Ухвала суду № 66808211, 10.05.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року, клопотання про зупинення виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус», ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсними правочинів та витребування майна із чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и л а :

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 04 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив. Визнав недійсними договори купівлі-продажу садового будинку 13 та земельної ділянки площею 0,0960 га, які знаходяться у Садовому товаристві «Селекціонер» (Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області), укладені між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» (далі - ПАТ «КБ «Глобус») і ОСОБА_6, та витребував вказане майно у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5

Стягнув на користь ОСОБА_5: з ОСОБА_4 6 тис. 981 грн 86 коп., а також з ПАТ «КБ «Глобус» і ОСОБА_6 по 643 грн 6 коп. понесених ним судових витратзі сплати судового збору.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішенням від 01 березня 2017 року скасувала судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу садового будинку і земельної ділянки та ухвалила в цій частині нове рішення, яким відмовила в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5; змінила зазначені судові рішення в частині стягнення судових витрат: стягнула з ПАТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_6 по 91 грн 86 коп. судового збору з кожного за подання заяви про забезпечення позову; в іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

24 квітня 2017 року ОСОБА_4, за дорученням якої діє ОСОБА_8, звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня та 12 лютого 2015 року (дві ухвали), в яких, на її думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявниця посилається на постанови Верховного Суду України від 27 травня, 02 вересня та 23 грудня 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення від 01 березня 2017 року, суд касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 щодо визнання правочинів недійсними, дійшов висновку про те, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, а тому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України; такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсними спірних договорів.

Водночас суд касаційної інстанції, залишивши в силі судові рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 щодо витребування майна із чужого незаконного володіння, погодився з їх висновками про те, що спірне майно набуте ОСОБА_4 у власність за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, а тому це майно підлягає витребуванню на підставі положень статті 388 ЦК України.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- про відсутність правових підстав для застосування статті 387 ЦК України, оскільки позивачі не надали доказів про те що спірне майно належить їм на праві власності (ухвали від 12 лютого 2015 року);

- про допущені порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції (ухвала від 28 січня 2015 року).

Таким чином, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постановах Верховного Суду України, на які також посилається заявниця, містяться такі висновки:

- визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (постанова від 27 травня 2015 року);

- відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (постанова від 02 вересня та 2015 року);

- стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння; якщо ж є підстави, передбачені статтею 388 цього Кодексу, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову (постанова від 23 грудня 2015 року).

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Отже, відсутні й правові підстави для розгляду клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус», ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_7, про визнання недійсними правочинів та витребування майна із чужого незаконного володіння за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 07 вересня 2016 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року відмовити.

Клопотання про зупинення виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2016 року залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко