Рішення № 66803527, 26.05.2017, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 174/526/16-ц

п/с № 2/174/27/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2017 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Данилюк Т.М.

за участю: секретаря - Пелипас Н.І.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Вільногірську Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також компенсації за завдану моральну шкоду,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Обєднана гірничо-хімічна компанія», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Обєднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також компенсації за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування позову зазначив, що він працював на посаді електрозварника ручного зварювання дільниці гірничих робіт № 1 розкривних комплексів кар'єру № 7 гірничо-транспортного виробництва (ГТВ) підприємства відповідача.

01 липня 2016 року, близько 23.00 год., його разом із працівником дільниці підприємства відповідача, майстром дільниці ОСОБА_4, з яким разом працював, було безпідставно та незаконно побито працівниками служби безпеки комбінату (СБК), в наслідок чого, йому та ОСОБА_4 було завдано тілесних ушкоджень. Після побиття, з 02.07.2016 року - з дати звернення до лікувального закладу - по 13.07.2016 року, він знаходився на амбулаторному лікуванні. До роботи мав приступити - 14.07.2016 року. За фактом побиття він звертався до органів поліції з відповідною заявою, після прийняття якої, його було направлено для проходження обстеження судово-медичним експертом, яке він пройшов 13.07.2016 року. Відповідно до висновку експертизи № 65 від 13.07.2016 року в нього були виявлені легку тілесні ушкодження у вигляді синця з припухлістю мяких тканин в ділянці нижньої третини лівого стегна та лівого колінного суглобу.

Першим його робочим днем, після лікування, за графіком був 16.07.2016 р., при цьому, жодних наказів про зміну суттєвих умов праці, йому особисто для ознайомлення своєчасно надано не було.

16.07.2016 року, під час видачі завдання наряду керівництвом дільниці, приблизно о 07 год. 20 хв., працівником СБК ОСОБА_5, в нього було вилучено перепустку, без будь-яких офіційних повідомлень та розпоряджень про її вилучення, в звязку з чим, приступити до виконання своїх обовязків в цей день, а також в зміну з 20.00 години 17.07.2016 р. До 08.00 год. 18.07.2016 р., він не мав можливості, в звязку з чим, він 16.07.2016 р., звернувся з заявою до Вільногірського відділення поліції із заявою про порушення з боку комбінату його трудових прав та про притягнення винних осіб до відповідальності.

20.07.2016 року, він зявився до приміщення ГТВ комбінату. В службовому приміщенні гірничих майстрів управління він звернувся до виконуючого обовязки начальника дільниці гірничих робіт № 1 ГТВ ОСОБА_6 із питанням про необхідність видачі йому та ОСОБА_4 перепусток, на що той повідомив, що йому ніяких вказівок з цього приводу від керівництва комбінату не надходило. Після цього він зявився до центральної прохідної комбінату, до начальника служби охорони з вимогою видати йому перепустку або надати офіційну відмову в її видачі, на що отримав від нього усну відмову в категоричній формі, без пояснення причин цієї відмови, в звязку з чим приступити до виконання своїх трудових обовязків він знову ж таки не зміг. З цього приводу, він в цей же ж день, 20.07.2016 року, знову подав заяву до Вільногірського відділення поліції про порушення адміністрацією комбінату його трудових прав, що полягало в незаконній відмові допустити його до виконання своїх трудових обовязків на підприємстві відповідача.

Такі дії відповідача продовжувались до 30.08.2016 року.

30.08.2016 р. його та ОСОБА_4, було викликано до відділу кадрів комбінату, де їм вручили накази за підписом директора філії про їх звільнення за прогул.

Та, згідно з наказом відповідача № 762-п від 28.08.2016 року, його було звільнено з підприємства з 18 липня 2016 року, згідно п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за прогул.

Вважає, що відповідачем було штучно створені умови для того, щоб він не мав можливості приступити до виконання своїх трудових обовязків працівниками СБК вилучено та не повернуто перепустки, що унеможливлювало його знаходження на території комбінату.

