Постанова № 66788354, 24.05.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 травня 2017 року № 826/11362/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна»

до Головного управління ДФС у м. Києві

третя особа Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), третя особа - Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 липня 2016 року №0014762200, від 11 травня 2016 року №0005821406 та від 11 травня 2016 року №0005831406.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Ухвалою суду від 14.04.2017 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, завищенні суми витрат та податкового кредиту є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено відсутність належних доказів щодо підтвердження фактичності господарських взаємовідносини позивача з ТОВ з ІІ «Вольво Україна», внаслідок чого у позивача відсутнє законне право на формування по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат.

Третя особа у свої письмових поясненнях підтримує правову позицію відповідача.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

11 травня 2016 відповідачем, на підставі акта перевірки № 313/26-15-14-06-02/37164056 від 22.04.2016 та відповіді про розгляд заперечення від 05.05.20165 №10367/10/26-15-14-06-02, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0005811406, яким позивачу за порушення п.п. 185.1, 187.1, 200.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 442 871 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 354297 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 88574 грн.;

- 0005821406, яким позивачу за порушення п.п.138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 101 932 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 81 546 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20 386 грн;

- 0005831406, яким позивачу за порушення п.п.138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього в сумі 613 689 грн, в т.ч. за 2014 в сумі 613 689 грн.

В подальшому рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12.07.2016 №15129/6/99-99-11-02-01-15 скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2016 №0005811406 в частині визначення товариству 173684,00 грн. ПДВ і у відповідній частині штрафних санкцій, а також скасовано дане податкове повідомлення-рішення в частині визначення товариству ПДВ і у відповідній сумі штрафних санкцій по встановлених перевіркою порушеннях за період понад 1095 днів, що настали за останнім днем граничного строку подання податкових декларацій з ПДВ, а в інших частинах зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11.05.2016 №0005821406, №0005831406 залишено без змін, скаргу ТОВ «ВФС Україна» - частково задоволено.

На підставі вказаного рішення ДФС України, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0014762200 від 18.07.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ всього в розмірі 200634 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 160507 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 40 127 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, зменшення позивачу розміру від'ємного значення, збільшення суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах не підтвердження позивачем документально фактичності отримання послуг від ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна».

Позиція позивача, в свою чергу, зводиться до того, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинних документах законодавчо не встановлено, внаслідок чого акти наданих послуг, хоч і не містять детального переліку наданих послуг, втім містять посилання на додаткові угоди до договорів, в яких зазначено конкретні види послуг, відтак подальше дублювання визначеного в додатковій угоді переліку послуг в актах наданих послуг не вимагається.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна».

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді між позивачем і зазначеним контрагентом укладено два однотипні за змістом і формою договори про надання послуг: від 01.10.2011 №01-01/2011 та від 01.05.2014 №01-01/2014.

Відповідно до п. 1.2.1 договорів, предметом договору є: «Виконавець зобов'язаний надавати замовнику письмові та/або усні консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом (послуги HR) згідно з вказівками Замовника.

Пунктом 1.2.2 «Забезпечення замовника» є: підтримка IT системи «support/helpdesk» та підтримка системи «Lan/WAN»;

- послуги секретаря, водія, рецепції та відправки поштової кореспонденції;

- послуги з організації проведення щорічних вечоринок;

- послуги з організації доставки обідів, питної води, канцелярських товарів;

- іншими послугами.

За змістом п. 2.2 Договорів після надання окремого виду послуг, виконавець складає акт про надання послуг.

Пунктом 5 «Ціна та оплата послуг» визначено: Загальна вартість наданих Виконавцем послуг і розмір витрат Виконавця, що підлягають відшкодуванню Замовником за даними договорами складає загальну суму договору. Ціна та вартість послуг вказується в актах про надання послуг, які є невід'ємною частиною договору.

Плата за послуги включає в себе: суму всіх прямих втрат Виконавця; суму винагороди; всі додаткові витрати Виконавця.

Відповідно до Додатку №1 до договору №01-01/2011 (а.с.153 том 4), сторонами погоджено наступний перелік послуг: 1) консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом; 2) підтримка ІТ системи "support/helpdesk"; 3) підтримка системи "myplace Lan/Wan"; 4) послуги водія, секретаря, рецепції та відправки поштової кореспонденції.

Відповідно до Додатку №1 до договору №01-01/2014 (а.с.221 том 4), сторонами погоджено наступний перелік послуг: 1) консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом; 2) підтримка ІТ системи "support/helpdesk"; 3) підтримка системи "myplace Lan/Wan"; 4) послуги водія, секретаря, рецепції та відправки поштової кореспонденції; 5) послуги охорони.

На підтвердження фактичності виконання договору №01-01/2011 позивач надав до матеріалів справи копії актів надання послуг, рахунків на оплату, платіжних доручень та податкових накладних (а.с.154-216 том 4). Аналогічний пакет копій документів надано позивачем на підтвердження фактичності виконання договору №01-01/2014 (а.с.222-253 том 4).

При цьому, у всіх без виключення актах наданих послуг та податкових накладних в графі «Найменування робіт, послуг» зазначається «Послуг згідно Дод.1 до договору про надання послуг».

Жодних інших документів, що охоплюють взаємовідносини позивача і ТОВ з ІІ «Вольво Україна» та підтверджують фактичність виконання господарських операцій, до матеріалів справи не надано.

Окружний адміністративний суд міста Києва відхиляє надані Позивачем копії документів, як докази, що підтверджують наявність об'єктів оподаткування по спірним правовідносинам, враховуючи наступне.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В даному випадку суд відзначає, що доводи позивача про те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документів законодавчо не встановлено, внаслідок чого акти наданих послуг, хоч і не містять детального переліку наданих послуг, втім містять посилання на додаткові угоди до договорів, в яких зазначено конкретні види послуг, відтак подальше дублювання визначеного в додатковій угоді переліку послуг в актах наданих послуг не вимагається, судом відхиляються, як такі, що суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже додатки до договору не є первинними документами, що фіксують факт виконання господарської операції, а є лише обумовленим між сторонами договору погодженням, яким встановлюється перелік послуг, а не факт їх виконання.

Разом з цим, суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із виконавцем, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат та податкового кредиту відповідного періоду не є безумовною підставою формування показників податкової звітності, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов'язаності отриманих позивачем послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зазначено в позовній заяві, щодо розумної ділової мети та економічного змісту спірних господарських операцій, необхідність отримання ІТ послуг обумовлена тим, що у позивача є комп'ютерна техніка, проте позивач не має у штаті власного IT спеціаліста, який би здійснював підтримку цієї техніки (налаштування, усунення несправностей та технічних збоїв). Крім того, ТОВ з II «ВОЛЬВО УКРАЇНА» також надавало позивачу послуги щодо забезпечення функціонування порталу «МуРІасе», а використання позивачем порталу «МуРІасе» необхідне для автоматизації процесу документообігу та обміну електронною інформацією, що в свою чергу підвищує ефективність роботи Позивача.

Необхідність отримання послуг з охорони обумовлена тим, що позивач не має в штаті персоналу, який би міг забезпечити охорону займаного Позивачем приміщення та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, б. 201-а.

В частині послуги відправки поштової кореспонденції та кур'єрської доставки, позивач посилається на відсутність в штаті персоналу, що займається відправкою та доставкою поштової кореспонденції клієнтам, внаслідок чого позивач звернувся до ТОВ з ІІ «ВОЛЬВО УКРАЇНА», яким в свою чергу укладені договори з компаніями поштової та кур'єрської доставки, такими як: DHL, Аеро-Експрес і т.д.

В частині Послуги з управління персоналом, позивач посилається на відсутність у своєму штаті працівника, який би був відповідальним за ведення особових справ працівників Товариства, а саме заповнення та зберігання трудових книжок, складання та зберігання трудових договорів, оформлення відпусток працівників і т.д.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На думку суду, наявні у справі копії актів наданих послуг, що не містять деталізації змісту та обсягу наданих послуг не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача придбаних послуг.

Надані позивачем документи не дозволяють ідентифікувати участь ТОВ з ІІ «Вольво Україна» у наданні будь-яких послуг на користь ТОВ «ВФС Україна» та встановити взаємозв'язок придбаних послуг із господарською діяльністю позивача; зокрема у справі відсутні докази щодо характеру здійснюваної господарської діяльності позивача, принципів організації роботи та наявність необхідних виробничих засобів, обладнання, кваліфікованих кадрів, для оптимізації яких замовлялись спірні послуги.

Позивач не надав доказів, які б підтвердили зв'язок придбаних послуг з господарською діяльністю ТОВ «ВФС».

Матеріали справи також не містять доказів, які б підтверджували фактичне надання спірним контрагентом інформаційно-консультаційних послуг, послуг з підтримки систем «support/helpdesk», «myplace Lan/Wan», послуг водія, секретаря, тощо.

Надані до матеріалів справи копії подорожніх листів (а.с.90-124 том 6) відхиляються судом як належний доказ отримання позивачем послуг водія, оскільки зміст вказаних документів жодним чином не відображає факту надання послуг водієм саме ТОВ «ВФС».

Надані позивачем до матеріалів справи копії договорів про надання транспортно-експедиційних послуг, про надання послуг кур'єрського зв'язку, про надання послуг з охорони, що укладені між замовником - ТОВ ІІ «Вольво Україна» та третіми особами-виконавцями, відхиляються судом як належний доказ отримання позивачем таких послуг саме від ТОВ ІІ «Вольво Україна», адже позивач не є учасником вказаних договорів.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що акти надання послуг оформлені з порушенням вимог п.2.2 Договорів - не містять в собі зазначення конкретного виду послуги, що була надана контрагентом, не містять детальної інформації з приводу того, яким чином та кому конкретно були надані консультаційні послуги з питань застосування стратегій та внутрішніх правил управління персоналом, послуги водія.

Надаючи правову оцінку показав свідків ОСОБА_1 (головний бухгалтер ТОВ «ВФС Україна»), ОСОБА_2 (директор ТОВ «ВФС Україна»), ОСОБА_3 (працівник ІТ відділу ТОВ ІІ «Вольво Україна»), суд зазначає наступне.

Так, усі без виключення покази вказаних осіб зводяться до того, що послуги за договорами фактично надавались, виконувались належним чином, в повному обсязі та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, направленою на отримання прибутку.

Проте, суд відхиляє такі покази свідків, як належні докази повідомлених в них обставин, з урахуванням такого.

Так, на запитання суду щодо економічної доцільності витратної частини на послуги від ТОВ ІІ «Вольво Україна» в сумі більш ніж 5000 доларів США на місяць, ОСОБА_2, будучи директором позивача, не зміг пояснити суду, чи отримувало очолюване ним товариство прибуток та в якій сумі. Зазначив, що він такої інформації не пам'ятає.

Також свідок ОСОБА_2 зазначив, що ТОВ ІІ «Вольво Україна» дійсно надавались позивачу послуги з управління персоналом, кадрового обліку, обліку лікарняних, стратегічного розвитку. Проте, на запитання суду з приводу того, в чому полягала економічна доцільність надання даних послуг з урахуванням того, що на момент їх надання у позивача працювало 4 працівника, а на кінець перевіряємого періоду лише два працівника (власне директор і головний бухгалтер), свідок не зміг пояснити суду з посиланням на належні докази, кому конкретно були надані визначені послуги.

Допитаній в якості свідка ОСОБА_3 (працівник ІТ відділу ТОВ ІІ «Вольво Україна») зазначив, що ІТ-послуги надавались позивачу за не оформлюваними (усними, електронними) заявками, при цьому облік заявок на виконання робіт, суть виконаних робіт, їх об'єм, затрати часу та ресурсів не велись, внаслідок чого такі покази на думку суду є необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Доводи свідків ОСОБА_1, ОСОБА_2 з приводу фактичності надання послуг охорони, судом відхиляються, адже свідки не змогли пояснити суду в чому саме полягали послуги з охорони та яка їх економічна доцільність, з урахування того що позивач знаходиться на другому поверсі в одній будівлі з ТОВ ІІ «Вольво Україна», а останній в перевіряємий період мав чинний договір з охоронною фірмою на охорону всієї будівлі в цілому.

Посилання свідка ОСОБА_1 на фактичність надання транспортних послуг також підлягають відхиленню, адже окрім посилань на те, що в перевіряємому періоді до позивача 1-2 рази на місяць приїздило керівництво з Москви та Варшави, а також необхідність здійснювати поїздки до потенційних клієнтів, остання не підтвердила свої покази жодними належним та допустимими доказами.

Свідки також не змогли пояснити суду обставини щодо відсутності розрахунку витратної частини за надані послуги та яким чином вираховувалась вартість кожної окремої послуги, з урахуванням того, що акти виконаних робіт не містять в собі ідентифікації конкретно наданої послуги.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені з ТОВ ІІ «Вольво Україна» господарські операції носять реальний характер, а придбані послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Суд відхиляє доводи про те, що наявність факту оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту та витрат, адже первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в податковому обліку суб'єкта господарювання, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого в даному випадку судом не встановлено.

Аналогічні позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 за позовом приватного підприємства «Толеран» до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Грандбізнес», ТОВ «Хербал Голд», ТОВ «Єврокард», ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

За таких обставин суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та витрати вказаного періоду, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

Суд приймає до уваги те, що під час розгляду справи позивач не був позбавлений можливості надання додаткових доказів по справі, як того вимагає ч.1 ст.71 КАС України, однак окрім вище згадуваних актів наданих послуг та податкових накладних, інших документів позивачем надано не було.

Суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.О. Григорович