Постанова № 66821163, 12.04.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/39546/16-а

Провадження № 2-а/761/100/2017

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Волошина В.О.

при секретарі: Гончар Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

В листопаді 2016р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним адміністративним позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: зобов'язати відповідача перерахувати та поновити йому виплату пенсії за вислугу років із врахуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок і доплат, передбачених чинним законодавством, в тому числі, як дитині війни, починаючи з 07 жовтня 2009р. та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017р. в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача провести поновлення пенсії за віком за період з 07 жовтня 2009р. по 08 травня 2016р. включно залишено без розгляду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль з України, він отримував пенсію за вислугу років, однак йому безпідставно було припинено виплату пенсії. В вересні 2016р. його представник звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, проте відповідачем на думку позивача йому безпідставно було відмовлено в поновленні виплати пенсії, а тому він вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

В прохальній частині адміністративного позову, сторона позивача клопотала про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідач, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, поважності причин неявки свого представника до суду не повідомив, заперечення на позов не подавались.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивачу була призначена та виплачувалась пенсія за вислугою років. Виплату пенсії позивачу було припинено у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Позивач ОСОБА_1 з жовтня 1992р. по теперішній час постійно проживає в Ізраїлі, однак має громадянство України.

21 вересня 2016р. представник позивача звернувся до відповідача з проханням поновити виплату призначеної йому пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи у відповідності до чинного законодавства.

Проте, листом від 21 жовтня 2016р. відповідач повідомив позивача, що йому не може бути поновлена виплата пенсії, оскільки між Україною та Ізраїлем не укладено договору про соціальне забезпечення.

Звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, відмову необґрунтованою, а свої законні права порушеними.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України і у відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу набув право на отримання пенсії за віком.

У відповідності з ч. З ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Як встановлено ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Таким чином, безумовним правом позивача є його право на соціальний захист, а саме на призначення та виплату пенсії за віком, а відповідно обов'язком України є, зокрема, соціальний захист своїх громадян, які перебувають за її межами, у тому числі й на призначення та виплату пенсії.

Частиною 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ник органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Також і в п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій), затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005р. та зареєстрованого в МЮ України 27 грудня 2005р. за № 1566/11846 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014р. № 13-1) зазначено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.

Частиною 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009р. № 25-рп/2009, справа № 1-32/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.

Зокрема, в пункті 3.3 цього рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

При цьому Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07 жовтня 2009р., тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, суд вважає, що з прийняттям вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009р. виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання особи за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії незалежно від місця її постійного проживання.

Суд зазначає, що дійсно з дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009р., у відповідача виникли підстави для поновлення виплат пенсії громадянам України, які проживають за її межами.

Частинами 1 та 2 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Позивач у адміністративному позові просив суд зобов'язати відповідача поновити виплату раніше призначеної пенсії, фактично не заявляючи вимог про визнання відмови у поновленні такої пенсії протиправною, тоді як у самій позовній заяві мотивує свої вимоги протиправністю прийнятого рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне з метою повного захисту порушеного права вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги обставини встановлені у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а тому вважає за можливе задовольнити вимоги позивача та зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії, починаючи з 09 травня 2016р.

Відповідно до ст. 94 КАС України, а також враховуючи положення п. 18) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», слід стягнути за рахунок Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі у розмірі 551,2 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-72, 86, 94, 104, 158-163, 167, 185, 186, 244-2, 254 КАС України; Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; Законом України «про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд,

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21 жовтня 2016р. № 20376/03/І-1949 щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплату раніше призначеної пенсії, починаючи з 09 травня 2016р.

Стягнути за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 /п'ятсот п'ятдесят одна / грн. 20 коп.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою суду за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: