Постанова № 66801259, 23.05.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р.Справа № 916/4202/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ліпчанської Н.В.,

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання Маленкова О.П.

За участю представників учасників процесу:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 035497 від 07.09.15;

від Міністерство оборони України - ОСОБА_2, довіреність № 220/220/д від 10.05.17;

від Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області - ОСОБА_3, посвідчення №С-814 від 23.02.17;

від Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна - ОСОБА_4, довіреність № б/н від 03.02.16;

від Кабінету Міністрів України - ОСОБА_5, довіреність № 03-35/1706 від 22.02.17.

Представник Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району та представник третьої сторони (Оперативне командування південь) у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна

на рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017р.

у справі №916/4202/14

за позовом: заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району;

до відповідачів:

1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області;

2. Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Кабінету Міністрів України;

2) Оперативного командування "Південь";

про визнання недійсним договору оренди землі та зобовязання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 заступник військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна, в якому просив визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 28.12.2007 р. та витребувати у Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна та повернути Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельну ділянку передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області площею 885 га та вартістю 16 388 992,44 грн. за договором оренди №б/н від 28.12.2007 р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що 28.12.2007 р. між Тарутинською РДА та ВАТ ім.Калініна укладено договір оренди землі, загальною площею 885 га, відповідно до умов якого на підставі розпорядження голови Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007 р. була передана в оренду ВАТ ім.Калініна земельна ділянка загальною площею 885 га строком на 49 років. На думку прокурора, вказаний договір суперечить приписам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим є недійсним, оскільки постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. скасовані розпорядження Тарутинської РДА Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону від 05.05.2005 р. та п.1 Розпорядження від 14.12.2005 р. №386/А-2005 Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями як такі, що не відповідають вимогам закону. Зазначеними розпорядженнями Тарутинської РДА припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради, а незаконно вилучена земельна ділянка в подальшому була надана в оренду фізичним та юридичним особам (в тому числі ВАТ ім.Калініна). Також прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка знаходиться на обліку Білгород-Дністровської КЕЧ району, тобто Тарутинська РДА, укладаючи спірний договір оренди землі і не маючи жодних повноважень на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 885 га, розпорядилась самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам ЗУ Про оренду землі та Земельного кодексу України. Будь-які дозволи щодо передачі земельних ділянок загальновійськового полігону субєктам господарювання, у тому числі і ВАТ ім.Калініна, ані Міністерством оборони України, ані Білгород-Дністровською КЕЧ району не надавались.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.03.2017 р. (суддя Оборотова О.Ю.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 28.12.2007 року - обєкт оренди - земельна ділянка загальною площею 885,00 га, укладений Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області з ВАТ ім.Калініна. Витребувано у ВАТ ім.Калініна та повернуто Міністерству оборони України зі складенням акту прийому - передачі, земельну ділянку, передану Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (68500, Одеська область смт. Тарутино, вул. Котовського, 1) площею 885,00 га вартістю 16 388 992,44 грн. за договором оренди № б/н від 28.12.2007 року. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства ім.Калініна на користь Державного бюджету України 37149 грн. судового збору. Стягнуто з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області на користь Державного бюджету України 37149 грн. судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою залишається за Міністерством оборони України, а тому вона відносяться до земель оборони, належить державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплена на праві постійного користування.

Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

При цьому, судом першої інстанції відхилено клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності на предявлення даного позову з огляду на те, що відповідачами не доведено, що позивачами пропущений строк позовної давності та не доведено, коли саме позивачам стало відомо про порушення їх прав.

Не погодившись з даним рішенням, до Одеського апеляційного господарського суду звернулось ВАТ ім.Калініна з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 01.03.2017 р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України відмовити.

Так, апелянт, посилаючись на п.п.2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на обставини, встановлені судовим рішенням від 30.09.2015 р. у справі №916/876/13, яке було скасовано постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 р. та залишеною в силі постановою Верховного суду України від 06.07.2016 р.

Таким чином, апелянт вважає, що розпорядження Тарутинської РДА, яким затверджено поданий ВАТ ім.Калініна проект землеустрою та передано останньому земельну ділянку в оренду строком на 49 років, не скасовано у встановленому законом порядку, отже є чинним, що свідчить, на думку апелянта, про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2007 р., укладеного між Тарутинською РДА та ВАТ ім.Калініна.

Крім того, апелянт зазначає, що суд не прийняв до уваги те, що договір оренди № б/н від 28.12.2007 року повністю відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та зареєстрований в органах Державного земельного кадастру України, відповідно до вимог ст.125 Земельного кодексу України.

До того ж, на думку скаржника, встановлення судом факту належності земельної ділянки до певної категорії земель не визначає ані право власності, ані право користування як Міністерства оборони України, так і будь-яких інших військових формувань, що можуть використовувати землі оборони у своїй діяльності на законом визначених підставах. Натомість, як стверджує апелянт, матеріали справи не містять жодного доказу того, що спірні земельні ділянки надавались Міністерству оборони України чи закріплялись за вищепереліченими юридичними особами Збройних Сил України у встановленому законом порядку.

На думку апелянта, суд, спираючись на хибний доказ, сфабрикований (виданий) самим позивачем, а саме - Довідку Білгород-Дністровської КЕЧ району № 1162 від 07.08.2012, задовольнив позовні вимоги, які не ґрунтуються на нормах права.

Також, на думку скаржника, господарським судом Одеської області при винесенні рішення у цій справі були неправильно застосовані правові наслідки недійсності правочину, у зв'язку з чим прийнято рішення, яким земельні ділянки повертаються не орендодавцю як стороні договору, тобто Тарутинській РДА Одеської області, а Міністерству оборони України.

Скаржник також відзначає, що позивачами не надано жодного документу, за яким було б можливим встановити правонаступництво Міністерства оборони України та Б-Дністровської КЕЧ за Одеським військовим округом Збройних Сил СРСР, який припинив своє існування в 1991 році, а тому неможливо встановити власника земельної ділянки.

Окрім того, апелянт вважає, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно не застосовано строки позовної давності. Так, апелянт зазначає, що у зв'язку із обізнаністю прокурора Тарутинського району, який щомісячно знайомиться з розпорядженнями райдержадміністрації та заступника Б-Дністровського прокурора з нагляду за дотриманням законів в воєнній сфері про прийняття відповідного розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №398/А-2007 від 28.12.2007 р. та укладення оспорюваного договору оренди, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру", слід вважати що відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України в січні 2008 року прокуратура довідалася або могла довідатися про порушення права позивачів або про особу, яка його порушила. Скаржник відзначає, що відповідачами надавались до суду заяви про застосування позовної давності з прикладенням документів (копію журналу судового засідання від 28.05.2008 року по справі №2- а-3436/08/1570), за якою додатково було можливо встановити термін початку перебігу позовної давності, що було підставою для застосування строків позовної давності, але судом надано їм помилкову оцінку, без врахування закріпленого законом припущення про обізнаність сторін з матеріалами справи, яка свідчитиме про добросовісне користування наданими їм процесуальними правами, та, як наслідок, виключатиме зловживання такими правами з боку названих учасників судового процесу. Так, під час залучення осіб до участі в справі, судом враховується та доводиться до відома учасників судового розгляду підстави та обставини з огляду на які залучаються вказані особи. Із доказами наявності цих підстав та обставин, прокурор, як учасник судового розгляду справи №2-а-3436/08/1570 мав процесуальну можливість ознайомитись до- або після їх доручення до матеріалів справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 р. апеляційну скаргу ВАТ ім.Калініна прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Ліпчанської Н.В., суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

23.05.2017 р. представником Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області було надано пояснення на апеляційну скаргу ВАТ ім.Калініна.

У судовому засіданні від 23.05.2017 р. представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на їх задоволенні.

Представники прокуратури та позивачів надали пояснення, відповідно до яких не погоджуються з апеляційною скаргою, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ ім.Калініна підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 (т.1, а.с. 94-96) постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний Артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми. При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063" (т.1, а.с. 97-98).

10.06.1946 обласною комісією по передачі земель ОДВО складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, та відвід меж оформлено відповідними актами. Крім того, у акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до вказаного акту (т.1, а.с. 100).

Рішенням засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу (т.1, а.с. 99).

Розпорядженням №178/А-2007 від 13.06.2007р. Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області створено районну комісію з проведення інвентаризації земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради (т.1, а.с.104).

Розпорядженням №376/А-2007 від 21.12.2007 р. Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області затверджена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель колишнього полігону (т.1, а.с. 105). Дане розпорядження є дійсним та не оскаржувалось.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 №101/А-2005 „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 №368/А-2005 „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007р. Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ Тіса, ВАТ ім.Чапаєва, ФГ Таврія-К, ФГ Колос-2006, ТОВ Мазур-ЮГ, ВАТ Калініна, ПП Фетіца, ПП Роман земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради затверджено подані ТОВ Тіса, ВАТ ім.Чапаєва, ФГ Таврія-К, ФГ Колос-2006, ТОВ Мазур-ЮГ, ВАТ Калініна, ПП Фетіца, ПП Роман проекти землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Передано, зокрема ВАТ Калініна земельну ділянку площею 855 га ріллі в довгострокову оренду строком на 30 років; зобовязано керівників вищезазначених юридичних осіб укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

На підставі означеного розпорядження голови Тарутинської РДА №398/А-2007 від 28.12.2007р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ВАТ Калініна 28.12.2007 р. було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Тарутинська райдержадміністрація (орендодавець) надала, а ВАТ Калініна (орендар) прийняло у строкове (строком на 30 років) платне користування земельну ділянку загальною площею 885 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Веселодолинської сільської ради Тарутинського району (т.1 а.с. 22-24).

Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2007, а також витребування від ВАТ «Калініна» та повернення Міністерству оборони України зі складанням акту прийому-передачі земельної ділянки, переданої Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області площею 885 га та вартістю 16 388 992,44 грн. за договором оренди.

Судова колегія Одеського апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу укладення оскаржуваного договору регулюються, зокрема, положеннями ЦК України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (Постанова Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №1 "Про деякі питання практики розгляду справ, повязаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними).

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобовязання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Статтею 16 Закону України „Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Положеннями ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України також передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що незаконність розпорядження Тарутинської райдержадміністрації №398/А-2007 від 28.12.2007р. встановлено судовим рішенням від 30.09.2015 року по справі № 916/876/13.

Натомість, судом не було враховано, що в подальшому вказане рішення було скасовано постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р., а тому застосування господарським судом першої інстанції ст.35 ГПК України стосовно фактів, встановлених рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2015 року по справі №916/876/13, є помилковим.

Крім того, колегія суддів відзначає, що постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 січня 2016 року у справі № 916/876/13 залишено в силі.

В постанові Верховного Суду України зазначено, що за змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

На підставі наведеного, Верховним судом України відзначено, що розпорядження Тарутинської РДА №398/А-2007, згідно з яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.

Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, яким вирішено питання про передачу в оренду земельних ділянок, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 116 Конституції України наділено Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно абзацу 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України, статей 9 та 14 Закону України Про збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління обєктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

За змістом статті 77 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України Про використання земель оборони передбачено, що землями оборони визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України. Статтею 4 зазначеного Закону визначено вичерпний перелік використання земель оборони.

Згідно з пунктом 3 Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919, повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

В матеріалах справи наявна копія постанови Одеського апеляційного адміністративного суду у справі №2-а-3436/08/1570 від 14.06.2012р., згідно якої позов військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України -задоволено та визнано протиправними і скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області «Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону»№101/А-2005 від 05 травня 2005р. та п.1 Розпорядження №368/А-2005 від 14 грудня 2005р. «Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями».

Зазначеною постановою було встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, які знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони України, власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.

Вказаний факт в силу ст.35 ГПК України є преюдиціальним.

Крім того, вказаною постановою встановлено, що незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування земельною ділянкою 23600 га залишається за Міністерством оборони України, а тому вона відноситься до земель оборони, належить державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування.

Враховуючи викладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта про те, що що спірні земельні ділянки не надавались Міністерству оборони України чи закріплялись за вищепереліченими юридичними особами Збройних Сил України у встановленому законом порядку, з огляду на вищезазначене.

Крім того, факт належності спірної земельної ділянки саме Міністерству оборони України підтверджується постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063, постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та Бюро обкому КП(б)У12.02.1946 №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому военному округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 за №2002/063", актом обласної комісії по передачі земель ОДВО, по передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га від 10.06.1946 року.

Статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (ст. 2 цього Закону).

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до п.п. 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення, відведення земельних ділянок для потреб Збройних Сил України проводиться на підставі рішень Рад, які в межах своєї компетенції надають в користування землі. Земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. В рішенні про надання земель вказуються умови користування землею. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Судова колегія зазначає, що сам факт того, що вищезазначеною постановою Верховного суду України відмовлено у визнанні розпорядження про передачу в оренду земельних ділянок незаконним, оскільки воно є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, ще не свідчить про законність укладення договору оренди на підставі вказаного розпорядження та про наявність повноважень Тарутинської районної державної адміністрації на укладення такого договору.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів, які б засвідчували добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського загальновійськового полігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського загальновійськового полігону іншим особам. Також згода Міністерства оборони України на передачу спірних земельних ділянок не надавалась, Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону, яка станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження рахувалася як землі оборони. Отже, право користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.

Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що оскільки спірна земельна ділянка відносилась до земель оборони, то повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою не належали Тарутинській райдержадміністрації, яка видала розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у звязку з чим у відповідача-1 були відсутні підстави для укладення спірного договору оренди.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності пропущення позивачами строку позовної давності та недоведеності початку його перебігу, оскільки суд при цьому не врахував положення ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду України щодо застосування вищевказаних норм права.

Зокрема, правові позиції, зафіксовані в постановах ВГСУ від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14 та від 23 грудня 2014 року у справі №916/2414/13. Відповідно до вказаних позицій, про прийняття Тарутинською райдержадміністрацією розпорядження №398/А-2007 від 28.12.2007 р. та укладення оспорюваного договору оренди від 28.12.2007 року, прокуратура Тарутинського району Одеської області довідалася або могла довідатися у зв'язку із здійсненням прокурором району своїх повноважень, а відповідно, є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи, з січня 2008 року прокуратура повинна була та мала змогу довідатися про порушення права позивачів у даній справі, що підтверджується копією журналу судового засідання від 28.05.2008 року по справі №2- а-3436/08/1570, копією листа на адресу прокурора Тарутинського району, отриманою останнім 11.07.2008р., з якого вбачається про обізнаність, як Міністерства оборони України в особі Південного оперативного командування так і прокуратури про наявність договору оренди, також копією листа Тарутинської РА від 11.07.2008р. про надання інформації щодо орендарів земельних ділянок земель запасу станом на 01.07.2008 р. з наданням копій договорів оренди (т.2 а.с. 77-83).

Тому, за переконанням судової колегії, слід вважати, що відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України в січні 2008 року прокуратурі стало відомо про порушення права позивачів.

Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом без поважних причин, внаслідок чого заявлені прокурором позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі задоволенню не підлягають, а судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового ріщ

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення помилково не застосовано строки позовної давності та цілком погоджується з доводом апеляційної скарги в цій частині.

Стосовно позовних вимог про витребування та повернення відповідачем-1 спірної ділянки, судова колегія зазначає, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним договору оренди, з огляду на що в їх задоволенні слід відмовити.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування судом першої інстанції правових наслідків недійсності правочину, судовою колегією відхиляються.

Інші доводи апеляційної скарги судовою колегією розглянуті та відхилені як такі, що спростовуються матеріалами справи вищевикладеними висновками суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга ВАТ ім.Калініна підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017р. у справі №916/4202/14 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові, з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивачів у справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, ч.2 ст. 103, 105 ГПК України,

судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства ім. Калініна - задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017 року у справі №916/4202/14 - скасувати.

В позові заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та відкритого акціонерного товариства ім. Калініна про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий Н.В. Ліпчанська

Суддя А.І. Ярош

Cуддя Н.М. Принцевська