/1523/16-а за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

10.08.2016 ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 Пенсійного фонду України в ОСОБА_2 районі Львівської області, просила визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати до пенсії підвищення як реабілітованому громадянину у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»; зобовязати ОСОБА_4 виплатити неодержане підвищення до пенсії за період з 01.08.2013 по 30.07.2016 в загальній сумі 8648,25 грн.; зобовязати відповідача й надалі виплачувати до пенсії підвищення реабілітованому громадянину, виходячи з розміру 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 16.09.2016 замінено первинного відповідача ОСОБА_4 Пенсійного фонду України в ОСОБА_2 районі Львівської області належним відповідачем ОСОБА_2 обєднаним управлінням Пенсійного фонду України Львівської області (далі ОСОБА_4).

Постановою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11.11.2016 позов задоволено частково: визнано протиправними дії ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо невиплати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого і якого було примусово переселено в розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 10.02.2016 р. з врахуванням виплачених сум; зобов'язано ОСОБА_4 проводити нарахування та виплату ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії з віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 10.02.2016 р. з врахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими ОСОБА_5 пов'язує зміну чи припинення таких виплат; в решті позовні вимоги залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11.11.2016 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно з п.6 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного Закону до пенсій, передбачених цим Законом, встановлюються надбавки та здійснюються їх підвищення згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 громадянам, які є членами сімей осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії підвищення проводиться в розмірі 43,52 грн. Апелянт просить врахувати, що мінімальний розмір пенсії, визначений ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Тому, вважає, що зазначений розмір пенсії за віком не може застосовуватись для обчислення підвищення громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено. У звязку з зазначеним, вважає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята без повного та всебічного зясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_3 є реабілітованою на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій України», перебуває на обліку у ОСОБА_2 обєднаному управлінні Пенсійного фонду України Львівської області та отримує пенсію за віком з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї реабілітованих у розмірі 43,52 грн. на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».

Вважаючи, що підвищення до пенсії як члену сім'ї політично репресованого, згодом реабілітованого і якого було примусово переселено, виплачується у меншому розмірі, ніж це встановлено законом, ОСОБА_3 звернулась із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 №962-XII, в редакції чинній на час звернення до суду, (далі ОСОБА_5 №962-XII) реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до п.7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Особи, які були незаконно вислані чи заслані і згодом реабілітовані, поновлюються в усіх громадянських правах, але на них не поширюються пільги, передбачені статтею 6 цього Закону.

Довідки про реабілітацію згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

Відповідно до Довідки ОСОБА_4 оперативної інформації УМВС України у Львівській області від 11.05.2000 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, 21.01.1946 виселена на спец поселення з конфіскацією майна в Красноярський край по політичних мотивах, як член сімї учасника УПА, з якого звільнений у 1955 році та реабілітований на підставі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.3).

Відповідно до п.6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі ОСОБА_5 №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону №1058-IV відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому покликання апелянта на застосування ч.1 ст.28 Закону №1058-IV виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно вказаного закону, є безпідставними, оскільки положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на переконання суду апеляційної інстанції, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Така правова позиція щодо застосування наведених норм права висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24 березня та 16 вересня 2009 року (№№ 21-2112во08, 21-1293во09 відповідно), 17 лютого 2009 року (№21-2107во08), які з врахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обов'язковими для врахування судами при розгляді справ у подібних правовідносинах.

Як встановлено з матеріалів справи судом першої інстанції та не заперечується ОСОБА_4, позивач отримує підвищення до пенсії у розмірі, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» відповідно до якої з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні, тобто в розмірі, меншому, ніж той, що гарантований п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

ОСОБА_5 України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, то застосуванню в даному випадку підлягає саме ОСОБА_5.

Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а у відповідності до Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як члену сім'ї політично репресованого із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є протиправними, а позовні вимоги стосовно зобов'язання відповідача проводити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням положень ст. 99, 100 КАС України, підлягають задоволенню починаючи з 10.02.2016 з врахуванням виплачених сум і до настання обставин з якими ОСОБА_5 пов'язує зміну чи припинення таких виплат.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що суд не вправі визначати конкретні суми підвищення до пенсії, які слід виплатити позивачу, як це вказано в позовній заяві, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум, належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не повноважний самостійно здійснювати обчислення сум підвищення до пенсії, а лише вправі зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату такого підвищення відповідно до вимог законодавства.

ОСОБА_5 позивач не оскаржує постанову суду в частині залишення позовної заяви без розгляду, а тому в силу приписів ст.195 КАС України, така не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 листопада 2016 року у справі № 446/1523/16-а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_1

Повний текст Ухвали складено 30.05.2017р.