Постанова № 66787765, 25.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 р. № 820/1603/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання -Ільницької І.Л.,

представників позивача - Зуб С.Ю., Забайрачної С.Ю.,

представників відповідача - Губської В.В., Крайник Л.Б., Юрченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій", у порядку адміністративного судочинства висунув вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002531403 від 29.12.2016р., № 0000451403 від 31.03.2017р., №0002551403 від 29.12.2016р., №0000461403 від 31.03.2017р., №0002571403 від 29.12.2016р., №0002581403 від 29.12.2016р., №0002591403 від 29.12.2016р..

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень ґрунтуються на помилкових судженнях контролюючого органу про вчинення платником податків податкових правопорушень.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області проти позову заперечував та зазначив, що в діяльності платника податків виявлені факти скоєння податкових правопорушень, за вчинення яких контролюючий орган правомірно та обґрунтовано за самостійним рішенням визначив грошові зобов'язання платника податків із податків (зборів) та застосував штрафи.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач як суб'єкт владних повноважень провів планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" (ідентифікаційний код - 32866025) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2016р., результати якої оформлені актом №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р.

У даному акті перевірки відображені судження контролюючого органу про вчинення платником податків низки податкових правопорушень, а саме: п. 134.1 ст. 134, п 140.4 ст. 140 розділу ІІІ Податкового Кодексу України за рахунок заниження доходу від відчуження нерухомого майна, переданого за договором іпотеки у погашення зобов'язань за кредитним договором; п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України за рахунок продажу продукції власного виробництва за цінами нижче собівартості; п.269.1 ст.269, п.270.1 ст.270, п.271.1 ст.271, п.286.2 ст.286, п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України за рахунок фактичного використання земельних ділянок без оплати земельного податку (плати за землю).

29.12.2016р. відповідач на підставі даного акту виніс податкові повідомлення - рішення №0002531403, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 358.498,50грн. (основний платіж - 238.999,00грн., штраф - 119.499,50грн.); №0002551403 від 29.12.2016р., яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 2.881.036,00грн. за червень 2016р.; №0002571403 від 29.12.2016р., яким застосував штраф у сумі 393,50грн. за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; №0002581403 від 29.12.2016р., яким визначено грошове зобов'язання з земельного податку у загальному розмірі 1.093.161,50грн. (основний платіж - 874.529,20грн., штраф - 218.632,30грн.); №0002591403 від 29.12.2016р., яким застосовано штраф у сумі 510,00грн.

Внаслідок застосування платником процедури адміністративного оскарження рішень контролюючих органів (досудовий порядок врегулювання спору) відповідачем 31.03.2017р. були винесені податкові повідомлення-рішення №0000451403, яким визначив грошові зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 1.726.114,50грн. (основний платіж - 1.150.743,00грн., штраф - 575.371,50грн.) від 31.03.2017р. та №0000461403, яким зменшив від'ємне значення з ПДВ за червень 2016р. у сумі 33.582,00грн.

Перевіряючи відповідність закону, зокрема, ч.3 ст.2 КАС України, юридичних та фактичних мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу перелічених рішень, суд зазначає, що з 01.01.2011р. правовідносини з приводу справляння податку на прибуток унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, справляння ПДВ - приписами розділу V Податкового кодексу України, а справляння плати за землю - приписами ст.ст.265, 269-289 Податкового кодексу України..

Щодо порушень п. 134.1 ст. 134, п.140.4 ст. 140 розділу ІІІ Податкового Кодексу України.

Суд зауважує, що п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України містить низку окремих цілком самостійних положень, а саме: п.п.134.1.1 - 134.1.5, проте у спірних правовідносинах контролюючим органом було допущено правову невизначеність, адже не конкретизовано, яку саме норму цього пункту було порушено платником податків.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст..86 КАС України, суд встановив, що 18.11.2005р. між позивачем, ТОВ "Харківський завод промислових технологій" (як позичальником) та АКБ "Золоті ворота" (як кредитором) за №783 було укладено кредитний договір.

У цілях забезпечення зобов'язань за цим договором були укладені договори іпотеки №05-444 від 18.11.2005р. (вартість майна - 5.180.570,00грн. з ПДВ) та №06-226 від 29.06.2006р. (вартість майна - 1.600.000,00грн. з ПДВ). Загальна вартість майна за договорами іпотеки без ПДВ склала - 5.650.475,00грн.

За видатковими накладними №2 від 28.03.2016р., №264 від 29.03.2016р., №1 від 30.03.2016р. позивач у рахунок погашення кредиту здійснив відчуження майна - предмета перелічених договорів іпотеки на загальну вартість 1.898.784,00грн. з ПДВ. Загальна вартість майна, відчуженого платником за договорами іпотеки без ПДВ склала - 1.582.320,00грн.

Різницю між вказаними арифметичними величинами контролюючий орган кваліфікував як дохід.

Однак, суд зазначає, що у нормах Податкового кодексу України законодавець неодноразово застосовує термін "дохід", але жодного разу не наводить його визначення.

У зв'язку з цим та беручи до уваги приписи п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України, суд вважає за можливе поширити на спірні правовідносини дію норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (а також прийнятих на його розвиток підзаконних нормативно-правових актів в частині тлумачення доходу та підстав його одержання).

Правильність такого підходу підтверджується положеннями ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", де вказано, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до норм Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (затверджено наказом міністерства фінансів України від 07.02.2013р. №73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2013р. за №336/22868) доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

З наведеного визначення випливає, що дохід є реальним показником, котрий виникає у результаті виконання особою зобов'язань за правочинами.

Відповідно до п. 14.1.71 ст. 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Згідно приписів п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин письмовий запит про подання інформації за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу.

Податковий кодекс України передбачає лише два випадки, коли контролюючий орган може враховувати при обчисленні податку на прибуток "умовний дохід платника податків" - це правило звичайної ціни та приписи ст. 39 названого акту законодавства.

З тексту акту №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р. вбачається, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не керувався приписами ст. 39 Податкового кодексу України і не посилався на правило звичайної ціни, письмовий запит для визначення рівня звичайних цін не направляв, а відтак, проведений органом доходів і зборів розрахунок з даного виду податкового зобов'язання слід визнати хибним.

Суд зазначає, що проведення обов'язкової оцінки для цілей оподаткування, інформація зі звіту якої вноситься до єдиної бази даних звітів про оцінку, передбачено ст. 172 Податкового кодексу України при продажу нерухомого майна фізичною особою, при цьому звіт виконаний для цілей забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном відповідно до Закону України "Про іпотеку" до Єдиної бази звітів про оцінку не заноситься.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку", зазначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Оскільки ТОВ "Харпромтех" було здійснено відчуження нежитлових будівель в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ "Докар", відсутні підстави для неврахування звіту про оцінку майна від 08.10.2015 року. (а.с. 191-249 т. 1).

Таким чином, суд вважає необхідним визнати недоведеним судження контролюючого органу про заниження доходу від відчуження нерухомого майна за договором іпотеки на виконання зобов'язань за кредитним договором.

Щодо порушень п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

Судом з'ясовано, що законодавцем у цілях справляння податку на додану вартість в господарських операціях з постачання самостійно виготовлених платником податків товарів (робіт, послуг) у загальних випадках була запроваджена умовна арифметична величина, якій у будь-якому разі має дорівнювати база оподаткування ПДВ - це собівартість товарів (роті, послуг) протягом 2015 року та рівень звичайних цін протягом 2016 року.

За визначенням п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну. Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування. Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов'язковість проведення якого передбачено законом. Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф'ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф'ючерсній ціні на дату укладення такого контракту. Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

Однак, у тексті акту №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р. контролюючим органом не наведено достатніх та переконливих доказів для ототожнення таких величин як собівартість самостійно вироблених платником податків товарів (робіт, послуг) та звичайної ціни на самостійно вироблені платником податків товари (роботи, послуги) протягом 2016 року з урахуванням положень п.п.14.1.218 ст.14 та п.14.1.219 ст.14 Податкового кодексу України. Висловлені контролюючим органом зауваження носять загальний характер, зроблені без дослідження обставин зносин платника податків з контрагентами по кожній конкретній господарській операції з урахуванням обсягу партії товару, умов розрахунку тощо.

При цьому, підстав для визнання господарської діяльності позивача умисно збитковою акт №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р. також не містить.

За таких обставин, суд вважає, що викладений в акті розрахунок донарахованого контролюючим органом податкового зобов'язання з ПДВ за епізодами поставки самостійно виготовлених товарів (робіт, послуг) не узгоджується з законом і не містить достатньої поза розумним сумнівом деталізації для визнання його правильним.

Вирішуючи спір за цим епізодом, суд також бере до уваги, що у випадку відчуження платником податків майна за договорами іпотеки №05-444 від 18.11.2005р. (вартість майна - 5.180.570,00грн. з ПДВ) та №06-226 від 29.06.2006р. (вартість майна - 1.600.000,00грн. з ПДВ) контролюючий орган вдався до ототожнення показників балансової (залишкової) вартості відчуженого майна з первісною оцінкою цього майна в межах перелічених договорів іпотеки. Між тим, норми Податкового кодексу України не дають підстав для цього.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати недоведеним як судження контролюючого органу про реалізацію платником податків товарів за ціною, нижчою від собівартості та нижчою від звичайних цін, так і судження про відчуження майна за договорами іпотеки за ціною, нижчою від балансової (залишкової) вартості.

Щодо порушень п.269.1 ст.269, п.270.1 ст.270, п.271.1 ст.271, п.286.2 ст.286, п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що сторонами визнаються обставини належності позивачу на праві власності об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: місто Харків, вул. Виконкомівська, 32.Загальна площа таких об'єктів складає - 0,8 га, що підтверджується, зокрема, і текстом акту №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р.

Між тим, земельний податок у спірних правовідносинах було нараховано контролюючим органом на земельну ділянку площею - 3,9га (3.9338 кв.м.).

Пунктом 286.1 ст.286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Як з'ясовано судом, у тексті акту №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р. відповідач жодним чином не посилається на дані державного земельного кадастру.

Суд при вирішенні спору бере до уваги, що відповідно до п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Дане правило конкретизовано законодавцем у положеннях п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України, де вказано, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Матеріали справи дійсно не містять належних та допустимих у розумінні ст.70 КАС України доказів наявності у позивача як правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: місто Харків, вул. Виконкомівська, 32, так і документів на право користування цією ділянкою.

Проаналізувавши положення ст. 109 Податкового кодексу України та ст. 211 Земельного кодексу України, суд доходить висновку, що діяння платника податків по фактичному користуванню земельною ділянкою до моменту завершення процедури державної реєстрації речових прав на таку земельну ділянку, за своєю правовою суттю є порушенням цивільного, а не податкового закону, тобто є цивільно - правовим деліктом, а не податковим правопорушенням.

Проте, з огляду на приписи ст.ст.120, 125, 126, ст. 206 Земельного кодексу України у системному поєднані з запровадженим ст.8 Конституції України принципом верховенства права (невід'ємним складовим елементом якого є правило юридичної визначеності), суд вважає, що у будь-якому разі безвідносно до факту оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку (рівно як і документів на право користування земельною ділянкою) платник податків повинен сплачувати плату за землю за ту площу, котра безпосередньо знаходиться під належним такому платнику об'єктом нерухомості.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач не подав належних та допустимих доказів на підтвердження відображеного в акті №802/20-40-14-03-08/32866025 від 15.12.2016р. фактичного судження про використання платником земельної ділянки площею 3,9га.

У силу приписів ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України законодавець наділив суд повноваженнями виключно на перевірку законності рішень і діянь органів державного управління (контролю, нагляду) у розрізі саме тих юридичних та фактичних мотивів, якими керувались ці особи при реалізації владної управлінської функції. Закон не передбачив можливості зміни цих мотивів ні шляхом перекваліфікації, ні шляхом додаткової аргументації, ні у будь-який інший спосіб, позаяк це з невідворотністю спричинить підміну суб'єкта владних повноважень судом і знівелює право особи на судовий захист.

Судовим розглядом встановлено, що проведений органом доходів і зборів розрахунок грошового зобов'язання з плати за землю не узгоджується з приписами 286.1 ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України, ст.ст.120, 125, 126, ст.206 Земельного кодексу України в частині розміру земельної ділянки, кваліфікованої Головним управлінням як об'єкт справляння земельного податку. Даний дефект не може бути усунутий судом самостійно.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на ті обставини, що в результаті попередніх перевірок господарської діяльності позивача (акт №1523/20-23-22-01-05/32866025 від 07.10.2014р., акт №512/2340/32866025 від 19.02.2017р.) позивач не визнавався податковими органами платником податку на землю за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Суд також вважає, що не маючи безперечного статусу платника плати за землю, позивач не мав можливості практично реалізувати обов'язок на подачу відповідної податкової звітності у порядку ст.286 Податкового кодексу України, а відтак не може бути притягнутий до відповідальності за це.

Таким чином, суд вважає необхідним визнати недоведеним судження контролюючого органу про заниження земельного податку у розмірі 874.529,20грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002571403 від 29.12.2016р. суд зазначає наступне.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування податкових накладних, визначених статтею 201 Податкового кодексу України, до позивача згідно зі ст. 120-1 Податкового кодексу України застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 393,50 грн.

Так, в ході перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних з 01.10.2015 встановлено несвоєчасна реєстрація податкової накладної №88 від 09.12.2015, дата реєстрації - 29.12.2015, та розрахунку коригування до податкової накладної №68 від 23.05.2016, дата реєстрації 08.06.2016.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов'язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII Податковий кодекс України було доповнено і ст. 120-1, первинна редакція якої мала наступний зміст: "120-1.1. Порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі: 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів;40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів.

Оскільки податкова накладна № 88 від 09.12.2015р. зареєстрована з порушенням терміну реєстрації до 15 календарних днів, суд приходить до висновку про обґрунтованість застосування штрафу в цій частині.

Поряд із тим, відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних: постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації; отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.

Враховуючи, що коригування податкових накладних відбувалось в частині зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг, суд приходить до висновку, що обов'язок реєстрації розрахунків коригування податкових накладних покладено не на позивача, а на отримувача, а саме - ПП "Термобудальянс".

Таким чином, контролюючим органом помилково застосовано штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію розрахунку коригування до податкової накладної, а тому податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002571403 від 29.12.2016 підлягає скасуванню, в частині нарахування штрафу в сумі 57,50 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень у ході розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено юридичної правильності та фактичної вірності власних висновків, покладених в основу спірних рішень, то заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 94 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002531403, №0002551403, №0002581403, №0002591403 від 29.12.2016, № 0000451403, №0000461403від 31.03.2017.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002571403 від 29.12.2016 в частині нарахування штрафу в сумі 57,50 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" (62490, Харківська область, Харківський район, с. Комунар, вул. Озерна, буд. 5, код ЄДРПОУ 32866025) сплачену суму судового збору в розмірі 91398 (дев'яносто одну тисячу триста дев'яносто вісім) грн 58 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 30 травня 2017 року.

Суддя Д.А.Волошин