Ухвала суду № 66796428, 05.05.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4944/15-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі - Ясеновенко К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання рішення суду та 3% річних від простроченої суми,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою в якій просив скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова Валентина Олександровича про зупинення вчинення виконавчих дій від 30.11.2016 у виконавчому провадженні ВП № 49925395 та зобов'язати ДКСУ виконати рішення суду у термін передбачений законом.

В обґрунтування скарги зазначив, що згідно ПКМ від 03.08.2011 виконання даної категорії справ покладено на ДКСУ. 04.02.2016 державний виконавець направив до ДКСУ пакет усіх необхідних для виконання рішення суду документів. Відповідно до ст. ст. 47, 48 ПКМУ для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету ДКСУ відкриває у встановленому порядку рахунок. Перерахунок здійснюється у трьохмісячний термін. У відповідності до ст. 49 ПКМУ в разі відсутності коштів для безспірного списання з державного бюджету і необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень ДКСУ подає на протязі 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до Закону «Про державний бюджет України». Цього ДКСУ не зробило. Державний виконавець невідомо з яких підстав виніс постанову від 30.11.2016 про зупинення виконавчого провадження не вказуючи підстав з яких зупиняє провадження, а посилається на ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд скарги у його відсутність.

Представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

За приписами ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

За правилами ч. 1 ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

На підтвердження своїх доводів щодо не пропущення строку звернення до суду із даною скаргою заявник надав достатньо доказів, а тому суд знаходить такі посилання обґрунтованими та вважає, що заявником не пропущено строк встановлений ч. 1 ст. 385 ЦПК України.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 49925395 з примусового виконання рішення суду Печерського районного суду м. Києва від 28.05.2015 у справі про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 365639,80 грн. інфляції, 3% річних в розмірі 102167,40 грн. та судових витрат у розмірі 243,60 грн.

30.11.2016 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башіловим В.О. відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення вказаного виконавчого провадження, до надходження повідомлення від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Як визначено у ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

За змістом ч. 3 ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у своєму рішенні «Шмалько проти України» зазначав, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні в справі «Кечко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, а згідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, слід розглядати як невід'ємну частину «судового розгляду» для цілей ст. 6 ЄКПЛ. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Зважаючи на те, що стадія виконання рішення суду є невід'ємною частиною судового розгляду, при вирішенні питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України суд виходить із загальних принципів обов'язковості доказування і подання доказів встановлених ст. ст. 10, 60 ЦПК України, а також принципу диспозитивності цивільного судочинства відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Враховуючи те, що з моменту винесення оскаржуваної постанови 30.11.2016 та протягом усього періоду розгляду даної скарги державним виконавцем не було надано суду будь-яких доводів та доказів на спростування доводів заявника, та період згідно якого виконавче провадження зупинене є досить значним, що в розрізі практики ЄСПЛ сприймається судом як порушення принципу верховенства права, то суд приходить до висновку про необхідність скасування постанови державного виконавця про зупинення виконавчого провадження.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги скарги про зобов'язання ДКСУ виконати рішення суду у термін передбачений законом, оскільки не узгоджуються із приписами ст. 387 ЦПК України, а тому скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 384-389 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання рішення суду та 3% річних від простроченої суми - задовольнити частково.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Башілова Валентина Олександровича про зупинення вчинення виконавчих дій від 30.11.2016 у виконавчому провадженні ВП № 49925395.

В задоволенні решти вимог скарги - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.А. Писанець