Крім того зазначає, що оскаржуваний наказ про звільнення № 762-П від 25.08.2016 року, виданий з порушенням строку застосування дисциплінарного стягнення, через що, вважає своє звільнення незаконним та просить суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача № 762-П від 25.08.2016 р. про його звільнення за п. 4. ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та поновити його на посаді електрозварника ручного зварювання дільниці гірничих робіт № 1 розкривних комплексів кар'єру № 7 гірничо-транспортного виробництва (ГТВ) підприємства відповідача, яку він займав до звільнення з підприємства відповідача; визнати незаконним та скасувати розпорядження відповідача № 737 від 15.07.2016 р. «Про тимчасове змінення графіку роботи майстру гірничому ОСОБА_4 та електрозварнику ручного зварювання ОСОБА_1 І.»; стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з моменту його звільнення - по дату поновлення його на роботі у випадку задоволення його позову судом; стягнути з відповідача на його користь компенсацію за завдану йому діями відповідача, переліченими вище, моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень

Позивач в судовому засіданні позов та обставини викладені в ньому підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на те, що з 1996 року, він працював на підприємстві відповідача зварювальником. В період часу, вніч з 01.06.2016р. на 02.06.2016р., коли він працював в нічну зміну, він був побитий охороною комбінату, після чого вимушений був звернутися до лікарів та знаходився на лікарняному. 16.06.2016 року, повинний був приступити до роботи, але охорона вилучила у нього перепустку та до роботи не допустили, а в серпні його звільнили за прогули, при звільнені був розрахунок по 18.07.2016р. Після вилучення перепустки, по своєму графіку зявлявся на роботу, однак далі прохідної його не пускали, так як він працював в карєрі та там діє лише пропускний режим. Раніше він працював за графіком день, ніч , два вихідних, про зміну графіку його ніхто не попереджав. Вважає своє звільнення незаконним.

У судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, також додатково пояснив, що в даному випадку мала місце зміна суттєвих умов праці, про які особу повинні були повідомити за 2 міс., що відповідач не зробив, також порушені строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме 1 місяць з моменту виявлення проступку, тобто місячний строк скінчився 18.08.2016 р , а наказ про звільнення датований 25.08.2016 року.

Представник відповідача ОСОБА_3, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила в його задоволенні відмовити, надала суду письмові заперечення та додатково пояснила, що позивач був прийнятий на роботу в порядку переводу з 03.01.2015 року в гірничотранспортне виробництво електрозварником ручної зварки ДРГ № 1 розкривних комплексів карєру № 7 ГТВ по 6 розряду (наказ № 10-п від 01.01.2015 року). При укладенні трудового договору позивачеві було визначено робочий час нормальної тривалості 40 годин на тиждень. Він був ознайомлений з наказом про прийняття його на роботу № 10-П від 01.01.2015 року та робочою інструкцією, а також з умовами та режимом роботи. Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку до графіку робіт додаються перелік професій та посад, за якими працівники повинні працювати за відповідними графіками. Для кожної професії та посади може бути складений один або декілька видів графіків роботи. В залежності від виробничої необхідності протягом року для працівників відповідної професії чи посади графік роботи може бути неодноразово змінений в межах, погоджених та затверджених графіків робіт.

Для електрозварників ручної зварки ДРГ №1 розкривних комплексів кар`єру № 7 ГТВ погоджені та затверджені наступні графіки: графік №1, графік змінності №4, графік змінності №79, графік №88, з якими позивач був ознайомлений при укладанні трудового договору. Тобто, в залежності від виробничої необхідності позивачу може бути змінено графік роботи в межах, погоджених та затверджених графіків робіт. При цьому не потрібна згода працівника на зміну графіка роботи, який був погоджений та затверджений в установленому порядку та з якими він був ознайомлений при прийнятті на роботу, як з однією із істотних умов праці (п. 5.8., 5.9 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників філії). Оскільки позивач відмовився ознайомлюватись із розпорядженням № 737 від 15.07.2016 під підпис, 16.07.2016 року в.о. начальника ДГР №1 ГТВ ОСОБА_6, в присутності заст.начальника ДГР №1 ОСОБА_7 та голови цехового профспілкового комітету ГТВ ОСОБА_8 проголосили вказане розпорядження Позивача, про що було складено відповідний акт. Після проголошення розпорядження, працівником охорони ОСОБА_5, було вилучено перепустку у ОСОБА_1, про що складено розписку та передано її до бюро перепусток, де була зроблена відповідна відмітка в журналі. Вилучення перепустки, було проведено відповідно до Інструкції про пропускний і внутрішньо-обєктовий режим. Жодних строків застосування дисциплінарного стягнення пропущено не було, так як позивач не виходив на роботу з 18.07.2016 до дати видання наказу про звільнення, тобто у період з 18.07.2016 до 25.08.2016 року, тобто порушення вважає триваючим.

Заслухавши пояснення учасників процесу, покази свідків, дослідивши та оцінивши в сукупності надані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно дост. 129 Конституції України,ст. 10 ЦПК України,цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 2ст. 60 ЦПК України,передбачає , що сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Згідно ч. 1ст. 11 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 43 Конституції Українигарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 2ст. 2 Кодексу законів про працю України,працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положення ч. 1ст. 21 КЗпП України передбачають, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України)

Згідно з п. 4 ч. 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до п. 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У свою чергу, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбаченіст.147-1-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок тощо.

Так, згідно зі ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до вимог ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Отже, дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Законодавством установлено, що днем виявлення проступку є день, коли про нього дізналася посадова особа, яка має право на застосування дисциплінарного стягнення. Відповідно, перебіг зазначеного терміну розпочинається, коли проступок виявлено посадовою особою, до обов'язків якої входить контроль за додержанням трудової дисципліни.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з ч. 1ст. 233 КЗпП України,працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки, позивачу стало відомо про його звільнення з наказу № 762-П від 25.08.2016 року, який він отримав 30.08.2016 року, позивач звернувся до суду із відповідним позовом в межах строків визначенихст. 233 КЗпП України.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивач був прийнятий на філію «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» (правонаступник ПАТ «ОГХК») в порядку переводу з 03.01.2015 року в гірничотранспортне виробництво електрозварником ручної зварки ДРГ №1 розкривних комплексів кар`єру № 7 ГТВ по 6 розряду та він був ознайомлений з умовами праці та режимом роботи, що підтверджується копією наказу № 10-П від 01.01.2015 року (а.с. 94-96, т.1) та копією трудової книжки (а.с.12 т.1) та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.

З списку робітників дільниці гірничих робіт № 1 розкривних комплексів карєру № 7 ГТП, вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з графіком №1, графіком змінності № 4, графіком змінності №79, графіком №88, про що поставив свій підпис ( а.с.103,104 т.1)

02.07.2016 року, ОСОБА_1, був затриманий при спробі винести з карєру № 7 - 4 каністр дизельного палива, по 20 л. кожна, про що начальником зміни караулу ОСОБА_9, помічником начальника караулу ОСОБА_10, складений акт № 5 від 02.07.2016 року (а.с. 112, 113 т.1)

З 06.07.2016 року по 13.07.2016 року, ОСОБА_1, перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АДБ № 259306, виданого «Вільногірською центральною міською лікарнею» ДОР, відповідно до якого, до роботи він повинен приступити - 14.07.2016 року (а.с.11 т.1).

16.07.2016 року, у ОСОБА_1 була вилучена перепустка, про що майстром гірничим ОСОБА_11 був складений акт від 16.07.2016 року, який підписаний членами бригади по переміщенню конвеєрів ГТП УГРN, з якого вбачається, що 16.07.2016 року в 07 год.20 хв. у ОСОБА_11 та ОСОБА_1, охоронником ОСОБА_5, були вилучені перепустки, ніяких документів на вилучення не надав, пояснивши, що керівництвом йому було надано вказівку на їх вилучення (а.с.14 т.1) Цей факт також підтверджується розпискою від 16.07.2016 р., складеною ОСОБА_1, про те що він перепустку віддав, а документ, який би пояснював причину його вилучення не отримав ( а.с. 13 т.1).

На період проведення службового розслідування за фактом нещасного випадку, який трапився на карєрі № 7 «Північ», розпорядженням керівника ГТВ філії «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» від 15.07.2016 року № 737 «Про тимчасове змінення графіку роботи майстру гірничому ОСОБА_4 та електрозварнику ручного зварювання ДРГ № 1 розривних комплексі ГТВ ОСОБА_1І.» ОСОБА_1, який працював за графіком № 4, було переведено з 16.07.2016 року на роботу за графіком № 1 (а.с.9 т.1)

В звязку з тим, що ОСОБА_1, відмовився від ознайомленням під підпис з розпорядженням, йому було проголошено в голос в його присутності , про що було складено акт від 16.07.2016 року (а.с.139 т.1).

ОСОБА_1 з 16.07.2016 р. по 21.07.2016 р., не виходив на роботу, в ці дні в.о. начальника ДГР №1 ГТВ філії «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» ОСОБА_6, було складено акти та доповідні записки про його відсутність на роботі (а.с.140-153 т.1), та був направлений лист №02-01/3933 від 19.07.2016 з проханням надати пояснення неявки на роботі, в якому було нагадано про тимчасово встановлений графік роботи згідно розпорядження від 15.07.2016 № 737. Позивач отримав даний лист під особистий підпис 20.07.2016 року. ( а.с.155 т.1). Цього ж дня позивач надав письмові пояснення, згідно яких вважає, що про зміну в графіку своєї роботи він належним чином не повідомлений, заяву про зміну графіку не писав, згоди на такі зміни не давав. Відповідач отримав пояснення 21.07.2016 р. (а.с.156-157 т.1).

Факт невиходу на роботу ОСОБА_1 з 18.07.2016 р. по 29.07.2016 р., підтверджується витягом з табелю обліку використання робочого часу за липень 2016 року, гірничотранспортного виробництва, дільниці гірничих робіт № 1 розкривних комплексів, де з 18.07.2016 по 29.07.2016 ОСОБА_1 проставлено прогул (а.с.106 т.1).

В подальшому наказом директора філії «Вільногірський ГМК» ДП «ОГХК» від 25.08.2016 року № 762-п, 18.07.2016 року, позивача було звільнено з посади електрозварника ручного зварювання дільниці гірничих робіт № 1 розкривних комплексів кар'єру № 7 гірничотранспортного виробництва (ГТВ), відповідно до п. 4ст. 40 КЗпП України,за прогули без поважних причин. З зазначеним наказом позивач ознайомлений 30.08.2016 року, про що свідчить його особистий підпис ( а.с.7-8 т.1) .

Оскільки після вказаних обставин позивач був відсутній на роботі, профсоюзний комітет розглянувши подання адміністрації підприємства про отримання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України ( а.с.160-161 т.1), надав згоду на звільнення позивача з роботи за прогул без поважних причин, що викладено в протоколі засідання профспілкового комітету № 18 від 17.08.2016 р. (а.с.164), у зв'язку з чим відповідачем і було видано наказ від 25.08.2016 р. про звільнення позивача з підприємства.

Вищезгадані обставини, знайшли своє підтвердження і в показах свідків.

Так свідок ОСОБА_4, в судовому засіданні пояснив, що 01 липня 2016 року, близько 23.00 год., коли він з ОСОБА_1 перебували на роботі, в карєрі, в нічну зміну, їх було безпідставно та незаконно побито працівниками служби безпеки комбінату (СБК), внаслідок чого, йому та позивачу було завдано тілесних ушкоджень. Після їхнього побиття, вони з позивачем з 02.07.2016 року - по 13.07.2016 р., знаходилися на амбулаторному лікуванні. За фактом їхнього побиття, він також звернувся із письмовою заявою до Вільногірського відділення поліції про притягнення винних у його побитті працівників СБК до кримінальної відповідальності. Після прийняття заяви органом поліції, їх було направлено для проходження обстеження судово-медичним експертом, яке вони пройшли. Першим робочим днем після лікування за графіком був - 16.07.2016 р., вони вийшли на роботу на 08.00 год., де їх чекали працівники охорони ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Коли прийшов в «нарядну» побачив іншого майстра на своєму місці та йому дали розпорядження про переведення їх на пятиденний графік роботи, вони з ОСОБА_1 відмовились його підписувати. Охорона вилучила в них перепустки. Вони пішли в міліцію, написали заяву, про вилучення перепусток та не допущення їх до роботи. На засідання комісії по нещасним випадкам першого разу не зявився за станом здоровя, другий раз через відсутність перепустки. До 1-го серпня 2016 року регулярно зявлялись на роботу, однак їх ігнорували. Вони приходили в графік - з 08 до 20 години. 18 липня їх звільнили.

Так свідок ОСОБА_8, в судовому засіданні пояснив, що в кінці липня на підприємстві стався нещасний випадок, в результаті чого з метою проведення перевірки за нещасним випадком ОСОБА_4 та ОСОБА_1, відповідно до розпорядження перевели на 5 денний графік роботи, але вони відмовилися від підпису про ознайомлення, про що був складений акт про їх не прибуття , а потім їх звільнили за прогули.

Свідок ОСОБА_6, в судовому засіданні пояснив, що Борщ був затриманий в нічну зміну за підозру викрадання дизельного пального, тому його перевели на 5 денний графік роботи. Так як він відмовився ознайомлюватися з розпорядженням, то цей документ йому було прочитано в голос. В розпорядженні робоче місце визначено не було, так як воно встановлювалось нарядом. Після лікарняного ОСОБА_1, вийшов на роботу, в суботу, 16 липня 2016 р., в цей день в нього була вилучена перепустка, через що він в подальшому не був допущений до роботи. В наступні дні, він не виходив на роботу ні по новому, ні по старому графіку. Були зафіксовані прогули в результаті чого його звільнили.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення сторін, покази свідків суд приходить до висновку про те, що видаючи наказ про звільнення, відповідач не здійснив всіх заходів щодо зясування всіх обставин відсутності свого працівника на робочому місці.

Відповідно до ст. 149 КЗпП при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Однак з наказу про звільнення № 762-п від 28.08.2016 р. не вбачається, що при звільненні особи було враховано вищезазначені фактори.

Як вбачається з матеріалів справи, вилучення перепустки у позивача проведено відповідно до п. 3.6 Інструкції про пропускний і внутрішньо-обєктовий режим на філії, затвердженої наказом № 241 від 06.08.2015 року, згідно якого, у випадку підозри у крадіжці ТМЦ у працівника, якого затримано охоронниками відомчої охорони вилучається перепустка до кінця проведення службової перевірки.

В свою чергу факт вчинення злочину, а саме крадіжки дизпалива ОСОБА_1, не підтверджений ніякими допустимими доказами і в судовому засіданні не доказувався та не досліджувався, тобто суд вважає, що роботодавець вилучивши в нього перепустку, діяв незаконно, порушив його трудові права та позбавив можливості прибути до місця роботи та приступити до своїх трудових обовязків, враховуючи те, що він працює в карєрі, доступ до якого відбувається за пропускним режимом, за відсутності перепустки потрапити на місце своєї роботи він фізично не міг, хоча і намагався неодноразово це зробити. Дані факти знайшли своє підтвердження в суді, та підтверджуються показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6

Таким чином суд вважає, що в судовому засіданні знайшло своє підтвердження поважність причини незявлення позивача на робочому місці, починаючи з 16.07.2016 року.

В свою чергу, прогулом вважається відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом усього робочого дня.До прогулу прирівнюють відсутність працівника без поважних причин на роботі більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.Відсутність працівника на роботі з поважних причин не може вважатися прогулом, а отже, і підставою для розірвання трудового договору. У кожному окремому випадку їх наявність або відсутність поважної причини визначає роботодавець. У разі виникнення спору про звільнення оцінку причин як поважних здійснює суд, розглядаючи цей спір.

Суд не погоджується з позицією відповідача про те, що звільнення не є заходом дисциплінарної відповідальності. Однак відповідно до норм діючого законодавства про працю, а саме ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни існують такі види заходів стягнення як догана та звільнення.

Згідно з наказом відповідача за № 762-п від 28.08.2016 року, ОСОБА_1 було звільнено з підприємства відповідача згідно п. 4 ст.40 КЗпП України, саме за прогул.

Крім того, при накладенні дисциплінарного стягнення, наказом № 762-П від 25.08.2016 року, всупереч нормам трудового законодавства, а саме ст. 148 КЗпП України, відповідачем порушені вимоги щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Так відповідно до оскаржуваного наказу про звільнення, позивача звільнено з роботи з 18 липня 2016 року, у звязку з його незявленням на роботі з 18.07.2016 року, по день видачі наказу, а саме 25.08.2017 року, тобто проступок був виявлений 18.07.2016 року. Місячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності закінчився 18.08.2016 року, тобто наказ про звільнення від 25.08.2016 року, виданий з пропуском строку визначеного чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1ст.27 закону України «Про оплату праці» №108/95-ВРвизначається за правилами, закріпленими у порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

З пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд бере до уваги довідку № 1902 від 05.12.2016 року, видану філією «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія», відповідно до якої середньоденний заробіток позивача з 01.05.2016 р. по 31.06.2016 р. складав 349,68 грн. (а.с.105 т.1) та не погоджується з позицією позивача, що його заробітна плата за один робочий день складала 522,00 грн., та стягненню на його користь підлягає - 78579,27 грн. (а.с. 9 т.2 ), так як його розрахунок не базується на вимогах чинного законодавства, та є трактуванням довідки наданої відповідачем на свій лад.

Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2016 році» від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2017 році» від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13, кількість робочих днів позивача з дати звільнення, тобто з 26.08.2016 року, по день ухвалення рішення складає 191 день, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 66788,88 грн. з розрахунку 349 грн. 68 коп.(середньоденна заробітна плата) Х 191 (кількість робочих днів з часу звільнення по день винесення рішення).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 66788,88 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача № 737 від 15.07.2016 р. «Про тимчасове змінення графіку роботи майстру гірничому ОСОБА_4 та електрозварнику ручного зварювання ОСОБА_1 І.» суд приходить до висновку, що в її задоволенні необхідно відмовити, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що дане розпорядження, носило тимчасовий характер, оскільки видавалося на час розслідуванню нещасного випадку на виробництві, та не потягло за собою зміни місця роботи та оплати праці, що не завдало істотної шкоди інтересам позивача та враховуючи те, що суд не наділений адміністративними повноваженнями, в рамках даного провадження, а дане розпорядження носить локальний характер, при прийомі на роботу, позивач знайомився з усіма графіками роботи на даному підприємстві, тому підстав для його скасування суд не вбачає.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд враховує положення ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За змістом указаної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

Відповідно дост. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати не майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 зазначеної вище Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в справах: Гольм проти Швеції від 25.10.1993 року, Мельниченко проти Українивід 19.10.2004 року, встановлено, що вчинення неправомірних дій вже є підтвердженням завдання моральної шкоди.

Суд вважає, що неправомірними діями відповідача, які полягали у незаконному звільненні, що призвело до порушення його нормальних життєвих звязків, додаткових зусиль для організації свого життя, позивачу заподіяно моральну шкоду. Визначаючи розмір моральної шкоди, що належить стягнути, суд враховує майновий стан позивача, обґрунтування самої моральної шкоди та з чого позивач виходив визначаючи розмір компенсації.

Враховуючи викладене та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди підлягають задоволенню частково - у розмірі 1500 грн.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як встановлено п.2 ч.1ст.367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі.

Відповідно дост. 88 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди - підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача залишаються за позивачем, так як в цій частині йому відмовлено. Щодо позовних вимог по яким позивач звільнений від сплати судового збору, то вони підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Крім того, відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України та ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогуу цивільних та адміністративних справах», підлягають визначенню понесені витрати на правову допомогу за участь в судовому засіданні адвоката із розрахунку 40 % мінімальної заробітної плати за годину роботи.

Адвокат ОСОБА_2, приймав участь в судових засіданнях на протязі трьох годин, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 3840 грн., що відповідає участі адвоката в судових засіданнях при розгляді справи, а не 4000 грн., як вбачається з квитанції долученої до справи, за представництво інтересів позивача в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" , п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 2,21,40,147-149,233,235,237-1 КЗпП, ст. 23 ЦК України, ст. 27 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст.3,10,11,15,60,88,209,212,214-215,367 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також компенсації за завдану моральну шкоду задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ державного підприємства «Обєднана гірничо-хімічна компанія», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Обєднана гірничо-хімічна компанія» № 762-П від 25.08.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді електрозварника ручного зварювання дільниці гірничих робіт № 1, розкривних комплексів кар'єру № 7 гірничо-транспортного виробництва (ГТВ) підприємства на філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» з 19 липня 2016 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і/к № НОМЕР_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66788 (шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 88 копійок, без урахування податку на доходи та обовязкових зборів.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і/к № НОМЕР_1, компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 1500 грн.(одна тисяча пятсот) гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і/к № НОМЕР_1, судові витрати в сумі 551,20 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128), на користь держави Україна судові витрати в сумі 1102 грн. 40 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і/к № НОМЕР_1, в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 3840 (три тисячі вісімсот сорок) грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 10490 (десять тисяч чотириста девяносто) грн. 40 коп., без урахування податків та обовязкових зборів з Публічного акціонерного товариства «Обєднана гірничо-хімічна компанія» (ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, і/к № НОМЕР_1, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Вільногірського

міського суду ОСОБА_12