Ухвала суду № 66817730, 30.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3996/15-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.Провадження № 22-ц/780/2103/17 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 26 30.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

30 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року по справі за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни про визнання недійсним кредитного договору, додаткового договору про внесення змін та доповнень та зобов'язання вчинити певні дії,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У вересні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О. (надалі позивач та/або представник) звернулася з вищенаведеним позовом, який обґрунтовував тим, що відповідач ОСОБА_2 порушила договірні зобов'язанння по сплаті коштів за наданий їй кредит.

Просив стягнути в солідарному порядку з неї та поручителя ОСОБА_4 заборгованості по кредиту та відсотках в розмірі 108 169,61 доларів США, пені і штрафу в розмірі 1 064 492 грн. 78 коп.

Відповідач ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом та просила визнати недійсними укладені з позивачем кредитний договір, додатковий договір №2 про внесення до нього змін та доповнень від 26 квітня 2013 року та перерахувати залишок кредитних коштів за кредитним договором в національній валюті України з урахуванням вже сплачених коштів.

Посилалась на те, що під час укладання кредитного договору позивач ввів її в оману та не надав інформації про всі умови кредитування, надав грошові кошти не в іноземній валюті, а в гривневому еквіваленті. Також посилалася на те, що внаслідок подорожання іноземної валюти умови укладеного договору є несправедливими й такими, що порушують принцип рівності сторін.Крім того вважала, що банк не мав права на укладання додаткового договору №2 про внесення змін та доповнень від 26 квітня 2013 року з посиланням на кредитний договір наданий в іноземній валюті, оскільки на момент його укладання законодавство забороняло надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» суму заборгованості у розмірі 2 332 771, 21 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладання кредитного договору та додаткових угод до нього банком не допущено таких порушень, які б суперечили ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та могли б потягнути визнання їх недійсними в порядку ст. 215 ЦК України. Не встановлено судом і підстав вважати наявними ознаки введення банком позичальника в оману під час укладання кредитного договору згідно ст. 230 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції на думку колегії суддів є обгрунтованими, так як вони повністю відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено кредитний договір №120/П/99/2007-840 (далі кредитний договір) за яким відповідачка зобов'язувався повернути отримані грошові кошти в сумі 72 600 доларів США у строк до 11 квітня 2031 року (п. 1.1 та п. 3.3.4 кредитного договору), здійснюючи щомісячні виплати до 10-го числа поточного місяця (ануїтентний мінімальний платіж у розмірі 778,08 доларів США) (п. п. 3.3.2 та п. 3.3.3 кредитного договору), разом зі сплатою процентів за користуванням кредитом в розмірі 11,99 % річних (п. 1.3.1 кредитного договору).

Відповідно до п.1.2 кредитного договору цільовим призначенням використання кредиту є придбання цінних паперів - облігацій емітованих ВАТ «УкрГаз» з метою фінансування будівництва.

Згідно п.п. 4.3.7-4.3.8 кредитного договору позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише на цілі передбачені в п. 1.2 цього договору; сплачувати мінімально необхідні платежі у розмірі та порядку, визначених у п.п. 3.3.2 та 3.3.3 цього договору.

Відповідно до 5.2 кредитного договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних платежів по погашенню кредиту, визначених п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов'язань позичальника по поверненню кредиту, сплати всіх необхідних відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк визначений п. 4.2.3 цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.п. 4.3.2, 4.3., 4.3.11, 4.3.13 та 4.3.14 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1. цього договору, за кожний випадок.

11 квітня 2007 року, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 (далі поручитель) укладено договір поруки.

Відповідно до п.1.1. договору поруки поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань.

Згідно п. 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як убачається з п. 2.1 договору поруки кредитор набуває право вимагати від поручителя виконання зобов'язання, що витікає із кредитного договору при умові, якщо в установлений кредитним договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині не будуть виконані.

На виконання кредитного договору позивач надав відповідачці ОСОБА_2 кредитні кошти в сумі 72 600 доларів США, що еквівалентно 366 630 грн., що підтверджується заявою на видачу готівки №NL-2 від 11 квітня 2017 року.

Згідно квитанції від 11 квітня 2007 року №99NPK36 про здійснення валютно-обмінної операції 72600 доларів США склали 36 5904 грн.

Згідно договору купівлі-продажу облігацій №Б-007/81-06-2/2007/001 від 11 квітня 2007 року ОСОБА_2 придбано в ТОВ «Компанія з управління активами «Ексінор» іменні цільові облігації загальною договірною вартістю 366 630 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 (поручитель) помер, що підтверджується копією відповідного свідоцтва серії НОМЕР_1.

08 листопада 2010 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно п. 1.1.1 якої сторони дійшли згоди про те, що при умові виконання позичальником умов цього договору, останньому протягом 6 місяців з листопада 2010 року по квітень 2011 року надається відстрочка сплати частини необхідного платежу, при цьому розмір необхідного платежу визначається в додатку (графіку) до цього договору.

25 квітня 2013 року позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 укладено додатковий договір №2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, згідно якого сторони досягли згоди здійснити реструктуризацію заборгованості позичальника та змінити умови кредитування.

Згідно п. 2.1 додаткового договору №2 на період з дня підписання сторонами цього додаткового договору до повного виконання позичальником боргових зобов'язань за кредитним договором та за умови належного його виконання, для розрахунку процентів за користування кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 11,99%.

Відповідно до п. 2.2 додаткового договору №у разі невиконання та/або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору та/або договорів забезпечення та/або умов цього додатково договору, сторони домовились, що банк в порядку встановленому цим додатковим договором, має право для розрахунку плати за користування кредитними коштами застосовувати стандартну процентну ставку 1 у розмірі стандартної процентної ставки + 4% річних.

Згідно п.п. 2.2.5-2.2.6 додаткового договору №2 повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється шляхом сплати позичальником ануїтентних платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку платежів, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно Графіку платежів (додаток №1 до додаткового договору №2) сума щомісячного мінімального платежу становить 1 006,97 доларів США.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачка здійснювала погашення заборгованості на умовах визначених у договорі до 12 листопада 2008 року.

З того часу свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка в повному обсязі не виконувала, термін сплати коштів порушено.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції

Продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Встановлено, що між банком та ОСОБА_2 украдено кредитний договір на придбання цінних паперів - облігацій емітованих ВАТ «УкрГаз» з метою фінансування будівництва об'єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1.

Відтак укладений між сторонами кредит спрямований на задоволення суспільних потреб відповідачки (придбання житла) і є споживчим.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Однак кредитний договір сторонами укладено 11 квітня 2007 року. Тобто на час його укладення Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті (правова позиція Верховного суду України в постанові від 16 вересня 2015 року в справі №6-190цс-15).

Що стосується доводів ОСОБА_2, про те, що банк не мав права на укладання додаткового договору №2 про внесення змін та доповнень від 26 квітня 2013 року з посиланням на кредитний договір наданий в іноземній валюті, та оскільки на момент його укладання ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» діяла в новій редакції, то вони є безпідставними, оскільки додатковий договір укладався з метою реструктуризації заборгованості позичальника та є невід'ємною частиною основного кредитного договору та не може змінювати валюти основного зобов'язання укладеного з дотриманням чинного на той час законодавства України, грошові кошти по якому вже передані позичальнику.

Відтак кредитний договір та додаткові угоди до нього правомірно укладені в іноземній валюті.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (правова позиція Верховного Суду України в справі №6-3020цс-15 від 11 травня 2016 року).

З наданих доказів установлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту банк не повідомив ОСОБА_2 про орієнтовну сукупну вартість кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту, тобто не в повній мірі дотримався вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Водночас суд вважає, що вказані порушення не мають наслідком і не тягнуть за собою недійсність кредитного договору з підстав передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 230 ЦК України.

Щомісячні платежі дорівнювали 778,08 доларів США, які позичальник мала здійснювати до 11 квітня 2031 року.

З наявних доказів та викладених у зустрічному позові доводів не можна дійти висновку, що кредитний договір укладено на несправедливих умовах, з порушенням принципу добросовісності, з істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків сторін і, що це завдає шкоди споживачу.

Разом з тим кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови, банк надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору.

Згідно підписаної відповідачкою Анкети-Заяви клієнта на оформлення кредиту остання ознайомлена з основними умовами надання кредиту.

Доказів того, що умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві суду не представлено.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а в разі порушення боржником цих вимог той, згідно зі статтями 625, 1048 і 1050 ЦК України, повинен сплатити кредиторові суму боргу та проценти встановлені за умовами кредитного договору.

Вимогами ст. 549 ЦК України, передбачено обов'язок боржника в разі порушення зобов'язання передати кредиторові грошову суму штрафу у вигляді процентної ставки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У разі солідарного обов'язку (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 543 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи поручитель ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Згідно матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_4 №417 від 1 грудня 2008 року спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_2

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (діти померлого) відмовилися від спадщини на користь матері ОСОБА_2, що підтверджується заявою від 01 червня 2009 року.

Разом з тим відомості про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка в справі відсутні.

Таким чином, на час вирішення справи підстав для покладання на ОСОБА_4 цивільної відповідальності за порушення ОСОБА_2 виконання своїх зобов'язань по кредитному договору судом не встановлено, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позов в частині солідарного стягнення заборгованості задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про визначення розміру стягнення, суд виходив зі змісту позовних вимог та наданих суду розрахунків, зокрема: суми заборгованості за кредитом, яка виникла станом на 06 серпня 2015 року та складається з: непогашеного кредиту в розмірі 71 127,37 доларів США, що еквівалентно 1 533 923 грн. 26 коп., заборгованості по відсотках в розмірі 37 042,24 доларів США, що еквівалентно 798 847 грн. 95 коп., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору в розмірі 5 572,81 доларів США, що еквівалентно 120 182 грн. 43 коп., штрафу за порушення вимог кредитного договору в розмірі 43 787,27 доларів США, що еквівалентно 944 310 грн. 35 коп.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості та позовної заяви розрахунок пені за прострочення суми сплати мінімального платежу обраховано в доларах США, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Однак, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні (правова позиція Верховного Суду України в справі №3-29гс15 в постанові від 01 квітня 2015 року).

Також з розрахунку заборгованості не вбачається як саме та на підставі чого розрахована сума штрафу за порушення умов кредитного договору.

Оскільки розмір пені та штрафу обрахований не вірно, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову в частині їх стягнення.

Крім того, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Разом з тим, копії банківської ліцензії та дозволу наданого Національним банком України на право здійснення валютних операцій у відповідності до вимог ст. 5 Декрету КМУ Про валютне регулювання, в матеріалах справи відсутні. Таким чином розмір заборгованості відповідача слід стягнути в національній валюті.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, також, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підлягають відхиленню.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин (в межах заявлених позовних вимог) і закон, який їх регулює, а тому вважає дане рішення законним та обґрунтованим, і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 19 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: