Рішення № 66796964, 26.05.2017, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/728/17

2/303/842/17

Номер рядка стат. звіту - 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2017 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Куцкір Ю.Ю.

при секретарі Славич М.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

Позивач свої вимоги мотивує тим, що на виконанні у Мукачівському міському відділі державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області перебуває зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів №2-1175 від 16.10.1998 року, №2/303/1064 від 24.04.2014 року та №2/303/2229/15 від 08.10.2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на її користь 16 826,00 гривень, 48 126,91 гривень та 38 200,34 гривень боргу. Загальна сума боргу по зведеному виконавчому провадженню складає 103 153,25 гривень. В процесі примусового виконання вищевказаних виконавчих документів державним виконавцем, у порядку ст.11 ЗУ Про виконавче провадження з метою перевірки майнового стану боржника ОСОБА_3 було зроблено запити до реєструючих органів права власності. Згідно повідомлення Управління держземагенства у Мукачівському районі та м.Мукачево за ОСОБА_3 було зареєстровано земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а для будівництва та обслуговування житлового будинку. Підтвердженням цього є державний акт на земельну ділянку серія ЗК №03944. Підставою для видачі державного акту було рішення виконкому Мукачівської міської ради №161 від 24.07.1997 року. 15.08.2007 року відповідач ОСОБА_3, за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2007 року №2388, продала вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_6, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №447887. Згідно оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.08.2007 року №2388, який був посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, вищевказану земельну ділянку площею 0,06 га за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а ОСОБА_6 продала саме ОСОБА_3. Вважає, що при оформленні вказаного Договору купівлі-продажу земельної ділянки було допущено ряд порушень. Так, при виготовленні державного акту ЗК №039444 власником земельної ділянки за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а площею 0,0600 га було допущено помилку, а саме: власником земельної ділянки є ОСОБА_5, проте у державному акті зазначено ОСОБА_3. Тобто, аналізуючи сукупність вищенаведених даних, можна зробити висновок про те, що відповідач ОСОБА_3 не була власником вищевказаної земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а, оскільки згідно державного акту на дану земельну ділянку власником зазначено іншу особу ОСОБА_3, а тому вона не мала право розпоряджатися даним нерухомим майном, хоча і розпорядилася (шляхом продажу) майном, яке не належало відповідачу, і право власності (володіння, користування та розпорядження) на яке у встановленому законом порядку, вона не набула. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 не являється належним продавцем, оскільки на момент укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу не була власником нерухомого майна (земельної ділянки площею 0,06 га за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а), яке було відчужено нею покупцю ОСОБА_6, а тому вважає, що оспорюваний правочин суперечить закону. Вона будучи заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням оспорюваного Договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки продаж вказаної земельної ділянки унеможливив накладення арешту на дане майно відповідача, як боржника у вищевказаному виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду щодо стягнення на її користь відповідного боргу.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та просила суд задоволити його з підстав зазначених в позові.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов також підтримав та просив суд його задоволити з підстав зазначених в позові.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та заперечила проти його задоволення.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не зявився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судове засідання також не зявився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причину неявки суд не повідомив. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в судове засідання не зявилася, про час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні, пояснивши суду, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 та при оформленні державного акту про право власності на земельну ділянку жодних порушень закону допущено не було.

Суд перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується належними у справі доказами, що 14.08.2007 року ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №039444, який посвідчує право власності на земельну, яка знаходиться за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а, площею 0,0600 га. Державний акт на право власності на земельну ділянку було видано на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради №161 від 24.07.1997 року та цільове призначення земельної ділянки було для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Встановлено, що 07.07.2008 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №447887, який посвідчує право власності на земельну, яка знаходиться за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а, площею 0,0600 га. Державний акт на право власності на земельну ділянку було видано на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2007 року за №2388.

В судовому засіданні встановлено, що 15 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено Договір купівлі-продажу згідно якого ОСОБА_3 продала ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0600 га, що знаходиться у місті Мукачево по вул. Кооперативній, 4а, Закарпатської області, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України.

У відповідності до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин

справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.

У відповідності до ч.ч. 1 та 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно приписів ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до вимог встановлених у ч.2, 3 ст.321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження обєктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановленихч.2 ст. 353цього Кодексу.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, суд також враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ст.1 Першого протококу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. До того ж у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 року Європейський суд з прав людини зробив висновок, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Верховний Суд України за наслідками розгляду справи (постанова №6-92цс13 від 18.09.2013 року) щодо законності передачі земельної ділянки прийшов до наступного правового висновку, відповідно до якого особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні не довели належними і допустимими доказами, що при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 від 15.08.2007 року за №2388, яка знаходиться за адресою: м.Мукачево, вул. Кооперативна, 4а площею 0,0600га. було допущено порушення вимог закону, у тому числі ст. 203 ЦК України.

Оскільки у відповідності до вимог ч.1 та ч.2 ст.319 ЦК України власник майна вправі вільно, на свій розсуд користуватися і розпоряджатися належним йому майном то власник ОСОБА_3 була вправі укладати щодо неї будь-які договори, у тому числі про відчудження.

Також в судовому засіданні було встановлено, що позивач ОСОБА_1 не була учасником правовідносин, які виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а саме вона не була стороною у договорі купівлі-продажу земельної ділянки. Наявність самих лише боргових зобовязань між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Також, допущена помилка в написанні імені ОСОБА_3 (вірним є - ОСОБА_5) у Державному акті на право власності на земельну ділянку ЗК №039444 не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

Крім іншого, також не може бути порушеним охоронюване законом право власника земельної ділянки ОСОБА_6 на своє майно, а визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки суперечило б вимогам ч.3 ст.321 ЦК України.

З врахуванням всіх вищенаведених обставин, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 319, 321, 328 ЦК України, суд, -

р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,06 га, яка знаходиться за адресою: м.Мукачево, вул.Кооперативна, 4а, укладеного 15 серпня 2007 року між продавцем ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_7 15 серпня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за №2388 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір