Рішення № 66797616, 25.05.2017, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/1733/17

Провадження №2/333/1322/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2017 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Круглікової А.В.,

за участю секретаря Тарасенка О.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №333/1733/17 за позовом: ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗОСНАСТКА» про визнання незаконним повністю та скасування наказу про зміну режиму роботи, -

В С Т А Н О В И В:

29.03.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЗОСНАСТКА» про визнання незаконним повністю та скасування наказу про зміну режиму роботи. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 26.10.2012 року директор ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» ОСОБА_4 прийняв наказ №53 «Про зміну режиму роботи». У період з 28.10.2012 року до цього часу керівництво ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» багаторазово не допускала позивача до роботи протягом усього робочого дня, посилаючись на наказ директора від 26.10.2012 року. Таким чином, наказ від 26.10.2012 року №53 «Про зміну режиму роботи» безпосередньо стосується трудових прав ОСОБА_1 Наказ суперечить ч. 3 ст. 32 КЗпП України, оскільки був прийнятий за відсутності будь-яких негативних змін в організації виробництва і праці у ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» порівняно з періодом до 26.10.2012 року. Викладені у наказі №53 від 26.10.2012 року підстави для зміни режиму роботи не відповідають дійсності та є вигадкою директора ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» ОСОБА_4 Вказаним наказом всім працівникам ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» було встановлено чотирьохденний робочий тиждень, проте у період дії цього наказу лише частина працівників працювала та продовжує працювати неповний робочий тиждень, інша частина - працює повний робочий тиждень або ж навіть у надурочний час. Крім того, із змісту наказу від 26.10.2012 року №53 неможливо встановити строк дії цього наказу. У звязку з вище викладеним, позивач змушена звернутися до суду за захистом порушеного права.

Позивач та її представник у судовому засідання підтримали вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заявили клопотання про поновлення строку для звернення із вказаним позовом до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав. Так, ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» є підприємством, основними видами діяльності якого є виробництво інструментів, металообробних машин, оснастки, ремонт та технічне обслуговування металевих виробів. Відповідач тісно повязаний з діяльністю ПАТ «Запорізький автомобільний завод». Обсяги виробництва в значній мірі залежать від кількості замовлень з боку ПАТ «ЗАЗ». В 2012 році значно скоротився обсяг виробництва автомобілів, що безпосередньо вплинуло на зменшення обсягу замовлень з боку основного контрагента відповідача. Крім того, у звязку із загальним падінням рівня виробництва в країні, кількість замовлень інших підприємств також зменшилася. Крім того, із наказом директора ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» від 26.10.2012 року №53 усі працівники, в тому числі і позивач, були письмово ознайомлені за два місяці до встановлення зміненого режиму роботи. Позивач протягом двох місяців з дати ознайомлення з наказом не повідомила відповідача про свою незгоду із змінами істотних умов праці, та не було підстав для звільнення в порядку п.6 ст. 36 КЗпП. Можливість встановлення неповного робочого тижня була передбачена у колективних договорах ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» на 2012 рік, 2013 рік (був дійсний у 2014 році), 2015 рік (був дійсний у 2016 році). Крім того, директор, як виконавчий орган, здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, несе безпосередню відповідальність за виробничу, господарську, фінансову діяльність товариства та підзвітний загальним зборам учасників та раді товариства. Вирішення питання доцільності залучення до роботи у неробочі дні працівників для виконання певних видав робіт, в залежності від строків виконання замовлень контрагентів та інших обставин, належить виключно директору товариства як керівному органу. Також, позивач пропустила тримісячний строк з дня, коли вона дізналася про порушення свого права, та який передбачений ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутися безпосередньо до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Дослідивши матеріали справи та додані до неї письмові докази, вислухавши пояснення учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до наказу директора ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» від 02.04.2007 р. № 29-к, ОСОБА_1 (позивач у цій справі) прийнято на посаду інженера програміста 1 катергорії в конструкторсько-технологічний відділ ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» з окладом згідно штатного розпису з 02.04.2007 р.

Умовами п. 4.2.7. колективних договорів ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» на 2012 рік, на 2013 рік (був дійсний у 2014 році), на 2015 рік (був дійсний у 2016 році) визначено, що у звязку зі зміною у організації виробництва може бути встановлено неповний робочий тиждень з тривалістю не менше 32 години за тиждень при 8-годинному робочому дні, про що повідомляти працівників за два місяці (а.с. 69-74).

Як встановлено судом, наведені вище колективні договори ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» є чинними, станом на час розгляду справи в суді, та жодною із сторін не оскаржувались. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що 26.10.2012 року директором ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» ОСОБА_4 та головою профспілкового комітету АСМУ ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» винесено та підписано наказ за № 53 «Про зміну режиму роботи» (а.с.5), за змістом якого, у звязку із скрутним фінансовим положенням, недостатністю оборотних коштів, відсутністю необхідної кількості замовлень зі сторони ПАТ «ЗАЗ» та інших замовників, для забезпечення повного завантаження обладнання та працівників, що призвело до значного падіння обємів виробництва, на підприємстві виникла необхідність в зміні режиму праці та тривалості робочого часу для всіх працівників підприємства. У звязку з вищевикладеним, керуючись ст. 32, ч. 2 ст. 56, ст. 247 Кодексу законів про працю України (далі за текстом КЗпПУ), п. 4.2.7. Колективного договору, наказано:

-встановити на підприємстві з 26.12.2012 р. для працівників всіх категорій 4-ри денний робочий тиждень (32 години на тиждень) з тривалістю робочого дня 8 годи;

-керівникам підрозділів надати на затвердження директору підприємства графіки роботи працівників підрозділів;

-групі організації праці та персоналу оплату праці здійснювати за фактично відпрацьований час;

-керівникам підрозділів довести цей наказ до відому всіх працівників під підпис (…).

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпПУ, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що на виконання вимог ч. 3 ст. 32 КЗпПУ, про зміну істотних умов праці (режиму роботи) працівники «ЗАЗОСНАСТКА», в т.ч. ОСОБА_1, були повідомлені за два місяці 26.10.2012 р., про що свідчить особистий підпис працівників, в т.ч. ОСОБА_1, на листі ознайомленні (а.с. 49).

Відсутність порушення норм ст. 32 КЗпПУ при винесені ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» оскаржуваного позивачем наказу від 26.10.2012 р. № 53 також встановлено Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області при проведенні позапланової перевірки додержання законодавства з питань праці у ТОВ «Зазоснастка», про що свідчить наявний в матеріалах справи лист від 26.12.2016 р. № 08/02.9-05/5967, підписаний заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області (а.с. 6).

Частиною 4 ст. 32 КЗпП передбачено, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що позивач, будучи ознайомлена з наказом ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» від 26.10.2012 р. № 53 в строк, встановлений ч. 3 ст. 32 КЗпПУ, не повідомила відповідача про свою незгоду із істотними змінами умов праці. При цьому, ОСОБА_1 працювала та продовжує працювати в умовах встановленого режиму неповного робочого часу.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачем долучено до матеріалів справи виписки із бази даних табельного звіту про сумарні надурочні часи та часи, відпрацьовані у вихідний день, за період з 01.01.2013 року по 10.03.2017 року, а також облік явок та використання робочого часу на працівників ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА», які складено та підписано інженером програмістом ОСОБА_1

Судом відхиляються доводи позивача, з посиланням на наведені вище докази відносно того, що не всі працівники ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» працюють неповний робочий тиждень. Так, згідно наданими в ході розгляду справи поясненнями керівника ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» ОСОБА_4 у звязку з специфікою виробництва (термінова здача штампа замовнику, безперервне виробництво на термічній ділянці, поломка і термінове відновлення устаткування тощо) виникає потреба в організації роботи на деяких ділянках в пятий день та у вихідний день. Отже, як зазначав ОСОБА_4, керівники підрозділів затверджують списки працівників, для яких є завантаження і необхідний обсяг роботи щодо конкретного замовлення, що не суперечить змісту наказу від 26.10.2012 р. № 53.

Крім того, судом прийнято до уваги, що за умовами посадової інструкції інженера програміста 1 катергорії, у ОСОБА_1 відсутні повноваження щодо складання та підписання виписок із бази даних табельного звіту про сумарні надурочні часи та часи, відпрацьовані у вихідний день, а також із обліку явок та використання робочого часу на працівників ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА».

Також, позивач посилається на те, що наказ суперечить ч. 3 ст. 32 КЗпП України, оскільки був прийнятий за відсутності будь-яких негативних змін в організації виробництва і праці у ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» порівняно з періодом до 26.10.2012 року.

Згідно з п. 31 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року, згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Як вбачається із довідки від 14.03.2017 року про порівняння обєму реалізації виготовленої продукції та наданих послуг ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» (а.с. 67) за період з 2011 року по 2016 рік, яку за клопотання представника відповідача долучено до матеріалів справи та яка підписана уповноваженими на те особами, обєм реалізації виготовленої продукції та наданих послуг в 2011 році становив 22 830 грн., 2012 році 20 335 грн., 2013 році 14 916 грн., 2014 році 14 536 грн., 2015 році 18900 грн., 2016 році 18452 грн.; зміна обєму реалізації в доларовому еквівалентів порівнянні з попереднім роком становить: у 2012 році зменшилася на 11,19%, у 2013 році на 26,67%, у 2014 році на 34,47%, у 2015 році на 29,25%, у 2016 році на 16,53%; зміна обєму реалізації в доларовому еквіваленті в порівнянні з 2012 роком становить: у 2013 році зменшилася на 26,67 %, у 2014 році на 51,94%, у 2015 році на 66%, у 2016 році на 71,62%.

Крім того, відповідно до довідки від 14.03.2017 року, трудомісткість основного виробництва в реалізації продукції (а.с. 68) в порівнянні з попереднім роком змінилася наступним чином: у 2012 рік показник становив 3,71%, у 2013 рік показник зменшився на 23,68%, у 2014 році зменшився на 17,17%, у 2015 році показник становив 10,80%, у 2016 році зменшився на 20,93%. Зміна трудомісткості в порівнянні з 2012 роком складає: у 2013 році показник зменшився на 23,68%, у 2014 році на 36,78%, у 2015 році на 29,95%, у 2016 році на 44,62%.

Вказані обставини підтвердив директор ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» ОСОБА_4, який був допитаний судом у якості свідка за клопотання позивача.

Таким чином, наведені вище докази підтверджують факт того, що в діяльності виробництва ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» дійсно відбулись негативні зміни, а тому для запобігання повного припинення роботи підприємства виникла необхідність у зміні режиму роботи, який полягав у запровадженні неповного робочого часу у вигляді чотириденного робочого тижня.

За таких обставин, доводи позивача щодо відсутності негативних змін в організації виробництва і праці у ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» спростовуються зібраними у справі доказами.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 233 КЗпПУ, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Положенями п. 4 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року передбачено, що встановлений статтею 223 КЗпП строк звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків,а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Представник позивача вказував, що оскільки оскаржуваний наказ діє і до теперішнього часу, то на думку останнього строк звернення до суду позивачем не пропущено. В той же час зазначив, що у випадку, коли суд дійде висновку, що строк, встановлений ст. 233 КЗпПУ, все ж таки пропущений позивачем, то останній просить суд його поновити.

При цьому, представником позивача не наведено суду поважності причин пропуску звернення до суду. Посилання останнього на те, що оскаржуваний наказ має триваючий характер, тобто діє і на цей час, судом визнається безпідставними та відхиляються.

З огляду на викладене, враховуючи, що судом в ході розгляду справи не встановлено правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «ЗАЗОСНАСТКА» від 26.10.2012 р. № 53, а також обґрунтованості підстав для поновлення строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпПУ, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, судовий збір в сумі 640 грн. покладається судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 61, 208, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В. Круглікова