Рішення № 66800493, 22.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2017Справа №910/390/17

За позовомЗаступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України До Третя особа,1. Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Гемма ЛТД» 2.Фонду державного майна України 3. Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополя яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство «Укрриба»Провизнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, витребування майна, Суддя Спичак О.М.

Представники учасників процесу:

прокурор: Греськів І.І. - посв. № 041072 від 03.02.2016;

від позивача: не з'явився,

від відповідача-1: Купка І.П. - за довіреністю,

від відповідача-2: Ковтяга О.В. - за довіреністю,

від відповідача-3: Ковтяга О.В. - за довіреністю

від третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2017 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора Херсонської області в інтересах Держави в особі Державного агентства рибного господарства України (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма Лтд» (відповідач-1), Фонду державного майна України (відповідач-2), Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (відповідач-3) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, витребування майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/390/17. Розгляд справи призначено на 06.02.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 року розгляд справи відкладено на 01.03.2017 року та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Укрриба».

27.02.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від заступника прокурора Херсонської області надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду.

01.03.2017 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача-1 надійшли письмові пояснення по справі.

У судове засідання, призначене на 01.03.2017 року, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представники відповідачів, третьої особи та прокурор в судове засідання з'явились, надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.

У судовому засіданні представником третьої особи заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи та подано клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

У судовому засіданні представником третьої особи подано документи для долучення до матеріалів справи.

З урахуванням вищевикладеного судом задоволено клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

У зв'язку із неявкою представника позивача в судове засідання, з метою недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, повного та всебічного з'ясування обставин справи, суд відклав розгляд зазначеної справи до 20.03.2017.

У зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Цюкала Ю.В., відповідно до п. 2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду міста Києва, затверджених рішенням зборів суддів від 14.09.2015 № 17, було призначено повторний автоматичний розподіл матеріалів судової справи № 910/390/17.

Згідно повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями, справа № 910/390/17 була передана на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою суду від 23.03.2017 суддею Спичаком О.М. прийнято до свого провадження справу № 910/390/17, розгляд справи призначено на 18.04.2017.

03.04.2017 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли пояснення по справі.

Представник позивача в судове засідання 18.04.2017 не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання 18.04.2017 не з'явився, проте, 14.04.2017 до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Прокурор в судовому засіданні 18.04.2017 надав усні пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 18.04.2017 надав усні пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував, а також надав для огляду в судовому засіданні оригінали документів.

Представник відповідачів -2, -3 в судовому засіданні 18.04.2017 надав усні пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача, Господарський суд міста Києва відклав розгляд зазначеної справи до 15.05.2017.

28.04.2017 через канцелярію суду від ТОВ «Гемма ЛТД» надійшли додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 15.05.2017 представником відповідача-1 були надані для огляду оригінали документів.

Представник позивача та третьої особи у дане судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Прокурор у даному судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача-1 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідачів -2 та 3 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні.

У відповідності до п. 3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.05.2017 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 1 спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств.

Наказом Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 20.10.2003 № 297 на виконання п. 11 «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності» та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України за № 126/752 «Про передачу гідротехнічних споруд», затверджено «Акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ «Херсонрибгосп», на баланс ДП «Укрриба».

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Гемма ЛТД» звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області та Міністерства аграрної політики України про зобов'язання прийняти рішення щодо здійснення приватизації наявних гідро- та інженерно-технічних споруд ставкового господарства, будівлі насосної станції з устаткуванням Збур'ївського рибгоспу, які забезпечать можливість дотримання статусу племінного репродуктору та знаходяться за адресою: с. Стара Збур'ївка, Голопристанського району Херсонської області шляхом викупу ТОВ «Гемма ЛТД».

Постановою Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 у справі № 10/218-АП-06 зобов'язано регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області прийняти рішення та здійснити у встановленому законом порядку приватизацію наявних гідроспоруд ставкового господарства та будівлі насосної станції з устаткуванням Збур'ївського рибного господарства за адресою: с. Стара Збур'ївка, Голопристанського району Херсонської області шляхом викупу Товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД», м. Херсон.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2007 по вказаній справі апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 без змін.

На виконання рішення суду, за поданням РВ ФДМУ по Херсонській області від 06.03.2008 № ФДМУ 1365/06829, Фондом державного майна України 04.07.2008 видано наказ № 775, згідно з яким до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, включено будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв. м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, що орендуються ТОВ «Гемма ЛТД».

24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД» укладено договір купівлі - продажу шляхом викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур'ївського рибгоспу, вартістю 315 244,80 грн, які знаходяться на балансі ДП «Укрриба» та не увійшли до статутного фонду ВАТ «Херсонрибгосп» під час приватизації та залишились в державній власності.

Згідно акту приймання передачі державного майна № 3 від 23.01.2009 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області було передано ТОВ «Гемма ЛТД» об'єкт групи А державної власності - «Будівля насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур'ївського рибгоспу», який знаходяться на балансі ДП «Укрриба» та розташований за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур'ївка, який не увійшов до статутного фонду ВАТ «Херсонрибгосп» під час приватизації та залишився в держаній власності.

Також 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД» укладено договір купівлі-продажу шляхом викупу орендарем об'єкта групи А - «Гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу» вартістю 1 144 695,60 грн., який знаходяться на балансі ДП «Укрриба» та не увійшов до статутного фонду ВАТ «Херсонрибгоп» під час приватизації та залишився в державній власності.

Згідно акту приймання передачі державного майна № 4 від 26.01.2009 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області було передано ТОВ «Гемма ЛТД» об'єкт групи А державної власності - «Гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу», який знаходиться на балансі ДП «Укрриба», що розташовані за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур'ївка та не увійшов до статутного фонду ВАТ «Херсонрибгосп» під час приватизації та залишився в держаній власності.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2009 у справі № К-410475/07 постанова Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 та ухвала Запорізького апеляційного господарського суду України від 20.04.2007 скасовано, ухвалено нове рішення по справі згідно з яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, Міністерства аграрної політики України, третя особа - Державне підприємство «Укрриба» про спонукання до здійснення приватизації відмовлено.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зіслався на те, що вищезазначені договори укладалися на підставі постанови Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 у справі № 10/218-АП-06, яка була залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2007. В 2009 році зазначені рішенням суду скасовано з підстав того, що спірне майно не підлягає приватизації в силу статті 5 Водного кодексу України та абзацу 19 підпункту «Г» пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна України», оскільки має загальнодержавне значення, відноситься до категорії захисних споруд і забезпечує життєдіяльність держави.

За твердженням прокуратури вказане є підставою для визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, а відтак і укладені договори купівлі-продажу будівлі насосної підстанції та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, укладені 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД», підлягають визнанню недійсними в судовому порядку на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, а майно є таким, що підлягає поверненню у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, зазначених у відзивах, крім того просили суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до указу Президента України № 484/2011 від 16.04.2011 Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство аграрної політики України. Агентство забезпечує реалізацію державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства; відповідно до покладених на нього завдань виконує в межах повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Державне підприємство «Укрриба» згідно зі статутом, затвердженим наказом Державного агентства рибного господарства від 16.12.2012 № 10, засноване на основі державної власності та входить до сфери управління Державного агентства рибного господарства України та підзвітне йому.

Таким чином, приймаючи до уваги, що на момент звернення до суду з розглядуваним позовом управління об'єктами державної власності, яке віднесене до сфери рибного господарства та рибної промисловості здійснює Державне агентство рибного господарства України, суд дійшов висновку, що звернення заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави.

Як вказувалось вище, згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання незаконним наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття права позивача.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, визначено Законом України «Про приватизацію державного майна».

Статтею 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено порядок подання заяви і прийняття рішення про приватизацію.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців, визнаних такими відповідно до статті 8 цього Закону. Покупці єдиних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов'язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обгрунтування післяприватизаційного розвитку об'єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб. Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об'єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно частини 2 зазначеної статті, державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об'єкта і в п'ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном. У разі відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови.

Частиною 3 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до статті 8 цього Закону; законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства; майно у встановленому порядку включено до переліку об'єктів (групи об'єктів), що не підлягають приватизації; об'єкт приватизації знаходиться в заповідній зоні, або розташований у прибережних захисних смугах морів, річок, озер на відстані ближче ніж 100 метрів від них (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено перелік об'єктів, які не підлягають приватизації.

Відповідно до абзацу 19 підпункту «Г» ч. 2 зазначеної статті, приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, зокрема: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Спільним інструктивним листом від 08.08.2005 № 10-21-12089 Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України надано роз'яснено, в якому наведено перелік водогосподарських нерухомих об'єктів, гідротехнічних споруд захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод. Такими об'єктами є: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водопуски; водопостачальні, скидні та розбірно-осушувальні канали; споруди та канали; рибоуловлювачі та камери облову; насосні станції, причали.

За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту вимогам чинного на момент їх видання законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

З огляду на вищенаведені норми суд приходить до висновку, що будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу не могли бути об'єктом приватизації, у зв'язку з чим наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу є незаконним та підлягає скасуванню.

При цьому, судом зазначається, що судове рішення на, підставі якого був прийнятий наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації», не є тією безумовною підставою з якою законодавець пов'язує законність акту індивідуальної дії.

Щодо позовних вимог в частині визнання договорів купівлі-продажу недійсними, то суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в даній частині, та застосування наслідків недійсності правочину з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови № 9 від 06.11.2009 пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2015 пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Одночасно, пленумом Вищого господарського суду України наголошено, що у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину, прокурор та позивач посилались на те, що фактично договори купівлі-продажу від 24.11.2008, укладено на підставі скасованого судового рішення та акту органу державної влади, що видані з порушенням законодавства щодо приватизації об'єктів державної влади.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зі змісту договорів купівлі-продажу вбачається що вони укладені на підставі вільного волевиявлення, не порушує права і охоронювані законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли істотних його умов, а тому, в розумінні вимог ст. 638, 655 - 697 ЦК України, та вимог ст. ст. 180, 181 ГК України він вважається укладеним, а саме, подія та прагнення сторін на його укладення є такими, що відбулися, сторонами вчинялися дії на виконання договорів.

Органи приватизації, як органи публічної влади, мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для їх проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями, які не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність їх рішень та зобов'язані були дотримуватись встановлених умов та порядку приватизації.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «Гемма ЛТД» було обізнаним про порушення органом приватизації визначених законом умов і порядку її проведення, а відтак він є добросовісним набувачем майна.

Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Разом з тим, ні прокуратурою, ні позивачем не подано жодних доказів на підтвердження того, що відповідач не є добросовісним набувачем майна.

При цьому судом враховано, що договори купівлі-продажу будівлі насосної підстанції та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, укладені 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД», на підставі наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації».

Відтак відповідач не міг бути обізнаним про порушення органом приватизації визначених законом умов і порядку її проведення, у зв'язку з чим він є особою, яка законно та добросовісно набула майно та мирно володіє ним.

З огляду на викладене, правомірним є застосування до даного спору «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та практики Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини».

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Одночасно, у практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому, в питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу ЄСПЛ, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Європейського суду з права людини, загалом слід перевіряти доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 11.05.2016р. по справі №6-2903цс15.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 «Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна» самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності відповідача-1 на спірне майно підтверджується договором купівлі-продажу об'єкта групи А - «Будівля насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур'ївського рибгоспу» від 24.11.2008 та договором купівлі-продажу об'єкта групи А - «Гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу» від 24.11.2008, які посвідчені приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Скульським А.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 2977 та № 2980 відповідно, а також актами приймання-передачі державного майна № 3 від 23.01.2009 та № 4 від 26.01.2009.

За таких обставин, враховуючи все викладене вище в сукупності, підстави для визнання вищезазначених договорів недійсним відсутні.

Оскільки, судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договорів купівлі-продажу спірного майна, то відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов'язання ТОВ «Гемма ЛТД» повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.в. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, які були відчужені за договорами купівлі-продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області.

При цьому судом враховується наступне.

Приписами статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивачем за таким позовом може бути неволодіючий власник. Відповідачем має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання. Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.09. № 9).

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презумується, адже положеннями вказаної статті встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду.

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач є добросовісним законним набувачем нерухомого майна.

Щодо застосування позовної давності, суд відзначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові в частині позовних вимог про визнання догорів недійсними та витребування майна, то позовна давність до зазначених вимог застосуванню не підлягає.

Стосовно застосування строків позовної давності до вимог про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації», то судом зазначається наступне.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 роз'яснено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертої статті 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 Цивільного кодексу України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 29 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі (абзац 2 статті 29 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25.03.2015, від 23.12.2014 та від 01.07.2015 (6-178цс15).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що прокурор звернувся до Господарського суд міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства, яке згідно норм чинного законодавства уповноважене управляти закріпленим за ним майном державної власності.

20.01.2014 Державне агентство рибного господарства звернулося з листом до Регіонального відділення ФДМУ по Херсонській області з наданням переліку потенційних об'єктів оренди, які розташовані в с. Стара Збур'ївка Голопристанського району, які були передані РВ ФДМУ по Херсонській області в оренду ТОВ «Гемма ЛТД» та були заборонені до приватизації згідно рішення Вищого адміністративного суду від 16.09.2009 по справі № К-10475/07.

У відповідь на зазначений лист Фонд державного майна України листом від 05.02.2014 № 11-06-00521 повідомив, що гідротехнічні споруди, розташовані в с. Стара Збур'ївка Голопристанського району, Херсонської області приватизовані ТОВ «Гемма ЛТД» згідно постанови Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 по справі № 10/218-АП-06 та ухвали Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2007 та Наказу ФДМУ від 04.07.2008 № 775.

Таким чином, суд приходить до висновку, що саме з вищезазначеного листа Державному агентству рибного господарства стало відомо про порушення прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому судом відхиляються заперечення відповідачів стосовно обізнаності Державного агентства рибного господарства про наявність порушеного права, так як останнє було створено лише в 2011 році.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що прокурором не було пропущено строків позовної давності на звернення до суду з позовом в частині визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації».

Керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовну вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 04.07.2008 № 775 покладається на Фонд державного майна України.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу.

3. Стягнути з Фонду державного майна України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 0032495) на користь Прокуратури Херсонської області (місцезнаходження: 73000, м. Херсон вул. Петренка, 33, код ЄДРПОУ 04851120) 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

29.05.2017

Суддя Спичак О.М.