Ухвала суду № 66814135, 30.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3938/17

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про приведення об'єкту нерухомості до попереднього стану, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області,

встановила:

21.08.2014 Київська районна адміністрація Одеської міської ради (далі - Київська РА ОМР) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. ОСОБА_7, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про приведення об'єкту нерухомості до попереднього стану.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що проведеною Київською РА ОМР перевіркою було встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 без затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, без необхідного дозволу, була проведена реконструкція квартири АДРЕСА_1 шляхом надбудови другого поверху.

Позивач також зазначав, що дії відповідачів з реконструкції квартири проводилися з порушенням «Положення про порядок реконструкції вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень в м. Одесі», затвердженого рішенням Одеської міської ради №2153-ХХІІІ від 17.04.2001року.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2015 року позов було задоволено частково. ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було зобов'язано привести за власний рахунок самочинно реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 до попереднього стану, відповідно до технічного паспорту, виготовленому 05.11.2004року комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», шляхом демонтажу другого поверху. В решті позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь Київської районної адміністрації Одеської міської ради, з кожної по 81 грн. 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

15.05.2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.04.2015року. В обґрунтування наданої заяви заявник посилалась на те, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді, у зв'язку з чим була позбавлена можливості надати суду свої заперечення проти позову.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.07.2015 року заяву ОСОБА_3 про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2015року було задоволено (т.1,а.с.148-149).

12.01.2016 року представник відповідачів надав до канцелярії суду клопотання про призначення по справі будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.02.2016 року клопотання про призначення у справі будівельно-технічної експертизи було задоволено, провадження у справі було зупинено (т.1,а.с.195-196).

Однак вказана судова експертиза не була проведена у зв'язку з відсутністю у експерта необхідних матеріалів, що підтверджується повідомленням експерта № 2848 від 08.08.2016 року (т.1, а.с.213-214)

У зв'язку з цим, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2016 року провадження у справі було поновлено (т.1, а.с.215).

Однак ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2017 року за клопотанням представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_8 було закрито провадження у справі за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області про приведення об'єкту нерухомості до попереднього стану (т.2,а.с.22-23).

В апеляційній скарзі апелянт - Київська РА ОМР ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2017р. про закриття провадження у справі та повернути справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

До суду апеляційної інстанції з'явився лише представник Київської РА ОМР Барбу В.В., інші особи до суду не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання належним чином, про причини неявки колегію суддів не повідомили.

При цьому колегія суддів зазначає, що розгляд даної справи вже відкладався за клопотанням представника апелянта ОСОБА_5 - ОСОБА_8 з 18.04.2017 року на 30.05.2017 року (т.2, а.с.66, 69-70).

Клопотання вмотивовано тим, що попередній представник ОСОБА_5 - ОСОБА_10 вже не здійснює її представництво, а ОСОБА_8 не може прийняти участь у розгляді справи через його відсутність на території м. Одеси і Одеської області.

Однак, ні ОСОБА_8, ні його довіритель ОСОБА_5, ні інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 30.05.2017 року, на 09 год. 30 хв., знову не з'явились і причини неявки не вказали.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що справа перебуває на розгляді суду майже 3 роки, після чого провадження у ній було закрито, колегія суддів дійшла висновку про необхідність слухання справи, за участю лише представника Київської РА ОМР.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, відповідно до Положення про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради, ствердженого рішенням Одеської міської ради №4584-VI від 13.02.2014р., що було чинним на момент звернення з позовом до суду (далі - Положення), Київська РА ОМР є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Київського району міста Одеси, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На підставі п. 3.2.8 вищевказаного Положення до повноважень адміністрації належить здійснення контролю за недопущенням самовільного будівництва в районі.

В оскаржувані ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2017 року суд посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.06.2016 року по аналогічній справі № 520/15111/14-ц, де позивачем також була Київська РА ОМР, а відповідачем - фізична особа, яка самочинно здійснила перебудову власної квартири, та у зв'язку з чим позивач ставив питання про приведення квартири до попереднього стану.

Однак, як обґрунтовано зазначив представник Київської РА ОМР в запереченнях на клопотання про закриття провадження у справі і в апеляційній скарзі (т.1, а.с.3-7, 28-31), постановою Верховного Суду України від 14.12.2016 року по вищевказані цивільній справі ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.06.2016 року було скасовано з тих підстав, що даний спір належить вирішувати за правилами цивільного судочинства, а не адміністративного, як про це помилково вважала колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вказана постанова Верховного Суду України була надана представником Київської районної адміністрації Одеської міської ради через канцелярію суду (вхідний №5456 від 13.02.2017р.) разом із запереченням на клопотання про закриття провадження, проте суд не звернув увагу на викладені обставини.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд України зробив висновок про те, що правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень), шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 3 КАС України в пункті 1 дає визначення терміну «справа адміністративної юрисдикції», якою визнається публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за ознаками, наведеними в частині першій статті 17 КАС України, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України (пункт 5 частини другої статті 17 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, нового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.

З огляду на це, неправильним є формальне застосування пункту 5 частини другої статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб'єкт владних повноважень як позивач. Зазначене підтверджується також правилами статей 3,15,45 ЦПК України, які передбачають право органів державної влади, органів місцевого самоврядування звертатися до суду з заявами в порядку цивільного судочинства у випадках, установлених законом.

Таким чином, аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Крім того, 15 листопада 2016 року Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-1959а 16 прийняла постанову, в якій дійшла висновку про те, що в нормі статті 50 КАС України наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненнями суб'єктів владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.

У відповідності до ч.4 ст.50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Контекстний аналіз і конструкція указаних норм процесуального закону (статей 3. 17 та 50 КАС України) із огляду на завдання адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України) свідчить про те, що поширення юрисдикції адміністративних судів на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, коли відповідачем за адміністративним позовом виступає інша особа, а не суб'єкт владних повноважень, є винятком із загальних правил і засад адміністративного судочинства. Під юрисдикцію адміністративних судів такі спори згідно з пунктом 5 частини другої статті 17 КАС України підпадають в тому разі, якщо в Конституції чи законах України зазначено про розгляд певного спору за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень в порядку, встановленому КАС України.

У відповідності до ст. 152 ЖК України в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572. також передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку (пункт 4).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). При цьому Київська РА ОМР визначила правовими підставами звернення до суду з позовом Закони України: «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; «Про місцеве самоврядування в Україні».

Вказані Закони не містять норм про розгляд адміністративним судом, в порядку адміністративного судочинства спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень (зокрема, місцевої державної адміністрації) до фізичних осіб про приведення самочинно реконструйованих жилих приміщень у попередній стан.

З огляду на викладене, спір, за вирішенням якого до суду звернулася Київська РА ОМР, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Даний спір стосується речового права особи і правомірності здійснення нею правомочностей власника жилого приміщення та виник у зв'язку із запереченням позивачем права відповідачки на проведення змін у квартирі. Тобто спір виник із цивільних, житлових правовідносин і справа за правилами статті 15 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому колегія суддів зазначає, що суду належить вжити всіх заходів для невідкладного розгляду справи, враховуючи що справа перебуває на розгляді суду біля трьох років, чим порушуються розумні строки щодо розгляду цивільних справ, передбачених ст. 6 Європейської Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України і цивільно-процесуальним законодавством України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.4 ч.2 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 311, ст.ст. 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 24.02.2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко