Ухвала суду № 66788349, 30.05.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравченко Т.О.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року справа №805/16/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Сухарька М.Г., Ястребової Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі №805/16/16-а за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання працевлаштувати та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ УМВС на Донецькій залізниці від 05 листопада 2015 року № 249о/с в частині звільнення інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман УМВС на Донецькій залізниці старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3;

зобов'язати МВС України працевлаштувати ОСОБА_3 на посаду у відповідних органах міністерства або Національної поліції України;

стягнути з МВС України моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн;

стягнути з МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 3 524,16 грн (т.1 а.с. 3-16).

В обґрунтування зазначила, що з 30.06.2011 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 09.10.2013 року обіймала посаду інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці, перебуваючи у спеціальному званні старшого лейтенанта міліції.

Наказом УМВС на Донецькій залізниці від 29 квітня 2014 року № 135о/с їй надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05.05.2014 року по 17.03.2017 року.

05.11.2015 року УМВС на Донецькій залізниці виданий наказ № 249о/с, яким на підставі Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, наказу МВС України від 08.06.2015 року № 659 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці» та п. 10 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» 06.11.2015 року позивач звільнена зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Вважає наказ про звільнення протиправним, оскільки як жінка, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, користується всіма гарантіями, встановленими ч. 3 ст. 184 КЗпП України, не може бути звільнена з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

При реорганізації підприємства чи установи (чим саме й є створення Національної поліції) незалежно від форм організації чи виду діяльності працівник повинен бути повідомлений про своє вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Якщо працівник міліції перебуває на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці, він не може бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, оскільки у ці періоди за такими особами повинно бути збережене місце роботи.

Вважає, що УМВС на Донецькій залізниці зобов'язане було керуватися ст. 184 КЗпП України та забезпечити її роботою, не чекаючи від неї письмової заяви.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України на Донецькій залізниці від 05.11.2015 року № 249о/с «По особовому складу» в частині звільнення зі служби в органах внутрішніх справ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-147111), інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці, 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил (з постановленням на військовий облік) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, наказу МВС України від 08 червня 2015 року № 659 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці» (із змінами) та п. 10 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Поновлено ОСОБА_3 на посаді інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці з 07 листопада 2015 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач -УМВС України на Донецькій залізниці, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначив, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення п.11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580, оскільки у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше. Також при розбіжності загальних та спеціальних правових актів, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Однак суд першої інстанції не врахував, що при звільненні позивача відповідач керувався спеціальними нормами Закону №580, відповідно до яких позивач завчасно повідомлена про майбутнє звільнення, бажання проходити службу в поліції не виявила, а перебування її у відпустці не є перешкодою для звільнення за Законом №580.

Відповідач не мав можливості працевлаштувати позивача, оскільки ліквідувався без правонаступника. При цьому відповідачем надіслані позивачу вакансії, перелік яких надав Маріупольський центр зайнятості, однак ОСОБА_3 відмовилась від запропонованої роботи.

Також суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк звернення до суду відповідно до ст..99 КАС України, що є підставами для залишення її позову без розгляду.

В частині відмовив в задоволенні позовних вимог судове рішення не оскаржується.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів відповідно до приписів ст..195 КАС України, встановила наступне.

Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (ідентифікаційний код 08602371) зареєстроване як юридична особа 22 вересня 2009 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 266 145 0000 034033.

З 15 липня 2015 року відповідач УМВС України на Донецькій залізниці перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду справи судом першої інстанції запис про державну реєстрацію припинення УМВС на Донецькій залізниці до ЄДР не внесений (т.3 а.с. 12-13).

Міністерство внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684) зареєстроване як юридична особа 17 жовтня 2000 року, про що 16 липня 2007 року до ЄДР внесений запис за номером 1 070 120 0000 029042; в стані припинення не перебуває (т.3 а.с. 8-9).

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785) зареєстроване як юридична особа 02 грудня 2011 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 266 102 0000 040244; в стані припинення не перебуває (т.3 а.с. 10-11).

Лінійний відділ на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці є структурним підрозділом відповідача 1 без статусу юридичної особи.

Позивач - ОСОБА_3 на підставі наказу УМВС на Донецькій залізниці від 30 червня 2011 року № 219о/с прийнята на службу до органів внутрішніх справ (т.1 а.с. 115).

Позивач має сина ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 111).

29 квітня 2014 року на підставі рапорту ОСОБА_3 від 11 квітня 2014 року та свідоцтва про народження дитини УМВС на Донецькій залізниці виданий наказ № 135о/с «По особовому складу», яким позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 05 травня 2014 року по 17 березня 2017 року (т.1 а.с. 186).

12 лютого 2015 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ» (далі - Закон № 193).

На виконання вимог Закону №193 наказом МВС України від 14.04.2015 року №431 «Про заходи щодо реформування органів внутрішніх справ» відповідальним особам міністерства доручено вжити заходи щодо ліквідації управлінь МВС на транспорті в установленому законодавством порядку.

08 червня 2015 року МВС України виданий наказ за № 659 «Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці».

У зв'язку з цим наказом МВС України від 22 червня 2015 року № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» скорочені всі посади в УМВС на Донецькій залізниці.

21 липня 2015 року ОСОБА_3 під особистий підпис ознайомлена з попередженням від 13 липня 2015 року № 5/2241, що у зв'язку з ліквідацією УМВС на Донецькій залізниці на підставі наказу МВС України від 08 червня 2015 року № 659 та відповідно до вимог наказів МВС України від 14 квітня 2015 року № 431 і від 22 червня 2015 року № 741 вона попереджається відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України або п. п. 63 «з», 64 «г» (через скорочення штатів) Положення № 114 (т.1 а.с. 187, т.3 а.с. 41).

Листом від 26 серпня 2015 року № 5/3004 УМВС на Донецькій залізниці повідомило позивача, що відповідно до наказів МВС України від 14 квітня 2015 року № 431 та від 22 червня 2015 року № 741 скорочено усі посади апарату УМВС на Донецькій залізниці.

В цьому листі також зазначено, що 26 червня 2015 року на адресу Маріупольського міського центру зайнятості надіслана інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та направлено попередження про скорочення позивача із займаної нею посади. В зв'язку з цим відповідач запропонував ОСОБА_3 звернутися до керівництва територіальних підрозділів ГУМВС України в Донецькій, Луганській та інших областях за її вибором з питання працевлаштування для подальшого проходження служби. У випадку небажання проходити службу в органах внутрішніх справ їй необхідно звернутися до територіальних центрів зайнятості особисто (т.1 а.с. 185, т.2 а.с. 98, т.3 а.с. 42).

Докази на підтвердження отримання позивачем цього листа судам першої та апеляційної інстанції не надані.

Крім цього, УМВС України на Донецькій залізниці 25.09.2015 року надіслало ОСОБА_3 відомості щодо вакансій, які надані Маріупольським міським центром зайнятості (т.1 а.с. 193, т.2 а.с. 105-110, т.3 а.с. 49-54, т.1 а.с. 190, т.2 а.с. 99, т.3 а.с. 44).

В цей перелік включені відомості про вакансії електромонтера, електрослюсаря, завідувача господарством, завідувача сектором, зварювальника, інженера, музичного керівника, кухаря, лаборанта, агронома, арматурника, бармена, бетоняра, викладача професійно-технічного навчального закладу, вихователя дошкільного навчального закладу, водія, газорізальника, вчителя з початкової освіти, головного бухгалтера, головного державного податкового ревізора-інспектора, головного казначея, дорожнього робочого, електромеханіка, начальника управління ДПІ, офіціанта, охоронника, покрівельника, психолога, медичної сестри, лікаря, слюсаря, поштаря, соціального психолога, спеціаліста державної служби, начальника відділу, монтажника, моториста, машиніста, тесляра, тракториста, фахівця тощо.

В переліку зазначена вакансія міліціонера в Маріупольському МВДСО (до функціональних обов'язків якого належить здійснення охорони об'єктів усіх форм власності, виконання пропускного режиму, патрулювання об'єктів, що охороняються, забезпечення зберігання інвентарного майна охорони; вакансія передбачала направлення на навчання у Вінницьке вище професійне училище ДДСО при МВС України строком 4 місяці) (т.2 а.с. 100-101, т.3 а.с. 45-46).

Лист від 25.09.2015 року надісланий на адресу позивача рекомендованою поштовою кореспонденцією 02.10.2015 року (т.1 а.с. 190, т.2 а.с. 102, т.3 а.с. 43), який отриманий ОСОБА_3 09.10.2015 року (т.1 а.с. 191, т.2 а.с. 103, т.3 а.с. 47).

05 листопада 2015 року УМВС на Донецькій залізниці видано наказ № 249о/с «Про особовому складу», яким відповідно до Положення № 114, наказу МВС України від 08 червня 2015 року № 659 та п. 10 розділу ХІ Закону № 580 старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-147111), інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «г» (через скорочення штатів) 06 листопада 2015 року (т.1 а.с. 185).

06 листопада 2015 року до трудової книжки позивача внесений запис №2 про звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ (т.1 а.с. 115).

Листом від 06 листопада 2015 року відповідач повідомив ОСОБА_3 про її звільнення, надіслав витяг з наказу про звільнення, запропонував прибути во відділу кадрового забезпечення УМВС на Донецькій залізниці для отримання трудової книжки або надати письмову згоду на її направлення поштою. (т.1 а.с. 109).

Трудову книжку та витяг з наказу про звільнення позивач отримала 06.11.2015 року, про що свідчить її розписка (т.1 а.с. 188, т.2 а.с. 111, т.3 а.с. 55).

Звернення ОСОБА_3 до УМВС України на Донецькій залізниці щодо прийняття на службу до Головного управління національної поліції в Донецькій області не надходили (т.1 а.с. 192, т.2 а.с. 104, т.3 а.с. 48).

На підставі ст. 1 ЗУ «Про міліцію» (далі - Закон №565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_3 займала посаду інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман УМВС на Донецькій залізниці та їй було присвоєне спеціальне звання «старший лейтенант міліції», тобто згідно з п.2 Положення №114 позивач належала до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, правовідносини з приводу проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ були врегульовані спеціальним законодавством - Законом № 565, Положенням № 114, а тому норми інших законодавчих актів могли бути застосовані до цих відносин лише в разі відсутності відповідних норм права в спеціальному законодавстві та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

На підставі п.17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп. «є» п. 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні відпустки (по вагітності, родах і догляду за дитиною).

За обставинами справи на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_3 мала дитину, яка не досягла трирічного віку, та перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Згідно з абз.3 ст.184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Як визначено п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Аналіз вищезазначених нормативно правових актів свідчить, що ОСОБА_3 могла бути звільнена лише у випадку повної ліквідації установи, за умови її обов'язкового працевлаштування.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Оскільки Положення № 114 не регламентує процедуру звільнення через скорочення штатів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 49-2 КЗпП України.

На підставі ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

ОСОБА_3 під особистий підпис ознайомлена з попередженням про звільнення через скорочення штатів у зв'язку з ліквідацією УМВС на Донецькій залізниці 21 липня 2015 року.

Проте відповідачем, в порушення приписів статті 184 КЗпП України, не запропонована робота позивачу.

При цьому судова колегія не приймає посилання апелянта на лист від 26.08.2015 року, як на підтвердження пропозицій позивачу щодо роботи, оскільки в цьому листі не міститься жодної конкретної пропозиції. При цьому відповідач в листі пропонує позивачу самостійно звертатися до ГУМВС України в областях для пошуку роботи, чим перекладає свій обов'язок по працевлаштуванню на ОСОБА_3 та порушує приписи ч.3 ст.184 КЗпП України, якими закріплено обов'язок працевлаштування жінки, яка має дитину до трьох років саме за підприємством, установою, що ліквідується.

Судова колегія також не приймає доводи про пропозицію вакансії міліціонера в Маріупольському МВ ДСО, оскільки лист з пропозицією цієї вакансії направлений позивачу 25 вересня 2015 року, тобто після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ».

До того ж відомості ЄДР свідчать, що Маріупольський міжрайонний відділ управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 37885304) перебував в стані припинення з 17 листопада 2015 року, а Департамент державно служби охорони при МВС Українми - з 16.11.2015 року.

При цьому, суд враховує, що станом на 21 липня 2015 року (день ознайомлення позивача з попередженням про звільнення), а також станом на 26 серпня 2015 року (дата надіслання листа з пропозицією звернутися до територіальних органів ГУМВС України в областях або до центру зайнятості) рішення про ліквідацію територіальних органів МВС України прийнято не було, відповідна постанова прийнята Кабінетом Міністрів України лише 16 вересня 2015 року.

Таким чином УМВС на Донецькій залізниці мало об'єктивну можливість самостійно звернутися до територіальних органів МВС України або безпосередньо до міністерства, отримати перелік наявних у них вакансій, які відповідають освіті, спеціалізації, кваліфікації та досвіду роботи ОСОБА_3 та запропонувати їй ці вакансії.

На підставі викладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що УМВС на Донецькій залізниці не виконало належним чином обов'язку щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_3

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580I (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п. п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Закону № 580.

Згідно з п. 8 розділу ХІ Закону № 580 з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

На підставі п. 9 розділу ХІ Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Абзацем 1 пункту 10 розділу ХІ Закону №580 визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно.

На підставі пп. 1 п. 7 розділу ХІ Закону № 580 Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції. Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 свідчить, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація не передбачає правонаступництва.

Разом з цим, за правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду України від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15, можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

На підставі викладеного, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції, що наказ УМВС на Донецькій залізниці від 05 листопада 2015 року № 249о/с в частині звільнення позивача є протиправним, не відповідає критеріям, визначеним у п. п. 1, 3, 5, 6 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки виданий з порушенням вимог п. 17 Положення № 114, ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а позивач звільнена без обов'язкового працевлаштування.

Судова колегія не приймає доводи апелянта про пріоритетність застосування в спірних правовідносинах норм Закону №580, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положення п. 11 розділу ХІ Закону № 580 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, незважаючи на те, що вони не визнані неконституційними, оскільки закріплена в них норма звужує зміст та обсяг прав працівників міліції - жінок, які мають дитину у віці до трьох років, порівняно з нормою, закріпленою у ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

На підставі п.24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді.

Таким чином, належним способом захисту прав ОСОБА_3, порушених внаслідок незаконного звільнення, є поновлення її на посаді з інспектора слідчого відділення лінійного відділу на станції Красний Лиман Управління МВС України на Донецькій залізниці, з якої вона звільнена 06 листопада 2015 року, з 07 листопада 2015 року.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що на час судового розгляду процес ліквідації УМВС на Донецькій залізниці не завершився, запис про державу реєстрацію припинення УМВС на Донецькій залізниці як юридичної особи до ЄДР не внесений, а тому питання щодо обов'язкового працевлаштування працівників апелянта відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України має вирішуватися ліквідаційною комісією УМВС на Донецькій залізниці.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом судова колегія зазначає наступне.

Датою, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод та інтересів є дата ознайомлення позивача з наказом про його звільнення, або належний в розумінні приписів КАС України письмовий доказ щодо ознайомлення позивача з наказом про його звільнення. До суду надана розписка про отримання ОСОБА_3 трудової книжки 06 листопада 2015 року, проте доказів щодо ознайомлення із наказом №249 о/с від 05 листопада 2015 року «По особовому складу» позивач ознайомлена не була.

Щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, судова колегія зазначає, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, з пунктом 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі Балацький проти України, неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.

Відповідно до пунктів 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права, а також норм частини 2 статті 8, частини 2 статті 9 КАС України, судова колегія вважає, що навіть якби позивач пропустив строк звернення встановлений статтею 99 КАС України, це не може бути перешкодою для надання судового захисту порушеним правам особи, у даних спірних вимогах.

Враховуючи викладене, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до ст..195 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі №805/16/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі №805/16/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Суддя-доповідач І.Д. Компанієць

Судді М.Г. Сухарьок

Л.В. Ястребова