Ухвала суду № 66787826, 30.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 820/2155/17

Україна

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

30 травня 2017 р. м . Харків

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківської установи виконання покарань № 27, Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської установи виконання покарань № 27, Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, в якому просить суд: 1. Визнати рішення ХУВП № 27 від 29.03.2017 (протокол № 13) та Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 10.05.2017 (протокол № 10) неправомірними; 2. Зобов'язати перевести ОСОБА_1 для відбування покарання до Івано-Франківської області (Галицька виправна колонія № 128).

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1)спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2)спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

З аналізу вищезазначених норм суд приходить до висновку, що публічно-правовий спір в адміністративному судочинстві, це не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, в якому суб'єкт владних повноважень здійснює свої владні управлінські функції.

З матеріалів позову встановлено, що спір стосується порядку відбування покарання позивачем у виправній колонії мінімального рівня безпеки для жінок, вперше засуджених до позбавлення волі.

Позивач зазначає, що дії відносно розподілення ОСОБА_1 до Качанівської ВК № 54 вважає неправомірними з огляду на те, що вона не має зареєстрованого місця проживання, а також зазначає, що нею направлявся лист від 22.03.2017 року на адресу Міністерства юстиції України, в якому просила направити її для відбування покарання до Івано-Франківської області (Галицька виправна колонія № 128), оскільки її чоловік постійно проживає на території Івано-Франківської області та має намір здійснювати там підприємницьку діяльність.

Судом з'ясовано, що позивач фактично оскаржує місце відбування нею покарання за скоєний злочин.

Суд зазначає, що порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими регламентовані нормами кримінально-виконавчого законодавства України.

Відповідно до ст. 4 Кримінально-виконавчого кодексу України, підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Згідно до ч. 4 ст. 6 зазначеного кодексу, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Відповідно до приписів частини 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені мають право: на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов'язана надати засудженим зазначену інформацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Як вбачається з матеріалів адміністративного позову позивач просить суд зобов'язати відповідачів перевести її для відбування покарання до Івано-Франківської області (Галицька виправна колонія № 128).

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 56 зазначеного кодексу, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 57 Кримінально-виконавчого кодексу України, допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі.

Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Приписами статті 415 Кримінально - процесуального кодексу України передбачено, що нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи людини здійснюється прокурором.

Таким чином, спір виник переважно не з приводу реалізації відповідачами управлінських функції як суб'єктів владних повноважень, а з вимогами позовної заяви щодо місця відбування покарання засудженої ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 в рамках Кримінально-виконавчого законодавства України та КПК України.

З огляду на наведений характер правовідносин, вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язані із оскарженням дій відповідачів під час відбування покарання позивачем по даній справі ОСОБА_1. Їх розгляд можливий лише у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, адже процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки зазначену заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч.6 ст. 109 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Отже, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської установи виконання покарань № 27, Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити дії - належить відмовити, оскільки така не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 109, 165, 186, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської установи виконання покарань № 27, Північно - Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснити позивачу, що для захисту своїх прав та законних інтересів він має право звернутись до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу постановлено у письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Шляхова О.М.